Глава 8

(глава містить сцени домагань, будь ласка, читайте далі із обережністю!)

Є такі речі, які трапляються раптово, ти зовсім не очікуєш їх. Це може бути виграш у лотерею чи хвороба, яка застала тебе у сонячний літній день. Це може бути неочікуване кохання чи освідчення у ньому. Але чи можуть бути ці раптові речі насправді аж ніяк не раптовими? Так, можливо, це взагалі було кимось детально сплановано заздалегідь. Наприклад Агатою. У своїй історії вона не просто акторка, вона авторка свого сюжету. Дівчина досить давно зрозуміла, що рано чи пізно Олекса забажає з нею зовсім інших стосунків.

Агата завжди спиралась на "правило трьох хвилин", це правило означало, що перше враження про людину завжди вірне (тільки якщо оцінююча особа має змогу критично мислити). Взагалі, думки про нове знайомство було б добре записати, щоб час від часу нагадувати собі якою людина є насправді. Першим враженням Агати про Олексу, як не дивно, став той факт, що чоловіку цікаве лиш її ім'я, яке було таким же, як і в Агати Кларк — його улюбленої авторки, від книжок якої він втрачав свій розум. А дізнавшись, що його нова знайома і ця письменниця це одна і та ж людина — він остаточно переконався у тому, що не має права втратити із нею зв'язок, тому намагався побудувати ланцюги стосунків. Дівчина справді хотіла покинути чоловіка і більше не з'являтись у його житті, щойно той освідчиться, так було б краще для них обох, справді, але покохавши Олексу, їй ставало все важче його відпустити. А коли ж вона покохала його? Коли вона усвідомила, що відчуває не просто інтерес до його почуттів, а якесь магнітне притяжіння? Їх друга зустріч стала роковою, коли Агата відчула ревнощі Олекси в сторону Захара. Було зрозуміло, що Олексі вона не байдуже, що він хоче цю квіточку лиш собі. Цей вчинок, ці його почуття змусили серце Агати битись у землетрусом у вихрі різних емоцій. Вихр так і не стих.

Після літературного вечора Олекса та Агата не наважувались написати один-одній. Дівчина розкинулась на ліжку, даючи своїм ногам відпочити після складного дня на підборах. Кілька хвилин тому вона дочитала останню статтю про себе, про свій раптовий вихід із тіньових авторів, і зараз просто лежала думаючи про дещо цікаве, на її погляд, ігноруючи своє бажання знов подумати про Олексу. Її цікавив ще один чоловік — Марк. Як же так сталось, що цей, у минулому, хлопчисько, ще й тут знайшов Агату і знов випередив її? Як же так... Його твори не на стільки хороші, щоб він був десятим у рейтингу... Десятим!

Раптом на телефон Агати прийшло повідомлення, дівчина відкрила чат і прочитала.

Марк Бабієнко: "Агато, ми знов зустрілись, дивно, що ти мене не впізнала".

Прочитано.

А що йому взагалі відповісти? Що взагалі на таке відповідають?

Агата відклала телефон у сторону і знов відчула вібрацію нового повідомлення, що йому треба?

Марк Бабієнко: "Не хочеш нічого сказати?"

Агата: "Ні".

Яке питання — така і відповідь.

Марк Бабієнко: "Взагалі, я хотів вибачитись за сьогодні, твій твір "Вибір жертви", дійсно непоганий, хоча не дуже зрозумілий, як більш відомий автор, я дам тобі пораду — пиши зрозуміліше".

Агата: "Зазвичай, учні з першого класу не розуміють програму з математики з одинадцятого класу, це не означає, що математика не зрозуміла, це означає, що діти просто не доросли".

Марк Бабієнко: "Що ти цим хочеш сказати? Що я не доріс до твоїх книжок?"

Агата: "Так. Не доріс розумом, може колись доростеш".

Прочитано.

"Телепень", — подумала Агата: "навіть на напади не може відповісти, все його татко вирішував, а сам і дупу витерти не може, не те що із розумними людьми сваритись".

Агата посміялась зі своїх думок і раптом отримала нове повідомлення:

Марк Бабієнко: "У мене є для тебе пропозиція, я живу в 509 номері в готелі, ти ж не тупа, розумієш, що ми в одному готелі, кімнати в якому нам забронювали організатори? Хах. Так от, приходь, зараз, тоді я скажу".

Агата: "У тебе є мій номер і пальчики, пальчиками надрукуй".

Марк Бабієнко: "Це повинно залишитись тільки у нашій пам'яті".

"Він хоче мене вбити чи зґвалтувати? 509 номер не так вже і далеко, все ж цікаво, чого бажає наша зірочка, якщо-що, виб'ю відбиток його рожі на стіні", — подумала Агата і раптом скочила з місця. Для неї не могло існувати незакінчених справ, загадок і секретів, все повинно було бути у її голові.

Дівчина підійшла до вхідних дверей, відчинила їх і підняла здивований погляд на чоловіка із червоними трояндами. Вони були так близько, обличчя Агати було прямо перед квітами, а очі злякано дивились на лице Олекси. Чоловік схвильовано сказав:

— Агато, ти подобаєшся мені, ні... мої почуття набагато більші за це слово, я тебе кохаю і я б хотів наших з тобою стосунків!

Він ніби благав залишитись і не кидати його, а дівчина так хотіла відкласти цю розмову, так не хотіла того, що зараз відбувається, вона так хотіла ніколи не кохати його, їй важливі його почуття, але свої набагато важливіші. Щойно вона ступить крок назад — їй буде набагато гірше ніж ступити крок уперед — до нього. Вона ніби благала поглядом піти і покинути її, а він так чекав відповіді. Агата не могла вичавити із себе нічого, окрім "я теж тебе кохаю", це було абсолютною правдою, але як же вона не хотіла цього казати. Олекса опустив квіти і взявши Агату за шию рукою притягнув до себе і поцілував у губи. Потім ще раз... і ще... По ніжній щоці дівчини покотилась сльоза, вона не хотіла кохати цього чоловіка, але вона кохала його занадто сильно, щоб відмовити і діяти згідно зі своїми переконаннями. Агата відчувала лиш сум і розчарування у самій собі, а Олекса не міг відчувати нічого, окрім пристрасті, він не давав дівчині сказати ані слова, лиш хотів втілити цієї ночі всі свої бажання.

Марк Бабієнко: "Ти прийдеш?"
Марк Бабієнко: "Де ти?"
Марк Бабієнко: "Тобі справді варто прийти!"
Марк Бабієнко: "Добре... добре... ця розмова потрібна мені, а не тобі, так? Давай зустрінемось завтра об 11:00 у кафетерії? Добре? Ти повинна прийти, ясно?" — повідомлення Марка злісно вібрували пів ночі і світилось синім вогником на телефоні Агати, хоча це аж ніяк не заважало.