Агата Кларк

Глава 10

— Як пройшов суд? — схвильовано питає Захар сестру, яка щойно, повернулась додому.

— Це було останнє засідання, я виграла, його посадили на сім років.

— На сім? — злісно питає брат.

— Це хоч щось, що думаєш? Несправедливо, але враховуючи все, то стає навіть дивно, що вдалось виграти суд. Думаю, я все зробила правильно.

— Тоді... вітаю, тобі вдалось, — понуро каже Захар, бо сподівався на довічне ув'язнення: я приготував вечерю, мий руки і сідай за стіл.

Агата швидко дістала зі своєї сумки телефон і поклала його у кишеню штанів, а далі попрямувала до ванної кімнати. Миючи руки, Агата відчула вібрацію телефону — хтось надіслав повідомлення. Дівчина витерла руку штаньми і прочитала повідомлення:

Невідомий номер: "Агато, я і не думала, що тобі це вдасться, але для нього це буде хоч якесь покарання, дякую тобі!"

Агата поклала телефон назад до кишені і продовжила мити руки.

— Його вдалось посадити лиш на 7 років, хоча стільки людей постраждало, деякі навіть були вбиті, хоча на це точно немає доказів... Йому повинно було світити довічне ув'язнення, з таким переліком гріхів... А як щодо мене... а я справді вбила Злату? На мені теж лежить гріх? Тоді, будучи підлітком, справді я довела її до самогубства? Я ж теж убивця, так?...

— Агато, ти скоро виллєш усю воду міста!

Дівчина різко винирнула зі своїх думок і  закрила кран, зрозумівши, що знаходиться у ванні досить довго, і в поспіху витерла руки рушником, потім повернулась до кухні.

— На вечерю омлет і запечені яблука, смачного, — каже Захар і з любов'ю наливає сестрі ще й сік у стакан та сідає поряд: це ж не покажуть в новинах?

— Мене не повинні... це порушує людську гідність. Хоча його можуть, — каже Агата задумавшись.

— Сподіваюсь...

Тим часом Олекса теж був удома та теж боровся зі своїми думками, як раптом його телефон задзвонив. Чоловік узяв слухавку звідки залунав вже знайомий йому голос Дарини.

— Привіт, нам би зустрітись, ти давно обіцяв, із цією справою, ми не мали змогу ні познайомитись із твоєю дівчинкою нормально, ні з тобою поговорити.

— Привіт, так... пробач... зовсім забув.

— У тебе пригнічений голос, справа ж виграна, варто радіти та відсвяткувати це! — Каже дівчина.

— Ти права... — сумно каже Олекса.

— Мм... то чого такий сумний?

— Знаєш, у мене такі відчуття, ніби мене зрадили, мені навіть бридко, — злісно відповідає чоловік.

— Це через Агату?

Олекса мовчить.

— Можливо вам варто обом відпочити, поїхати кудись, що думаєш? — продовжує Дарина: Ви могли б стати ближчими, до речі, коли ти плануєш познайомити її зі своєю мамою?

— Вони, виявляється, знайомі... Агата була її ученицею в школі, мамі моя дівчина не подобається.

— Стільки років минуло, варто їх познайомити ще раз! — Каже Дарина, спонукаючи Олексу.

— Ти маєш рацію... слухай, які в тебе плани на завтра, на вечір?

— Я вільна, у мене вихідний.

— Тоді приходь о шостій до мене на вечерю, добре?

— Буду вчасно, нещодавно купила хороше вино, я візьму із собою, спробуєш, — з ноткою флірту відповідає дівчина.

Чоловік прощається зі співрозмовницею і дзвонить вже Агаті:

— Привіт, — відповідає дівчина.

— Привіт, Агато, приходь завтра до мене о шостій із братом, я хочу познайомити вас зі своєю мамою.

— Чому так раптово?

— Ми досить довго зустрічаємось, як на мене, але моя мама досі із тобою не знайома.

— Я не впевнена, що готова до цього...

— Агато! Ми повинні робити новий крок у наших стосунках! — перериває дівчину Олекса.

— Я не хочу.

— А я хочу.

Агата мовчить, не знаючи, що відповісти.

— Це лиш знайомство, дівчинко моя, — заспокоюючи Агату каже чоловік.

— О шостій?

— Так.

— Добре, який улюблений торт твоєї мами?

— Не варто нічого купувати!

— Мені прийти із пустими руками?

— Добре, як бажаєш, Наполеон.

— Добре, буду завтра в тебе о шостій із тортиком, чекаєш?

— Звісно, цілую, до зустрічі!

— Бувай.

Дівчина з острахом кладе телефон і йде у кімнату брата, вона різко відчиняє двері і заходить у середину його кімнати.

— Олекса запрошує нас на знайомство до його мами, — каже дівчина, зібравшись із духом.

Брат, що весело сидів за своїм письмовим столом спиною до Агати, та щось креслив чи просто писав на папері, різко повертається до дівчини із протеїновим батончиком у зубах, який ледве не випав. Його настрій одразу ж зіпсувався.

— Ви досі у стосунках? — здивовано і трохи сердито питає брат.

— Так.

— Він справді тобі подобається? Чому ви досі разом?

— Так подобається, що я його аж ненавиджу...— тихо, собі під ніс каже Агата.

— Що? — насмішкувато перепитує її брат посміхнувшись.

— Нам варто піти, ти ж підеш зі мною?

— Це все заради нової книги?

— Ні, я обіцяю, що ця людина не з'явиться в моїх творах.

— Добре... тоді це справді щось особисте? — питає Захар очікуючи на чесну відповідь.

— Так, це не пов'язано з моєю діяльністю, лиш із почуттями. Завтра о шостій зустріч із мамою Олекси, ти ж підеш зі мною?

— Якщо це знайомство сімей, то я повинен піти, — відповідає брат знизуючи плечима.

Олекса теж повинен сказати про свої плани мамі, тому зараз він прямує до неї у кімнату. Слухняно постукавши у двері та отримавши дозвіл увійти, чоловік входить у спальню і каже:

— Завтра до нас прийде Агата зі своїм братом та Дарина о шостій, я замовлю доставку із ресторану, тому про їжу тобі не варто хвилюватись, просто познайомишся з моєю дівчиною і ми поспілкуємось усі разом.

— Добре б посиділи із Даринкою, навіщо ти запросив цю дівку ще й з братом? — злісно питає жінка.

— Вона моя дівчина, я хочу вас познайомити, мамо!

— Вона не може бути твоєю дівчиною, я знаю і її, і її брата, і її батьків. Агата не може стати членом нашої родини!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше