Глава 12

Пролог: "Як зайти у клітку?"

Чим було ММА для Агати? Для п'ятнадцятирічної дівчинки цей спорт був лиш пунктиком, потрібним для втілення в життя її ідеї. Вона мала боротись зі страхом болю, страхом бити чи бути битою, задля того, щоб із легкістю долати подібні перешкоди в житті. Місяці тренувань Агати того року не проходили марно, дівчинка навіть встигла спробувати свої навички у двох змаганнях, де непогано трималась проти набагато сильніших суперниць, хоча і програла — двічі. Вже навесні, за місяць до трагедії, що трапилась зі Златою, Агата змогла виділити речі, які їй у житті подобались найбільше: придумувати різноманітні сцени і ситуації у себе в голові, розмірковуючи їх сюжет на папері у своєму щоденнику та займатись спортом, який давав їй силу та впевненість у собі. Але щойно через місяць дівчинка прожила ті жахливі секунди, що тривали, здавалось, вічність, її щоденник був закинутий далеко у шафу, а будь-які думки про можливі "сценки" Агата стала пригнічувати, намагаючись не думати ні про що, окрім того, що відбувалось зараз. Вона була винна у смерті Злати, якби не її дурні ідеї, ніхто б не постраждав, нічого б не сталось, якби не вона. Чому це прийшло їй в голову, що саме змусило її так перевернути своє життя? Плач Саші в туалеті школи? Плач дівчинки, яка втратила будь-яку надію на нормальні відносини з однокласниками і спокійне життя. Чи просто інтерес щодо того, як можна було додуматись до таких різноманітних знущань? Минуло вже 13 років, а Агата і досі не знала, задля чого вона робить усе це і чи справді вона винна у загибелі Злати.

Тоді ММА стало для дівчинки єдиною справою, яка приносила їй задоволення і могла хоч на мить відволікти її від думок, які, як іржава пластинка, застрягли лиш на одній ноті — ноті того травневого ранку.

Після самогубства Злати, Агата розповіла про все це брату. Не матері і не батьку, а брату. І лиш єдиною її помилкою було те, що вона розповіла ситуацію тільки з того боку, як це бачила вона: одного вечора в її голову приходить ідея познущатись над своїми (майбутніми) кривдниками і дівчинка робить усе можливе, щоб втілити свою ідею у життя: вона надягає особливий одяг; особливо поводиться; починає займатись ММА; поступово "розмовляє про прийнятну поведінку" із кожною своєю кривдницею. А потім вбиває Злату своїми діями. Тоді дівчинка справді налякала свого брата історією. Але, чомусь, він не відвернувся від своєї сестри, і навіть будучи до смерті ошелешеним, хлопець бачив і в її очах страх, що підказував йому: "Підтримай сестру". Захар став боятись Агату, але більше в його почуттях нічого не змінилось: він так само любив її.

***

— Куди будеш вступати? — питає брат у сестри. Ця розмова відбулась рівно через рік. Близнюки закінчували школу, на порозі були екзамени і вступ до університету, Захар звісно ж продовжить займатись греблею, але що обере Агата?

— Кафедра криміналістики та судової медицини, — відмовляє дівчина.

— Кого? Чого? Ти ж математичний ліцей закінчуєш, яка криміналістика? — здивовано перепитує брат.

— Думаю, я прекрасно підходжу для цього.

Можливо, ця кафедра стала останньою надією для дівчинки запевнити саму себе, що це не вона винна у смерті Злати. Хоча, як це мало допомогти? Агата і досі пам'ятала про групу під назвою "Любий дім", яка змушувала людей покінчити з життям, а часто і допомагала із цим фізично, саме ця група і була обвинувачена у загибелі Злати. Про те ж, що Агата була на місці подій, ніхто не знав. Дівчинка дивовижим чином змогла навіть не замести, а просто не залишити слідів присутності. Тому зараз їй більше за все на світі хотілось би копати під цю групу, щоб довести свою невинність для себе самої. Хоча з усіх, кого знала Агата, лиш її брат, якому вона довірила свою таємницю, вважав її вбивцею, інші вважали самогубство Злати проявом її ж тупості.

Агата вчиться у ВНЗ. Рік... два... три... чотири... п'ять років проходять як у сні. Кожен день складався із навчань і тренувань з ММА, яких з часом тільки більшало. Поступово дівчина змогла досягти хороших успіхів у спорті, паралельно готуючись стати криміналістом. Вона кілька разів ставала чемпіонкою області й України, встигаючи вибороти призові місця і в інших країнах, чи не це називають успіхом? Приділяючи ММА майже весь свій вільний час, дівчина повністю занурилась у тренування і змагання, бажаючи вигризати у суперників для себе лиш перші місця, ніби для неї не існувало інших. Єдине, що приносило їй задоволення — стояти на п'єдесталі і кусати золоту медаль.

Одного дня Агата змогла "поїхати на світ". Це були змагання в Італії, де збирались спортсмени з усього світу. Вибороти там медаль було б для дівчини великою честю. Але дівчина повернулась зі сріблом, змусивши тренера ледве не трощити все навколо. 

— Знаєш, яке місце найжахливіше, найобразливіше?! — питає тренер, сварячи спортсменку.

Агата мовчить. Так, саме тренер став єдиною людиною, чий характер змушував дівчину його поважати. Безумовно, Агата поважала всіх, хто поважав її, але наставник у спорті це не просто якийсь чувак, який придумує нові і дивні вправи, а ще й той, до порад яких справді варто дослуховуватись. Навіть коли спортсмен стає сильнішим за свого тренера, він не йде до іншого, а залишається у свого "батька", який вчить насамперед життю, а не тому, як правильно набити комусь пику. Дівчина ніколи не забуде момент, коли у кінці першого ж її тренування тренер кричав: "Якщо ви не хочете тренуватись — не тренуйтесь, прошу! Але не мені на змаганнях там блювати у клітці, не мені корчитись від болю, не мені там вилітати у перші 10 секунд бою! Не Мені!..." Агаті надовго у пам'яті залишиться і момент, коли вже після змагань (де вона, в силу своїх здібностей, не брала участі), тренер сказав: "Я не задоволений вашими виступами, вам варто приділяти більше уваги своїм тренуванням. Безумовно я і пишаюсь вами, потрібно бути достатньо сміливим, щоб зайти у клітку, прийти у місце, де тебе будуть відверто вбивати, це не кожному під силу..." — саме ці слова потім і послужать дівчині натхненням для написання її першого роману "Як зайти у клітку". Так, тренер часто сварив своїх учнів, але ж не просто так, від його лайки прямо пропорційно залежав їх прогрес, тому він добирав ексклюзивно-витончені слова, аж зовсім не пестливого характеру для гарного стусана під зад.