Глава 4

Пролог: "Чотирнадцятий поверх"
Частина 2

(глава містить суїцидальні сцени, читайте з обережністю)

Агата ще довго розмірковувала над тим, що б вона зробила, опинившись на місці головної героїні. Її цікавив той факт, що вона, вдаючи із себе милу і наївну, могла б провести гру так, що все б перевернулось до гори дригом. Але дівчина почала бажати стати головною героїнею. Агата хотіла побачити цю історію, відчути її, хотіла іншого кінця. Дівчині не подобався сюжет, який обрала Саша, їй потрібен був свій, той, якого вона хоче і все повинно статися так, як того бажає Агата.

Наступного дня дівчина знов пішла до школи. Вона не могла полишити свої думки і вже повністю потонула в них, як у болоті. Агата викладала з портфелю свої зошити, ручки і підручники, готуючись до уроку, як раптом, до неї підійшла Саша:

— Агато, це тобі, — каже дівчина простягаючи Агаті шоколадку: ти допомогла мені вчора, дякую.

— Кількома словами я вирішила твою проблему? — зацікавлено питає дівчина.

— Ні... але... мені вдалось завести подругу. Дякую, — посміхаючись мовила Саша.

Агата вважала, що нічим не допомогла Саші, але, якщо їй від цього легше, нехай дякує і взагалі робить все, що завгодно. Дівчина прийняла подарунок і вже почала повертатись до своїх захопливих думок, як раптом вирішила спитати:

— В якому ліцеї ти вчилась?

— Математичний ліцей, єдиний в нашому місті. Знаєш, його випускники дуже добре складають іспити, але...

— Я зрозуміла, — відповідає Агата, розуміючи, про що далі хоче сказати Саша.

Думки... думки... думки... вони були такими нав'язливими. Агата не могла позбавитись їх, вони ніби голодні ворони злітались на якогось щура, за секунди знищуючи його. Дівчина була повністю захоплена цією ідеєю. Їй часто подобалось створювати якісь сюжети в голові, які були чимось на кшталт цікавих книг для неї, в яких головними героями ставали її ж однокласники. Але іноді це захоплення перетворювалось у прірву, бо дівчинка могла накручувати в себе в голові все так, що і сама ставала жертвою своїх фантазій, в яких, звичайно ж, всі події відповідали її бажанням. Та в реальному житті все не так, Агаті важко було зрозуміти, що все відбувається не так, як того бажає вона. Але зараз у неї був ідеальний сюжет, ідеальний план й ідеальна акторська гра. Дівчина лиш мусила відіграти свою роль до кінця, саме тоді вона залишиться задоволеною.

Ввечері, коли Агата вже була вдома, дівчинка дочекалась матері, щоб поговорити. Батько досі був у відрядженні, а брат повертався зі зборів тільки за кілька днів, тому Агата була з мамою наодинці. Вони сіли за стіл й Агата почала розмову:

— Мамо, я хочу перейти до математичного ліцею. Там хороша підготовка до іспитів і мені буде легше вступити до факультету прикладної математики.

— Математичний ліцей? Який факультет? — здивовано перепитує мама і продовжує: Я рада, що ти нарешті вирішила, чи, хоча-б задумалась над тим, куди хочеш вступити, але чи не запізно для ліцею? Тобі не так багато залишилось вчитись! — відказує втомлена мама, яка неабияк здивувалась розмові із дочкою.

— Ні, не запізно, зараз до ліцею теж можуть взяти.

— Але зараз жовтень, не початок року, ти впевнена?

— Так, давай заберемо документи зі школи.

— Агато, не спіши... коли ти почала думати про ліцей?

— Сьогодні вранці.

— Доню, давай трохи почекаємо, може ти передумаєш? Не можна вирішувати на гарячу голову. Може в тебе щось сталось? Ти можеш розповісти мені, — запевняла мама.

— Ні, я просто хочу перейти до ліцею і більше часу приділяти вивченню математики, мені це подобається, — продовжувала Агата.

— Давай так, у мене вихідний буде на наступному тижні в понеділок, давай ти подумаєш, а у неділю скажеш мені, чи передумала. Добре? Якщо все ж ні, то в понеділок будемо вирішувати це питання, домовились?

Та Агата не передумала. Вона була дуже впертою, тому вже зовсім скоро, знов поговоривши із мамою про ліцей, вони разом пішли до школи, щоб забрати документи. Попередньо, мама Агати зустрілась із директором ліцею, який, подивившись на табель та заслуги дівчинки, порекомендував її до 10-В класу. Та забрати документи було дещо складніше...

Агата і її мама разом увійшли до кабінету директорки і почали розмову.

— Добрий день, ми б хотіли забрати документи, — каже мама дівчинки.

Здивована директорка уважно глянула на Агату, та не змогла впізнати дівчинку. В школі більше тисячі учнів, вона не може всіх запам'ятати.

— Доброго, щож, моя секретарка у від'їзді, доведеться мені цим займатись, — жартівливо мовила директорка підходячи до шафу із документами та відчиняючи дверцята: як звуть ученицю?

— Агата Кларченко, — каже мама.

Директриса вмить зачиняє дверцята і сідає на стілець, що стояв недалеко від шафи та зі страхом і здивованістю дивиться на дівчинку, а потім звертається до її мами:

— І куди ви збираєтесь посеред року?

— Агата хоче до математичного ліцею.

— Агато, зіронько, ти ж розумієш, що це тут ти відмінниця, а в ліцеї повно таких як ти?

— Там хороша підготовка до іспитів, — відповідає Агата.

— Агато, але ж ти тут вчишся більше, вже навіть, десять років! Давайте я вам дам час подумати? Тиждень? Давайте два! Добре? — із надією звертається директриса до мами дівчинки. Їй зовсім не хочкться губити таку дівчинку. Таку розумницю, відмінницю, постійну учасницю олімпіад. Це підіймає школу у рейтингу!

— Агата вже подумала, ми вирішили забрати документи, можемо якось пришвидшитись? У мене ще є справи після, — просить мама дівчинки.

— Це через ту олімпіаду? Агато, давай я порекомендую тебе до наступного етапу, я тобі? Скільки там вчитись залишилось! Навіщо тобі той ліцей? — намагається запевнити дівчинку директриса.

— Ви порекомендуєте мене до наступного етапу замість Марка? — здається боротьба нерівна, Агата, навіть будучи неврівноваженим підлітком, вміліше керує своїм язиком. Вона відповідає саме на питання про олімпіаду, звертаючи на нього увагу, бо знає, що от-от її мама спитає, що сталось із олімпіадою, а це зможе зіграти справді важливу роль у суперечці.