Глава 18

Олекса швидко вдягається, намагаючись зупинити Агату і змусити її подумати.

— Агато, ми з тобою планували весілля, а зараз ти просто йдеш? Подумай тільки, це лиш маленька інтрига! З ким не буває, ми у вільних стосунках! — каже чоловік надягаючи штані.

— Ми не обговорювали вільні стосунки, це лиш твоя ініціатива.

— Люба, це ж лиш разочок сталось, ну що ти? — каже Олекса намагаючись обійняти дівчину, але та зупиняє його, не дається.

— Це називається зрада. Якщо ти не знаєш що це, прочитай в інтернеті, добре? Перестань придумувати цьому інші назви.

— Агато, давай я нам усім приготую сніданок, а потім ми усе спокійно обговоримо, — заспокоює Олекса і йде зі спальні кажучи Дарині: Дарино, прослідкуй, щоб Агата нікуди не пішла буз мого відома!

В кімнаті залишаються лиш дівчата. Дарина мовчки спостерігає за усима діями Агати, як вона збирає свої речі.

— Як він міг тобі зрадити? — питає Дарина, чим дивує Агату: Ти гарна, талановита, успішна. Що з ним не так? А він взагалі кохав тебе?

Агата зацікавлено повертається до Дарини, вдивляючись в її очі. А дівчина так само лежить на ліжку і розмірковує про почуття чоловіка.

— Навіщо ти це зробила? — питає авторка.

— Я?

— Ти. У тебе немає принципів? Навіщо ти переспала з ним?

— Ми з тобою не друзі, я тобі не зраджувала, це Олекса тобі зрадив. Бачиш різницю? Чому у тебе до мене претензії?

— Бо тобі він не подобається. Це видно. Те як ти реагуєш на його слова і дії — все каже про те, що Олекса тобі не приємний. То навіщо ти це зробила?

Дарина посміхнулась.

— Не скажу, — відповіла дівчина і нарешті встала з ліжка, почала одягатись.

Агата закінчила збирати речі і спустилась вниз із валізою, потім пішла прямо на вихід, а Дарина наважилась повідомити про це Олексі, коли дівчина вже пішла.

— Тобто пішла? Чому ти мені не сказала?!

— Бо я не помітила, що вона пішла. Пробач, — знизивши плечима відповіла Дарина.

— Чорт! — кидає Олекса і гупає кулаком по столі.

Дівчина обережно і досить елегантно підходить ближче і трохи зверхньо питає:

— Жалкуєш? Ти ж сам їй зрадив і не один раз...

Чоловік відштовхує Дарину і злісно дивиться прямо їй в очі.

— Це все ти винна!

— Яка різниця хто винен, якщо проблеми то в тебе? Подумай про це, — відповідає дівчина і, трошки потягнувшись, байдуже йде з кухні. Зовсім скоро Олекса залишився у домі сам, втративши свою дівчину і разом із цим образ свідомої людини із відчуттям моральності та саме відчуття особистої гідності.

Ця тиша з'їдала мозок чоловіка із середини. Навіть вона видавала бридке дзижчання, яке засіло в голові Олекси і не давало йому осмислити все, що трапилось. Він кохав Агату. Він зрадив не тому, що перестав любити, а тому... А тому... що хотів показати їй власну цінність... Ось, дивись, ціни мене! Я можу піти у будь-який момент! Та насправді пішла Агата, а Олекса залишився, на одинці із собою. А можливо він і не кохав зовсім, лиш думка про те, яка Агата неймовірна, змушувала Олексу будувати із нею майбутнє, яке б не було насправді щасливим для них обох. Та тепер кожен іде своєю дорогою, хоча і не відомо, чи дійсно вона приведе кожного до щастя...

...До кімнати відчиняються двері і першою прямо по коридору до спальні влітає валіза, а за нею заходить і сама Агата. Грюкнувши дверима дівчина йде до ліжка і розкидається на ньому, дивлячись у стелю, на якій вже немає тієї дратуюче-чистої люстри. Не бажаючи повертатись додому, тобто до квартири, із зрозумілих причин, Агата вирішує зняти номер в готелі, де почуватиметься спокійніше. В якомусь сенсі, зараз їй чомусь легше, хоча дівчина і побачила зраду хлопця на власні очі. Ніби весь цей час Агата тягла на гору важкий камінь, а тут він просто покатився вниз, а дівчина продовжила йти далі, вже без тягаря.

— Я хочу знайти вбивцю брата. Я відчуввю, як дихає цей покидьок. Він не повинен дихати.

Агата дістає з кишені телефон і вбиває у пошук соцмереж "Любий дім". Але ніякої інформації немає, соцмережі блокують такий контент. Але той, хто шукає, завжди знаходить. Дівчина кидає заявку адміністратору спільноти, щоб стати її частиною і саме в цей момент чує стук у двері. Агата написала Христині, щойно покинула дім Олекси і подруга вирвалась з роботи, бажаючи підтримати дівчину. За дверима номеру стояла стурбована Христина із цуценячими очима, вона кинулась обіймати Агату.

— Як ти? — питає подруга.

Агата заплющує очі і нарешті її напружене тіло м'якшає, відчуваючи безпеку в обіймах Христини.

— Не хвилюйся так. Це повинно було статись.

— Про що ти?! Зрада не повинна ставатись ні в яких стосунках! — каже подруга і відсуває Агату від себе хапає її за плечі, дивлячись прямо в очі.

— Ні, звісно ж ні, не повинна. Я про розрив стосунків, це повинно було статись. Я кохала його серцем, а не мізками, а він любив лиш мій образ письменниці, який потім став для нього... гидким, — з осрбливою інтонацією виділяє останнє слово Агата.

Дівчата пройшли всередину кімнати і обидві розкинулись на ліжку. Знов дивлячись на стелю, Агата продовжує:

— Я знаю свій характер — не цукор. У стосунках з Олексою я сподівалась на те, що мене справді покохали. Усе життя поруч зі мною був лиш брат, але я хотіла, щоб і в нього було щось особисте, нарешті з'явилась дівчина. Він був красенем, працьовитим. А ще вмів готувати і гумор мав чудовий, — щиро посміхається Агата: можливо, я не завжди цінила те, що він для мене робив, але завжди бажала йому найкращого. Справді хотіла, щоб у нього з'явилась сім'я, і в мене людина, на яку я зможу покластись. Але кому я треба із такими заняттями і характером? І тут — Олекса. Покохав мене таку, яка я є.

— Ти мені потрібна! А якщо Олекса таке вчинив, це означає, що не кохав він тебе зовсім... як ти і сказала.

Агата повертає голову до подруги і вони зустрічаються поглядами.

— Буде людина, яка покохає тебе. Щиро покохає і тебе, і твої недоліки. А вони є у всіх, — доповнює Христина.