Глава 16

Враз по шкірі пробігли мурахи і Агата швидким кроком рушила до машини Олекси. Серце завмирало. Хтось за нею стежив. Стежив весь цей час? Навіщо це йому було потрібно? Може здалось? Як же здалось, якщо Агата сверлила його поглядом у відповідь? Сама того не помітивши, дівчина миттю опинилась у салоні автомобіля Олекси. Назад на землю Агату повернуло питання від Христини, хоча його довелось повторити двічі.

— Що будеш робити далі?

— Дивне питання, тобі не здається?

— Я питаю, бо ти просто повинна планувати щось, щоб жити далі, розумієш? Ти ж не будеш існувати на цьому світі з одною тугою за братом?

В голові Агати знов пролетів спогад із тим чоловіком із цвинтаря. Він був досить далеко, тому дівчина не могла розгледіти його обличчя, та вона відчувала його посмішку. Ніби той сміявся з неї і її горя.

— Ти тут? — питає Христина, махаючи руками навпроти обличчя Агати.

— Я подумаю. Але сьогодні справді поганий день для планів.

— Так... пробач, твоя правда.

Далі всі їхали у повній тиші, сповненій скорботи.

Вдома Агата та Христина займались приготуванням вечері. Мати ж Олекси відпочивала у себе в кімнаті, нещодавно повернувшись із новорічної поїздки. Сам же чоловік вальяжно розлігся на дивані у залі і читав новини з телефону. Дівчата не розмовляли до моменту, коли Агата, вже сотий раз прокрутивши у себе в голові думку про дивного чоловіка, таки вирішила розповісти про нього подрузі:

— На цвинтарі стояв чоловік, який здалеку спостерігав за всім, що відбувається.

Христина здивовано підняла очі на Агату, забувши, що збиралась поставити тарілку на стіл.

— Що за чоловік?

— Не знаю. Він був досить далеко, я б його не помітила, але його погляд кліщем впився мені в спину так, що я не могла не повернутись. Я наче відчула, як він сверлить мене своїми очима!

— Цікаво хто це...

— Мені теж. Чоловік пішов, коли зрозумів, що я теж на нього дивлюсь.

Раптом на телефон Агати прийшло повідомлення, дівчина хутко взяла до рук пристрій і відійшовши до коридору, прочитала його.

Слідчий: "Ваші здогадки виявились правдою. Не буду муляти Вам очі і скажу як є: ця справа відкрита, але буде продовжуватись і далі, не дійшовши до кінця. Радійте тому, що Ви ще живі. Забудьте про те, що сталось, попіклуйтесь про тих, хто зараз живі поряд з Вами і подбайте про своє майбутнє. Це все, що я можу сказати".

Дівчина ще раз прочитала текст. А потім ще. Не було ні слова, за яке можна було зачепитись і відповісти. Раз за разом вона очима бігала по повідомленню, згадуючи увесь цей жах і намагаючись не думати ще й про чоловіка із цвинтаря, але здавалось, що і він до цієї справи має якесь відношення. Агата може перевернути цю справу, сама візьметься за неї, знайде і покарає вбивцю... але що ж вона може, коли й інші дорогі їй люди у небезпеці, а боротьба із владою — майже неможливий виклик? Дівчина просто вимкнула телефон і важко видихнула.

— Якщо це неможливо вирішити, то краще... — Агата не змогла доказати фразу, додавши лиш одне слово "забути". Це здавалось їй неправильним, огидним.

— Все добре? — пролунав голос Христини із кухні.

Дівчина сховала телефон у кишеню і відповіла:

— Так, я вже йду!

Агата повернулась до Христини і нарешті відповіла на її питання, задане в машині:

— Далі я буду жити, думаю, вийду заміж за Олексу і буду займатись родиною. Це хороша перспектива.

— Так, не живи цим днем, колись все налагодиться, все буде добре, — каже Христина, заспокоюючи подругу. Але тривожні думки Агати павутиною заполонили її мозок, що думати про щось інше було неможливо, а відповісти Христині словами слідчого було найкращим варіантом, щоб не хвилювати подругу.

Через деякий час усі зібрались за столом і, вшанувавши померлого хвилиною мовчання, почали трапезу. Ніхто не проронив ні слова, навіть мати Олекси сиділа мовчки, скрививши обличчя, бо їжа "невістки" їй не подобалась, але сказати це було занадто навіть для неї. Тишу порушило повідомлення, яке прийшло на телефон чоловіка, він, довго не думаючи, взяв його до рук і прочитав про себе:

Дарина: "Що робиш завтра ввечері? Зустрінемось?"

Олекса завмер у роздумах. Нещодавно він переспав із Дариною, будучи п'яним, а після не бачився із нею. Чоловік згадав ті миті насолоди, які його нетвереза голова змогла запам'ятати і ледве стримав усмішку, розуміючи, що зараз не час для веселощів. Так, це була незабутня ніч із елегантною, ідеальною, для його всесвіту, жінкою і навіть розуміючи, що це була зрада з його боку, він не міг не бажати повтору.

— Хто це? — питає Агата, дивлячись на силует Олекси. Чоловік злякано відняв очі на свою дівчину і щойно відкрив рота, щоб щось сказати, його мати дорікнула:

— Ще не дружина, а вже все їй потрібно знати!

— Вона ж просто спитала, — наївно намагаючись захистити подругу, відповідає Христина.

— Це по роботі, — каже Олекса, зупиняючи хвилю бунту.

Агата промовчала, але відчула, що щось було не так.

Після вечері всі розійшлись. Христина поїхала додому, мати Олекси піднялась до своєї кімнати, а Олекса та Агата — до спальні чоловіка. Дівчина залишила хлопця на самоті, нарешті, відійшовши до ванної кімнати, тому Олекса зміг відповісти Дарині:

Олекса: "Завтра ввечері я вільний, із радістю із тобою зустрінусь".

Дарина: "Чудово, а ти знайшов дещо, що я залишила в кишені твоєї куртки?"

Після всього, що сталось, дівчина просто мовчки пішла, чоловік навіть не зміг із нею попрощатись, це було так дивно, ніби історія не завершилась і чекає на своє продовження, тому Олекса не міг викинути Дарину з голови, але, виявилось, що дівчина залишила частинку себе в кишені його куртки, цікаво, що це?

Олекса довго не думаючи спустився вниз до передпокою і почав шарудіти у кишенях свого верхнього одягу. Він ненароком зачепив і куртку Агати, звідки на підлогу випала цигарка, але чоловік цього не помітив і продовжив пошуки, поки не знайшов візитівку готелю "Green Resort".