Глава 6

Агата Кларк: "Сьогодні я абсолютно вільна. Де хочеш зустрітись?"

Олекса: "У мене є улюблений парк — парк Сакури. Хоч зараз і осінь, але навіть в цю пору року там дуже гарно. Знаєш такий? Можемо зустрітись біля фонтану о дванадцятій".

Агата Кларк: "Так, давай, напиши кілька книжок Агати Кларк, яких у тебе немає, я принесу".

Дівчина давно хотіла "позбавитись" від своїх надрукованих книжок. Видавництво завжди залишало їй примірник, але Агата ніколи не бажала перечитати історії, які знала набагато краще за будь-кого, хто коли-небудь міг їх прочитати. Звісно, після кожного написання роману, вона вважала, що могла б це зробити краще, але з іншого боку, дівчина також була абсолютно вневнена, що це шедеври сучасної літератури, саме тому, ніхто, навіть вона, не мав права викинути їх у смітник. Але почуття Агати до її книг змінювались зі швидкістю світла, від ненависті до кохання, тому і тримати вдома свої ж книжки було для неї занадто втомлюючим, бо викликало різнобарвний спектр емоцій, а здихавшись від них, можна було знов опинитись у своєму комфортному світі, де не згадуються старі історії і почуття. Зараз — хороша нагода втілити в життя свої бажання.

Агата почала збиратись на так зване побачення із Олексою. Вона навіть випрасувала одяг і вбралась у теплий сірий костюм, разом із цим зробила акуратний макіяж із тоненькими стрілочками  та накрутила волосся. Дівчина нарешті витерла свої білі кросівки, які нещодавно так старанно вимазувала у клумбі та почала збирати потрібні їй речі у білий рюкзак, поклавши його на своє ліжко. Там миттю опинились: телефон, гаманець та пляшка з водою. Розклавши це по містям у портфель, Агата вирівнялась і рукою змахнула волосся зі свого обличчя, після чого повернулась до своїх дверей у спальню, пильно подивившись на них. Дівчина подумала про те, що зараз відбувається, замислилась над тим, що їй сказав брат і спитала себе, які ж плани сьогодні у нього. Після цього дівчина вийшла зі спальні до свого кабінету, там було кілька шаф, які використовувались, як склад, де зберігались усі непотрібні речі або те, що нечасто використовується: пилосос; книги Агати; ялинка тощо. Взагалі, серед усіх цих речей, повинні були опинитись і медалі дівчини з ММА, бо Агата була спортсменкою протягом дев'яти років, за весь цей час побувавши на 103 змаганнях, тому з медалей можна було вже виплавити обладунки для середньовічних лицарів, та Захар забрав коробку з нагородами в свою кімнату і повісив поряд зі своїми на стіні. Для чого йому це потрібно було — Захар пояснював тим, що таке минуле не варто ховати у пилових шафах. Хоча, можливо йому просто подобалось завішувати свою стелю медалями, грамотами і ставити на полиці кубки. Йому просто подобалось їх колекціонувати так, як Олексі подобалось колекціонувати книги Агати, які вона зараз шукала для нього. Зі списку, який він їй надіслав, дівчини взяла три книги і поклала в рюкзак. Дівчина вже була повністю зібрана, лиш перед тим, як йти, вирішила попити води на кухні і раптом до неї вийшов Захар, теж кудись зібраний. Чоловік здивовано глянув на Агату, а потім дещо злякано мовив:

— Я на тренування, а ти куди?

— Мій фанат покликав мене погуляти.

— Ти на побачення? — насупивши брови питає Захар.

— Напевне, можна і так сказати, я впевнена, що він зацікавлений у мені.

— Агато, а ти впевнена, що ти зацікавлена в ньому, як... в людині? Тобто, знаєш, я хочу сказати, що...

— Мене цікавить те, що я його цікавлю. Я не впевнена, що це не стане моєю новою історією, — каже Агата, розуміючи, про що намагається сказати Захар і вмить, почуваючи провину, опускає очі на підлогу. Вона так само тримала стакан з водою в руках, який різко почала шкрябати великим пальцем, почуваючи себе ніяково перед братом.

Захар підійшов ближче до Агати і сів за стіл, що стояв поряд із нею, далі спитав:

— Що він за людина?

— Думаю, він досить добрий чоловік, вихований.

— Тоді, не роби йому нічого поганого, добре? Пообіцяй.

Агата подивилась на свого зляканого брата і розуміла, що Захара тривожить її діяльність. Але це був лиш спосіб дівчини виживати і боротись із цим світом. Та цього разу, в її житті з'явився чоловік із справді хорошими намірами, тому не варто з нього робити покидька і пхати до своїх романів.

— Я не зроблю йому нічого поганого. Обіцяю, — промовила Агата, лиш запевняючи брата, що не заподіє Олексі ніякої шкоди.

— Ти пообіцяла.

— Я пообіцяла, — ще раз каже Агата.

— Що в рюкзаку? — раптом питає Захар помітивши портфель.

— Кілька книг для нього.

— Вони важкі, де Ви зустрічаєтесь? Я допоможу тобі їх віднести.

Агата прийняла пропозицію брата і він, вже з двома торбами пішов проводжати сестру до парку.

Захар завжди допомагав сестрі, поводив себе з нею як справжній чоловік, як і вчила мати. Агата для нього була одночасно і самостійною жінкою, яка прекрасно реалізувала себе в цьому світі, а також і його маленьким хом'ячком, за яким варто постійно слідкувати, опікуватись і все в такому дусі. Для Захара Агата була не сестрою, а його сестричкою, і не важливо скільки в неї нагород з ММА, скільки вона заробляє і на скільки вона була успішнішою за брата, поряд із ним, дівчина завжди могла на нього покластися.

Захар провів дівчину до парку і перед ним, на місці зустрічі, одразу ж повстав чоловік, який був вищим, більшим за брата Агати. Захар не був качком, скоріше був жилистим і спортивним, не таким вже й високим, але досить гарним, часто привертав увагу дівчат. Олекса ж здавався більш статним і успішним, хоча обидва чоловіки були привабливими по-своєму.

Агата одразу ж підійшла до свого фаната і привіталась, а той, не чекаючи привітань її брата, одразу ж відповів:

— Привіт, це твій хлопець? Чоловік? — в образі Олекси читалась дивна злість, Агата одразу ж це помітила.

— Добрий день, — мовив Захар, чекаючи, коли Агата представить його Олексі.

— Це мій брат Захар, — відповіла дівчина Олексі, який швидко розслабився і знов став схожим на милого, білого і пухнастого.