Глава 5

Хоча в той момент Олекса і не здогадувався про те, що перед ним просто зараз знаходиться та дівчина, чиї твори так його захоплювали, та серце чоловіка злякано завмерло, коли той звернув свою увагу на бейджик офіціантки. Чоловік не знав, як виглядає його улюблена письменниця, більше того, він не знав, чи "Агата Кларк" це псевдонім чи справжнє ім'я, і зараз, знаходячись за крок від таємничої авторки, він просто повернув свій погляд з бейджика дівчини до своєї співрозмовниці.

— Дарино, думаю у Вас був важкий день, видно, Ви тільки з роботи? — починає розмову Олекса.

— Так, я не встигла змінити одяг, сподіваюсь, це не проблема?

— Ні, все в порядку.

Дарина посміхається у відповідь і зручніше сідає в кріслі, дивлячись у вікно, що знаходилось з правого боку. Напевне, дівчина справді втомилась і зараз не сильно бажає про щось розмовляти, тому не починає спілкування на нову тему із новими питаннями. Олекса почуває себе не дуже комфортно у такій "тиші" і починає нову розмову із застереження:

— Моя мама бажала, щоб я сходив із Вами на побачення, сподіваюсь, ми добре проведемо час разом, але це все. Це мене ні до чого не забов'язує.

Дарина повертає свої очі на Олексу, із невеличким здивування піднявши брови. Вона знає собі ціну і не збирається бути якоюсь іграшкою, щоб погратись і викинути, тому, трохи опустивши погляд на його ліве плече, вона криво посміхається лиш лівою стороною обиччя, а потім відповідає:

— Я не сподівалась від цієї зустрічі на щось більше, ніж просто вечеря.

Олекса розуміюче кивнув головою.

— Але хотілось би все ж трохи більше дізнатись про Вас, у Вас є хобі?

— Так, я люблю складати пазли, а також колекціоную фантики, — посміхаючись каже Дарина, вмить перетворюючись із серйозної леді на просту і веселу дівчину: а Ви?

Олекса, який був дуже здивований такій відповіді, каже:

— Я люблю читати, насправді, у мене не так багато вільного часу, тому читаю небагато.

— Якийсь конкретний жанр? Що більше подобається? — зацікавлено питає Дарина.

— Якийсь конкретний автор, точніше авторка, — каже Олекса, трохи зніяковівши.

— Що за письменниця?

— Агата Кларк.

— Я такої не знаю, це сучасна письменниця? Я більше люблю класику, — презирливо відповідає дівчина.

— Так, сучасна авторка, але в неї цікаві романи, при нагоді, обов'язково прочитайте щось, — переконує чоловік.

— Може перейдемо на "ти"? — раптом питає Дарина.

— Добре, без проблем.

— Тоді, як щодо твого особистого життя?

— Я зустрічався із декількома, але всі мої стосунки були невдалі.

— Чекаєш конкретну дівчину?

— Ні, не думаю, що мені зараз хтось подобається.

— Ясно.

— Як щодо твого особистого життя? — питає Олекса.

— У мене був хлопець, ми зустрічались із ним протягом чотирьох років, але минулого року наші стосунки завершились.

Зовсім скоро на стіл була подана їжа, вечір проходив за цікавою розмовою і смачною вечерею. По її закінченню, Олекса запропонував Дарині викликати таксі, але та відмовилась, бо мала машину і вже викликала водія. Чоловік попросив рахунок в офіціантки і попрощався з Дариною. Олекса мав хороші враження від дівчини, але, все ж, не хотів із нею роману. Та натомість, його зацікавила Агата, лиш ім'ям, яке було таким же, як і в його улюбленої письменниці. Офіціантка принесла рахунок, а чоловік раптом звернувся до неї:

— Знаєте, у Вас таке ж ім'я, як і в моєї улюбленої авторки, — каже Олекса і його слова стають досить схожими на флірт.

— Справді? — здивовано каже Агата залишаючись стояти поряд з Олексою.

— Так, точнісінько таке ж ім'я має моя улюблена письменниця Агата Кларк.

Дівчина була вражена словами чоловіка. Вона вперше зустріла свого фаната за шість років її письменницької діяльності, та це не дивно, бо автором вона була не медійним і дійсно ніхто, окрім редакторів, не знав її справжнього обличчя і прізвища. Агата весело посміхнулась гостю і відповіла:

— Мені теж подобається ця письменниця, — сказала дівчина, даючи зрозуміти, що вона точно не Агата Кларк.

— У неї дуже цікаві твори, вони взагалі найкращі, не розумію, чому вона досі не в топі авторів, Ви теж так вважаєте? — каже Олекса дістаючи із кишені гаманець. Чоловік дістає кілька купюр і кладе до книжки із чеком та додає: Без здачі.

— Дякую, — каже задоволена Агата вже збираючись піти від гостя.

— Постійте, пані, коли у Вас закінчується робочий день? Я б хотів Вас підвезти додому, якщо Ви не проти, — раптом зупиняє дівчину Олекса.

— Вже пізно і Ви наш останній гість, тому мій робочий день от-от закінчиться, — ніжно відповідає Агата.

— Тоді чекатиму на Вас біля входу в ресторан.

Агата посміхаючись кивнула і вмить віддалилась від Олекси.

Чоловік, випивши вина того вечора, став сміливішим, тому і наважився на такий крок. Олекса замовив таксі і очікував на Агату біля входу. Дівчина вийшла хвилин через 20, змумивши чоловіка і таксиста чекати, але одразу розчарувала Олексу:

— Я не можу поїхати з Вами, все ж, ми не знайомі, це був би не найрозумніший вибір з мого боку.

— Тоді давайте познайомимось, я вже знаю Ваше ім'я, а мене звуть Олекса, — з надією промовив чоловік.

— Дуже приємно, але ми змушуємо Вашого водія чекати, — сказала Агата, даючи гістю зрозуміти, що не бажає приділяти йому час.

— Тоді, знаєте, я б хотів взяти Ваш номер, можна? — питає Олекса беручи свій телефон у руки і простягаючи Агаті.

Агата бере пристрій, виконуючи бажання Олекси, і записує свої контактні дані, де в пункті "ім'я" раптом вирішує записати "Агата Кларк". Нехай це буде цікавою асоціацією для Олекси, який точно не зможе забути дівчину, чиє ім'я так сильно стривожило його серце.

Дівчина повернулась додому, де на неї вже зачекався Захар.

— Як пройшов робочий день? — питає брат, із цікавістю розглядаючи свою сестру.