Глава 14

Там не було жодного вікна і світили лиш три із шести ламп із лікарняним світлом. Стіни здавлювали груди і поступово душили. Здавалось, вони от-от впадуть. Голос слідчого був на стільки монотонним, що ледве не вводив у транс.

— ...він був убитий чотирнадцятьма ножовими пораненнями. Приблизний час смерті: перше грудня, четверта тридцять ранку. Ми поки працюємо на місці скоєння злочину, щойно стане відомо ще щось, ми зв'яжемось із вами.

Агата лиш киває головою, так само не в змозі підняти очей на слідчого.

— Можливо у Вас є якісь підозри? Може у Вашого брата були якісь вороги?

Дівчина ще раз перетравлює слова і відповідає:

— Ні. Він за все життя і поганого слова нікому не сказав, не те, щоб перейти комусь дорогу.

Слідчий киває головою і піднявши брови починає щось шукати у кишені, після дістає звідти свою візитівку і простягає дівчині.

— Якщо згадаєте щось, обов'язково зателефонуйте мені.

— Обов'язково, — каже Агата і виходить до коридору, де на неї чекає Олекса, тримаючи її пальто. Чоловік дбайливо надягає пальто на дівчину і не забуває попіклуватись про те, щоб її довге волосся не залишилось усередині.

— Переїдеш до мене, додому тобі поки не можна, та і не думаю, що ти зможеш там залишатись.

— Дякую, — майже шепітки промовляє Агата до свого хлопця.

— Ти зможеш це пережити, — намагається підбадьорити свою дівчину Олекса.

Та ніч, здавалось, не мала кінця. Голову Агати займала лиш одна думка про смерть її брата. Для дівчини Захар був найближчою людиною. В дитинстві батьки завжди були на роботі, тим більше батько, який перебував у відрядженні більшість свого часу і бачився із дітьми не більше чотирьох разів на рік. Мати теж завжди на роботі, тому близнюки, можна сказати, виховували один одного: допомагали вирішити якісь проблеми; давали поради і завжди були разом. Єдиним другом дівчини крізь роки залишався лиш її брат, а зараз його не стало. І він не просто вмер, його вбили. Чорт забирай, його вбили чотирнадцятьма ножовими пораненнями!!! Лиш про це могла думати дівчина, лежачи на гігантському м'якому ліжку Олекси, зліва від нього. Агата б усе віддала, щоб зараз знов боротись із братом за право спати на своєму твердому ліжку.

"Чи є... в мене підозри?" — питає в себе Агата. "А якщо вбивцею чи вбивцями виявились ті люди, які і до цього вбивали дівчат, що подали до суду після зґвалтування. Якщо вони бажали вбити мене, але не знайшовши мене вдома, вбили мого брата?" — раптом задумалась дівчина і її очі вмить наповнились сльозами. Серце Агати мерзотно зупинилось, а потім почало битись у дивному темпі, не властивому людині. Від страху, образи, горя і безвихідності дівчина затуляє очі долонями і сильно натискає на них, щоб жодна сльоза не скотилась по її щось. "Тоді це я вбила його. Я вбивця..." — думає Агата, ледве не б'ючись в істериці від болю. Дівчина намагається зупинити потік думок та заспокоїтись, але не в змозі вгамуватись, Агата встає з ліжка і на автоматі вдягає залишені на стільці джинси та рубашку, потім спускається вниз до кухні, ледве стримуючи сльози.

Годинник б'є п'яту ранку. Дівчина сидить на кухні і п'є каву, ледве тримаючи філіжанку тремтячими руками. Щойно вона зробить останні ковтки — зателефонує слідчому, і начхати, що навіть сонце ще не встало. За кілька хвилин до кухні спускається Олекса і здивовано дивиться на Агату.

— Не знав, що ти, виявляється, рання пташка, — посміхаючись каже Олекса і одразу отримує у відповідь вбивчий погляд дівчини.

— А я от знала, що ти марно усю зарплату віддавав на курси гумору.

— Хороший жарт. Снідаєш? Є щось для мене?

— Лозина в холодильнику, у мене справи, — каже Агата і, зробивши останній ковток кави, вирушає до виходу.

— Лозина? — перепитує Олекса, але у відповідь отримує лиш гуркіт дверей, що зачинились одним розлюченим махом руки Агати.

Агата прожогом вилітає з будинку і швидким кроком йде у напрямку найближчого цілодобового магазину, бо інші заклади ще у таку рань зачинені. Дівчина нервово шукає на пачку цигарок і запальничку у своїй куртці, яку так і не застібнула та йшла тримаючи пола одною рукою. Та що там куртка, коли Агата була взута у білесенькі капці з дому Олекси. Нарешті знайшовши потрібні їй речі у кишені, Агата виймає одну цигарку — та от чорт, кілька паперових згортків нахабно впали на дорогу!

— Чорт би тебе побрав! — вигукує дівчина і скажено б'є цигарки ногами, втираючи їх прямо в землю і розносячи тютюн по дорозі. Нарешті заспокоївшись, Агата повертається до своєї цигарки в руках, щоб підпалити її. Піднісши сигарету до багряних від холоду губ, дівчина тричі натискає на кнопку запальнички, але вогник взагалі не збирається спалахувати. Агата намагається це зробити знову і знову та нарешті в неї виходить підпалити цигарку і дівчина набирає повні легені диму. Потім продовжує прямувати до крамниці.

Прибувши на місце, дівчина сідає на сходи, дістає телефон та візитівку слідчого і, начхавши на ранню годину, дзвонить за вказаним номером.

— Ало...? — сонним голосом відповідає слідчий.

— Це Агата — сестра вбитого Захара Кларченка, справу якого Ви взяли. Ви просили зателефонувати, якщо у мене будуть підозри.

— Пані Агато, зараз така рання година...

— Ви не казали, коли Вам можна дзвонити.

Чоловік замовк. Через кілька хвилин погодився вислузати Агату, але тільки при зустрічі. Зважаючи на негайність справи та зміїний характер дівчини, зустріч була запланована рівно через годину в домі Олекси.

Будинок чоловіка був у повному розпорядженні Агати кілька днів. Мати Олекси поїхала на зимовий курорт, щоб відсвяткувати Новий рік, самий же чоловік зазвичай до вечора зникав на роботі, тому дівчина залишалась абсолютно одна, пліч-о-пліч зі своїми думками.

Зустріч із слідчим відбулась досить тихо і тривожно, обстановка була ніби шоу у цирку, де маленька дівчинка на моноколесі їде тонкою мотузкою на висоті метрів 8 від одного кінця залу до іншого, намагаючись утримати рівновагу. Агата розказала чоловіку свої припущення, той мовчки вислухав, зробив паузу і відповів: