Глава 3

Пролог: "Чотирнадцятий поверх"

Частина 1

Тоді п'ятнадцятирічна Агата ще навіть, на диво, не замислювалась над тим, ким стане в майбутньому. У школі в неї були гарні результати з усіх предметів, та, звісно ж, недостатньо гарні для першого місця у рейтингу її навчального закладу. Агату випереджав злощастивий Марк, який постійно вказував на кожну її найменшу помилку, щоразу показуючи свою неперевершеність перед нею. Їй це, звісно ж, не подобалось, але кожного разу вона запевняла себе, що їй начхати, але і кожного бісового разу їй хотілось засадити коліном в щелепу цьому йолопу із силою щонайменше 16 кілоньютонів так, щоб повилітали усі зуби, навіть ті, що ще не встигли вирости. Та з іншого боку, Агата не так сильно виділялась, вона не була ні душею класу, ні об'єктом для булінгу, завжди десь збоку дівчинка виконувала роль лиш спостерігачки, не думаючи зайняти головну роль. Часто вона дивилась на якісь цікаві сутички, підслуховувала різні розмови і першою дізнавалась про нові плітки, все це опинялось в її щоденниках, а найцікавіші спогади виділялись яскравим синім маркером, саме їх дівчина могла перечитувати по кілька разів, а іноді, виходило, що деякі історії переплітались у цікаву сюжетну лінію так, що Агата могла годинами тихенько сміятись над тим, як же все прекрасно склалось, вона просто не могла натішитись таким перебігом подій. Дівчинка записувала у щоденник майже кожну деталь її життя: що сьогодні сталось у школі; про що вона думала; свої плани на завтра; тощо. Агата вела його протягом семи років, не пропустивши ні дня, але раптом, історія перервалась. Третього травня 2012 року був останній запис. Він мав не властиву для неї форму висловлення, на відміну від усіх інших він був коротким і складався лиш з одного питання: "Як же так виходить, що зараз, стоячи на краю, вже не я головна героїня, а вона, і я лиш глядачка того, як вона так довго падає з чотирнадцятого поверху?"

Що ж тоді сталось, чому історія обірвалась, чому дівчинка зрадила звичці щодня вести щоденник і про що йдеться у тій лякаючій фразі?

Навчальний рік (2011-2012) почався для Агати так само, як і минулі 9. Перший тиждень, коли думаєш, що вчителі не будуть багато давати домашніх завдань, знов був напруженим, а через місяць, коли до навантажень усі вже звикли, почались олімпіади із різних предметів. Агата брала участь в олімпіаді з української мови та літератури. В інших предметах, дівчина, безумовно, розумілась дуже добре, але саме ці вона обрала для олімпіади. Агата вже котрий рік намагалась вибороти перше місце на міському етапі і пройти далі, але лиш минулого року вона опинилась на другому. Та дівчина і не думала здаватись, у неї було ще дві спроби до закінчення школи, у неї було 2 шанси вийти на перше місце і тому Агата повинна скористатись ними без вагань.

Записи Агати у щоденнику 10.10.2011:

Сьогодні наша школа оголосила про 1 етап шкільних олімпіад із предметів. Я беру участь в олімпіаді з української мови та літератури, як і минулого року, але минулого року я не впоралась із завданням відмінювання числівників, тому не пройшла далі, хоча і змогла зайняти друге місце. Цього року я підготувалась набагато краще, думаю, що зможу впоратись ліпше і на олімпіаді, вибороти перше місце, нарешті обійти Марка. Взагалі, я читала кілька його творів на деякі теми з української літератури, із цікавості, але навіть не розумію, чому вчителі розхвалюють цього висерка, ніби він другий Котляревський. У цій писанині немає нічого особливого, лиш слова написані правильно і поставлені у зрозумілому для читання порядку. В цьому я дійсно краща за нього, це факт. Захар же зовсім скоро поїде на збори, і поки брат буде гребсти по річці туди-сюди і тренуватись, я буду повертатись у пустий і темний дім. Тато вже третій місяць у відрядженні, а мама повертається з роботи додому лиш о дев'ятій вечора. Хоча мені подобається бути вдома одній, можна робити все, що заманеться, хоч голою ходити. Взагалі було б круто, якби у світі не було нікого, окрім мене. Так, справді, я б хотіла про це подумати, зайняти голову цією ідеєю. Згадала, що сьогодні до мого класу перейшла новенька Саша, тепер вона сидить поруч зі мною, наче з якогось крутого ліцею, цікаво, чому вона перевелась? Але мені б хотілось повернути свої думки до теми безлюдного світу, тому про Сашу ж я можу подумати наприклад завтра.

Минув тиждень, Агата встигла написати олімпіаду і чекала результатів. Хоча їй вже було відомо, що вона впоралась із усима завданнями на 100%, для цього їй не потрібні були вчителі.

В школі, перед уроком української мови, до Агати підійшов Марк:

— Думаєш, що зможеш впоратись із олімпіадою? Минулого року не змогла і цього не зможеш, навіщо кожен раз намагатись?

— Я кожного разу сподіваюсь на інші — кращі результати і виправдовую свої очікування. А ти? Теж сподіваєшся на інші результати? На які? Скотитись із першого місця на непризове? Думаю це станеться саме цього року.

— Не будь такою самовпевненою, — фиркнув Марк, як раптом задзвонив дзвоник й учні зайшли в клас.

Агата сіла за свою четверту парту біля вікна, одразу кинувши погляд на підвіконня, на якому неохайно лежали листочки із відповідями на олімпіаду з української мови та літератури учнів з інших класів, а після до неї приєдналась і новенька Саша, вона чомусь була дуже пригніченою, це зацікавило Агату, але вона не наважувалась спитати і лиш із нетерпінням чекала результатів олімпіади, бо точно знала, що впоралась краще за Марка і пройде далі. До класу нарешті зайшла вчителька і, поклавши класний журнал на стіл, сіла на свій стілець, надягнувши окуляри. Марк нервово підняв руку і спитав:

— Тамаро Михайлівно, що там із результатами олімпіад?

— Ти пройшов далі, — без особливого ентузіазму каже вчителька.

Марк в моменті плескає в долоні і озирається на Агату зі своєї першої парти. Дівчина сердито піднімає руку і питає: