Глава 13

Як можна кохати людину, розуміючи, що це взагалі не твій найкращий вибір? Як можна, не виправдовуючи людину, раз за разом давати їй ще один шанс? Як можна кохати людину і одночасно ненавидіти її? Агаті були приємні романтичні штучки, якими її постійно закидував Олекса, але і кожного разу за ними слідувала помилка чоловіка. Стосунки із ним для дівчини були наче терези, які нахилялись то в одну сторону, то в іншу, щоразу відкладаючи прийняття важливого рішення про подальші стосунки із ним на потім.

Зараз терези були і в голові Агати, із трохи п'яним розумом, після вечері на сходах із братом, дівчина лежала на своєму ліжку і дивилась на стелю, намагаючись визначитись із тим, що їй робити далі. Олекса наче душив її своєю "завзятістю", кожного разу придумуючи щось нове і романтичне для неї, на жаль Агата завжди чіплялась на гачок. Але цього разу на її сторону встав ще й брат, який раніше просив її ж не знущатись над тим чоловіком, а зараз і сам бажав виписати йому гарненьких прочуханів. Дівчина думала про те, що ж іще повинен зробити Олекса, щоб Агата почала його повністю ненавидіти і нарешті порвала із ним усі зв'язки.

— Бісові стосунки, не хочу про них думати! — сказала сама собі Агата і, повернувшись на бік та повністю занурившись у ковдру, заплющила очі у намаганнях заснути.

Ранок дівчини видався заклопотаним. Олексі було принципово відсвяткувати Новий рік уже у Франції, тому зараз (30 грудня) їм потрібно було швиденько зібратись і вирушити у так звану подорож. Плюс до цього всього, поки дівчина збирала необхідні речі, хтось вирішив подзвонити їй, це був не Олекса, що дивно, від нього ні слуху, ні духу після повідомлення "виліт увечері", тож хто став абонентом на другому дроті?

— Агато, доброго ранку! Я та дівчина, якій ти допомогла нещодавно і навіть виграла суд, можливо я записана у тебе в контактах...

— Привіт, я зрозуміла хто ти, щось сталось? — питає дівчина, даючи зрозуміти, що повністю розуміє, про що йде мова.

— Ні... Хоча так, я вже казала, що дуже вдячна тобі, ти для мене наче ангел, що спустився з небес! Але я дещо зрозуміла, я жодного разу не представилась і не віддячила тобі, як слід.

— Я справді не знаю твого імені.

— Я Христина, тепер ми справді знайомі! Завтра вже Новий рік, я з подругами відсвяткуємо його у мене вдома, я б хотіла тебе запросити на вечерю, ти зможеш прийти?

— Пробач, але сьогодні ввечері я їхатиму з міста і мене не буде деякий час.

— Шкода... тоді, можливо, зустрінемось в обід? Я не хочу відкладати зустріч на наступний рік, вважаю це поганою прикметою, у тебе вийде?

— Добре, думаю, я все встигну, давай о другій зустрінемось у "Майстерні Кави", там хороша кава і випічка, була там кілька разів, що думаєш?

— Все, що завгодно, ще раз дякую, до зустрічі!

Христина скинула виклик, а Агата продовжила збирати речі.

— Із ким ти розмовляла? — питає Захар, увійшовши у кімнату сестри. Чоловік щойно прокинувся, скоріше за все його потривожила телефонна розмова Агати.

— Це та дівчина, яка послугувала натхненням для написання роману.

Чоловік важко видихнув, згадавши нещодавні події.

— Це справді того вартувало? — питає Захар, натякаючи на минулі вчинки сестри.

— Ти про те, що мене ледве не зґвалтували? — прямо питає дівчина.

— Так, я про це.

— А чому ж не вартувало, я стала останньою у цьому ланцюжку жертв і в найближчі сім років він не зможе повернутись до своїх діянь. Тим більше книга вийшла досить захопливою, з її допомогою, мій рейтинг виросте ще більше! — мрійливо відповідає дівчина.

— Навіжена, — каже брат і, не в силах витримати слова сестри, які били йому по голові наче по барабану, він пішов до кухні снідати, хоча справа вже наближалась до обіду.

Зібравши нарешті усі необхідні речі, дівчина вирушила до кав'ярні, де на неї біля входу вже чекала Христина.

— Привіт! Я так рада тебе бачити! Це тобі, — каже дівчина, простягаючи письменниці якийсь пакунок.

— Що це? — питає здивована дівчина.

— Просто символічний подарунок до Нового року, — усміхається Христина.

— Але я для тебе нічого не підготувала.

— Я нічого від тебе не очікувала, тим більше, для мене найбільшим подарунком став арешт того покидька, — відповідає дівчина і вираз її обличчя із мирного та життєрадісного змінюється на роздратоване, — це тобі, — ще раз показує на пакунок дівчина.

— Дякую.

— Давай зайдемо всередину і тоді зможеш подивитись, що там.

Дівчата увійшли всередину і одразу попрямували до каси, щоб обрати напої та нарешті присісти за столик. Христина дістала гаманець зі свого шоперу, який, здавалось, уміщав у собі всі необхідні речі для життя. Там точно була невеличка пляшечка води, а ще, через не таку вже й міцну білу тканину виднівся обрис гребінця, а точніше його зубчиків. У торбочці стовідсотково була і зарядка для телефону разом із навушниками, а ще кілька батончиків на випадок, якщо та зголодніє. Усіляких ліків теж вистачало, що вже казати і про гігієнічні штучки: серветки (сухі, вологі); прокладки. Так, Христина була саме тою дівчиною, у якої було все і на всі випадки життя, хто знає, що ще вона сховала у своєму шопері.

— Я хочу Раф, а ти що будеш? — питає Христина у своєї рятівниці.

— Американо без молока, не сильно люблю молоко, — відповідає Агата і дістає телефон, щоб розплатитись після замовлення.

Нарешті черга дійшла до Христини і дівчина замовляє обидва напої (для Агати також).

— Американо без молока середній стаканчик і раф м... теж середній, — вмить дівчина посміхається і трохи посміюється з того, що задумалась над розміром стаканчику для себе.

— Не варто! Я сама можу розплатитись! — широко витріщівши очі зупиняє Агата Христину.

— Я заплачу, дай мені зробити для тебе хоч щось, — каже дівчина і простягає кілька купюр майстрині кави.

Через кілька хвилин дівчата вже сиділи за столом і Агата промовила:

— Слухай, ти мені нічого не повинна, справді, не вважай себе винною.