Глава 11

— Що тут робить Дарина? — питає Агата впритул підійшовши до Олекси та задерши голову, щоб бачити його безсоромні очі.

— А що не так? Ви знайомі, тим більше вона допомогла тобі в суді, я подумав, що буде добре зустрітись тут сьогодні, — відповідає чоловік і нахиляється до Агати, щоб поцілувати її, але та відхиляється в бік, наче боксер у спарингу.

— Ти про неї нічого не казав.

— Це тебе так сильно ображає, сонечко? — схвильовано питає Олекса, прибираючи волосся дівчини за її вушко.

— То навіщо ми зустрілись сьогодні? Відсвяткувати виграний суд чи познайомитись із твоєю мамою? — питає Агата не відводячи погляд від чоловіка.

— Ми...

— Кхе-кхе, — звертає на себе увагу Захар, імітуючи кашель.

— Щож, сідайте за стіл, мама скоро спуститься і я вас познайомлю.

Всі сідають за стіл, та кожен у своїй манері: Дарина, елегантно притримуючи спідницю, опускається на стілець, її спина ідеально рівна, а погляд, як у дикої кішки, бігає по кожному присутньому, зупиняючись на мить та оцінюючи зовнішній вигляд; Олекса не далеко пішов від своєї подруги, він досить обережно поміщає свою дупцю на м'якеньке місце і тихенько підсовує себе блище до столу; Захар, на відміну від них обох, не походить із "інтелегентного роду" і не користується такими тонкощами у поведінці, він сідає за стіл, як звичайний чоловік, трохи розсунувши ноги і уважно розглядає своїх "опонентів"; Агата виділяється своєю лінню, гостротою язика та дуже солодкими спеціями під назвою "пофігізм", вона сідає на стілець, як акробатка: дівчина спритно посуває до себе стілець, обходячи його, вальяжно розкидується на ньому і теж оглядає присутніх, та зупиняє погляд на Олексі.

— Агато, як пройшов твій день? — питає Олекса.

— Сьогодні я забрала примірники нового роману, скоро його вже можна буде придбати.

— Я із задоволенням прочитаю його, — здивовано каже Олекса, ніби вихваляючи себе за в майбутньому прочитаний роман, а не свою дівчину, яка вміло його написала.

— Думаю, цей не буде таким цікавим, — каже дівчина, насмішкувато спостерігаючи за реакцією присутніх. Захару така відповідь не до вподоби, бо він знає, про що йде мова, хоча Олекса, скоріше за все, і не здогадується.

— Мені подобаються всі твої романи, дівчинко!

— Всім доброго вечора, — каже Клавдія Тимофіївна, заходячи до кухні.

— Добрий вечір, Клавдіє Тимофіївно, сідайте до нас, ми чекали на Вас! — радісно каже Дарина і гукає маму Олекси до себе.

— Так, сідай скоріше, — додає Олекса.

— Добрий вечір, — промовляє здивований Захар, одразу ж впізнавши свою стару директорку.

— Добрий вечір, — останньою вітається із майбутньою свекрухою Агата.

— Даринко, я так рада тебе бачити!

— На взаєм, Клавдіє Тимофіївно!

Мати Олекси сідає між Дариною та Захаром, поряд із яким сидить Агата. Олекса ж сидить між двох потенційних дружин.

— Захаре, Агато, так дивно вас бачити після стількох років, — каже Клавдія Тимофіївна, оцінюючи своїх колишніх учнів.

— Пройшло багато часу, — відповідає Агата, певно знаючи, як вести світську бесіду.

Всі приступили до їжі, а жінка не припиняла розпитувати.

— Агато, чим ти зараз займаєшся, де працюєш?

— Я письменниця, пишу романи.

— Точно, ще в школі ти не давала мені спокою зі своєю писаниною, постійно намагалась довести, що ти найкраща в цьому, — насмішкувато каже Клавдія Тимофіївна.

— А що, були кращі за мене? — провокуючи питає Агата, посмішка жінки одразу ж зникає.

— Агато, спробуй це, — каже Олекса, кладучи на тарілку дівчини шматок качки, запеченою з яблуками.

— Дякую, — відповідає Агата і повертає свій погляд до колишньої директорки.

— Дівчинко, ти ж розумієш, що те, чим ти займаєшся — просто хобі? Тобі варто знайти нормальну роботу. Взагалі не можу зрозуміти, ти перейшла в математичний ліцей і тут, раптом — письменниця.

— Я не хочу нормальну роботу, замість чудової роботи. Я отримую гроші за свій час, чи не це називається працею?

— Захаре, а в тебе із цим хоч покраще? Хоча ти погано вчився у школі, сподіваюсь, що бандитом не став, — каже жінка, таки намагаючись підчіпити хоч когось.

— Я спортсмен...

— Ох, нічого не змінюється! Ну хоч Даринка із вищою освітою та чудовою роботою, вона прекрасний адвокат!

— Мамо, але ж Агата прекрасна письменниця, її книжки користуються попитом, — відповідає Олекса.

— Це не більше ніж хобі, синку! —запевняє Клавдія Тимофіївна.

Агата нарешті куштує шматок качки, що так по джентельменськи була покладена їй на тарілку Олексою. Вона вміло користується виделкою та ножем, але поводиться недостатньо елегантно, на відміну від Дарини із її ідеально рівною спиною. Скоріше за все, дівчина просто не хоче зробити і хоч одну спробу задля того, щоб сподобатись матері свого хлопця, бо ще, як мінімум, 15 років тому вона зробила усе можливе, щоб серце цієї жінки було обпечене ненавистю до неї. В загальному, Агата не робила нічого такого протизаконного, кажучи про школу, але вона була занадто поганою хорошою дівчинкою. Ось який парадокс виникав у голові тодішньої школярки: несправедливість можна подолати лиш несправедливістю. Саме за допомогою цього правила Агата і виборювала собі місце під сонцем.

— Агато, ти ж дівчина, не можеш себе поводити більш охайно? — раптом питає колишня директорка дивлячись на те, як майбутня невістка розкинулась на стулі: Візьми приклад з Дарини.

— Вам би теж взяти приклад з Дарини, вона їсть мовчки, — відповідає дівчина, вкрай незадоволена таким докором Клавдії Тимофіївни.

— Агато! — здивовано витріщивши очі на свої дівчину, вигукує її Олекса, відчуваючи за неї іспанський сором.

— Твоя поетеса не така вже й культурна, не думаєш? — питає мати.

— Поговоримо з тобою потім, добре? — звертається до Агати чоловік.

— Ти взагалі подивись у що ти одягнена, жах просто, ти ж дівчина, не могла надягти спідницю, чи сукню, як Дарина? Це б зробило тебе більш жіночною, бо цей піджак і ці брюки роблять з тебе якесь опудало! — знов дорікає мати.