Глава 20

Пролог: "Друг"

"Постріл!"

— Чудово! У яблучко! — кричить тренер, заходячи до тиру: Давиде, треба буде тобі ще збільшити відстань до мішені, — трохи глузуючи каже чоловік, натякаючи на хорошу підготовку хлопця.

Давид щасливо посміхається своєму тренеру і відкладає пістолет у сторону. Очі — світяться. Саме такі очі має людина, що обожнює свою справу. Хлопець жив би у тирі, якби кожного вечора по закінченню робочого дня, його батько не хапав сина за шкірку і не вів додому — їсти мамин борщ і лягати спати. Хоча іноді, свої тренування він міг проміняти на прогулянку із кращим другом зі школи — Миколою. Хлопчині не просто так було присвоєне прізвисько "рудий", але той зовсім не ображався, бо справді був ніби скупаний у помаранчевій фарбі.

Із Миколою Давид пройшов вогонь і воду. Кілька років тому хлопці потрапили у бійку, після якої обидва ледве відлипали від подушок. Але жоден навіть не думав втікти, залишивши товариша на самоті із цілою оравою бандитів. А такі дрібниці, як прикрити дупу друга, коли той запізнюється на математику першим уроком — навіть не оговорювались. Хоча хлопці були досить різні, із різним ставленням до життя. Давид понад усе на світі любив стрільбу, жив цією справою, хотів присвятити їй всі свої роки. А Микола просто любив жити. Зі сторони важко сказати, чи було у нього улюблене діло, чи задивлявся він на Марину із паралельного класу, довгоногу красуню із шикарним волоссям, з якої не зводили погляд усі хлопці, що проходили повз. Рудого цікавило щось більш духовне, іноді шибайголова Давид навіть дивувався, на скільки спокійний Коля був схожий на монаха із Шаоліня, йому здавалось, що друг рано чи пізно справді поголиться і опиниться десь в Китаї, вивчаючи мистецтво кунг-фу і набираючись мудрості у старших наставників.

Сьогодні саме той день, коли Давид змиється раніше з тренувань і піде на прогулянку з Рудим. Хлопчина планував вистрілити ще кілька патронів і йти на вихід, де і запланував зустрітись із другом.

Давид знов заряджає патрони у револьвер, відчуваючи на собі уважний погляд тренера.

— У січні будуть регіональні змагання зі стрільби. Категорія 16-17 років, зброя: малокаліберна гвинтівка. Записувати? — питає чоловік, трохи глузуючи, бо знає, що спортсмен точно погодиться.

— Звісно! — радісно відповідає Давид і раптом зосереджено повертається до свого револьвера. Хлопчина швидко наводить зброю на мішень і раз за разом робить 5 влучних пострілів прямо у червоний кружечок в її центрі: На сьогодні я все, — каже хлопчина і починає прибиратись у тирі, ховаючи револьвер у кейс і знімаючи диряву мішень.

— Так рано, йдеш гуляти з Миколою? — питає тренер, добре знаючи свого спортсмена.

— Так, — посміхається хлопчина, згадуючи, як сьогодні вранці в школі Рудого викликали до дошки, і той випадково протер своїм чорним светром білі написи вчителя. Цю рудоволосу зебру потім ледве відмили в туалеті! А Миколі тільки смішно!

— Передавай привіт, — каже тренер і, махаючи рукою на прощання, виходить із тиру.

— Передам! — відповідає в слід чоловікові хлопчина і, закінчивши прибиратись у тирі, теж біжить до виходу, де на нього вже давно чекав Микола.

Рудий, щойно побачив друга, посміхнувся і потиснув Давиду руку, залишивши у ній м'ятну цукерку. Стрілок здивовано поглягув на свою долоню із смаколиком, а потім повернув погляд на товариша.

— З якого приводу така щедрість? — питає Давид, із задоволенням кладучи цукерку до рота.

Коля, не проронивши ані слова, посміхається ще ширше, чим ще більше зацікавлює друга. За кілька секунд, погляд Давида стає більш серйозним, той оглядає Рудого з голови до ніг, а потім дивиться прямо в очі. Переклавши язиком цукерку з правої щоки у ліву, із супроводжуючим стуком карамелі об зуби, хлопчина стривожено питає:

— Ти їх на смітнику знайшов? 

Микола не міг стримати сміху і раптом потонув у сльозах веселощів. Спостерігати за діями Давида було весело, особливо за його здогадками.

— Звісно ж ні! — викрикує Коля, б'ючи товариша по плечу, натякаючи на безглуздість його ідеї.

Давид трохи розслабився, а коли Микола заспокоївся, наважився спитати ще раз:

— Ти мені щось недоговорюєш.

— Пішли до парку, там розкажу, — каже  Микола і йде у напрямку парку, де друзі полюбляли кататись на роликах влітку, а в зимку ставили один-одному підніжки і разом летіли в сугроби. Та зараз снігу не було, хоча зима тільки почалась і, можливо, він з'явиться пізніше, разом із новорічним ностроєм.

Нарешті Коля починає свою розповідь:

— Я іду зі школи, бачу, чоловік сидить на трубах... Ну на тих трубах...

— Так-так, ті труби, що по дорозі зі школи до твого дому, я пам'ятаю, що далі? — перебиває Давид, бо не може дочекатися основної частини історії.

— Так, це ті труби... — рудий різко замовчав, згадуючи, на чому зупинився: Перебив, я все забув! — сказав хлопчина і різко заніс руку за голову другові, бажаючи прописати запотиличник, але Давид швидко ухиляється, що Коля розрахував і встиг поставити підніжку. Стрілок вдачно спіткнувся, ледве не поцілувавши асфальт.

— Зрозумів... більше не перебиваю, — осмисливши  свою провину каже Давид і починає вже уважно слухати. Кодя продовжує:

— Я іду зі школи, бачу, чоловік сидить на трубах. Він здавався мені сумним і тримав у руках цукерку. Крутив у руках, роздивлявся, а потім поклав у кишеню. Раптом з іншої кишені чоловік дістає пачку цигарок, її також крутить у руках, роздивляється, виймає сигарету, а потім знов кладе все у кишеню. Бачу як, по кругу, ще раз виймає щойно покладену цукерку. Крутить у руках. Кладе у кишеню. Я вже хотів підійти до нього, просто спитати як справи, чи анекдот розповісти, щоб сумним не сидів, і тут, раптом, він саме мені каже: "Палиш?" Я від такого оторопів. Чомусь не зрозумів, що він має на увазі цигарки, а одразу згадав осіннє листя, що ми з батьками вже давно спалили на дачі...