Глава 1

Дим цигарок повільно піднімається до стелі. Він вже повністю охопив кімнату, зовсім не залишивши в ній кисню і для одного, останнього вдиху. Ще одна затяжка і ще один видих сірого купчастого та смердючого диму. Раптом хтось смикає за ручку дверей у кабінет, не в змозі відчинити їх, бо, зазвичай, замкнуті на ключ двері не відчиняються таким чином.

— Агато, ти знов зачинилась?! — роздається стривожений чоловічий голос із-за дверей.

"Чорт", — заплющивши очі зцідила дівчина крізь зуби, миттю опустивши руку із недопалком цигарки, яку так завзято прикладала до своїх багряних губ. Такого відтінку сьогодні їм надавала помада, неохайно і ліниво стерта рукою по лівій щоці. Агата нервово загасила цикарку об попільничку, яка вже була вкрай повною такими самими паперовими згортками із тютюном, тому кинувши туди свій черговий недопалок, він, не знайшовши собі місця, випав із неї на стіл. Дівчина різко встала із крісла, на якому сиділа вже кілька годин поспіль лиш змінюючи пози одна на іншу, те й діло затягуючись цигаркою кожні 15-20 секунд, хоча, іноді, вона надовго прибирала її від своїх вуст, наближаючись до екрану свого ноутбуку, щоб краще бачити написаний нею текст. Агата трохи повернула крісло, на спинці якого висів її одяг та поспіхом накинула на себе білу сорочку. Дівчина весь цей час була повністю оголеною і зараз виглядала як коханка, спіймана на гарячому, ще й ця сорочка; розмазана червона помада та розкуйовджене волосся, яке було ні прямим, ні кучерявим, а кожне його пасмо мало свій характер, це все ще більше надавало ситуації запах сорому, який змішувався із запахом диму від цигарок у тій невеличкій кімнаті.

Агата підійшла до дверей, повернула в них ключ і відчинила їх, обпершись плечем об одвірок та піднявши очі угору, щоб зустрітись поглядом із тим чоловіком, який щойно гукав її. Цей чоловік був чимось схожим на неї. Хоча ні, він був абсолютно точно на неї схожий. У нього були такі самі карі очі, які, більше того, здавались на стільки темними, що аж чорними; таке ж темне каштанове неохайне волосся; форма брів, милий кругленький носик і навіть ямочка на підборідді в них були однакові, а якщо опускатись нижче — тонкі довгі пальці та однакові нігтьові пластини. Перед Агатою повстала її точна, але чоловіча копія. Це був її брат, молодший за неї на 6 хвилин.

Дівчина поглянула на чоловіка і в її погляді читались розгубленість, із долею злості та нерозуміння. Раптом із кімнати линув дим, вдаривши прямо у носа брату Агати, він закашлявся і трохи відступив крок назад.

— Хоч би вікно відкрила, бо твій кабінет вже став раєм для любителів кальяну! — прокашлявшись сказав чоловік і продовжив: Ти вже вечеряла?

— Ні.

— Тоді ввімкну чайник , я купив локшину швидкого приготування, заварю і повечеряємо, а ти...— чоловік оглянув дівчину з голови до ніг, зупинивши свій погляд на неправильно застібнутій, неохайній сорочці, на мить засоромлено заплющив очі, а, згадавши незакінчену репліку, продовжив: а ти хоча-б штани одягни і вікно відкрий, бо, такими темпами, скоро закоптишся там, чекаю на кухні.

Захар багато разів бачив сестру в такому вигляді, хоча ніколи не припиняв дивуватись її новим викидам дивизни, що супроводжувались для нього іспанським соромом. Але він дуже любив свою сестру, хоч вона і була якась притрушена. З іншого боку, такі притрушені люди зазвичай народжені бути геніями, точніше так думав, чи просто сподівався на це Захар, виправдовуючи сестрині вибрики. У кожного є своє покликання, в Агати це письменництво. Дівчина вправна у своїй справі, її твори затамовують подих читачів, залишаючи враження чогось незакінченого, вони починали думати, що всі події відбувались наяву і звичайна паперова книжка ставала для людини ніби її сталкером, бо кожна думка і дія нагадували про вже прочитаний твір. Агаті подобалась тема психології, саме її вона так старанно обгрунтовувала у своїх романах, напевне тому її твори не мали байдужих читачів. Та хоч її бібліотека налічувала вже 23 романи та ще 5 невеличких розповідей, дівчина жодного разу не підіймала кілька тем, які насправді є дуже поширеними, точніше, її головні герої ніколи не закохувались і не вбивали. Як можна написати стільки творів жодного разу не згадавши про кохання? А вбивство є не менш цікавим, чи не досить психологічним твір міг би вийти, якщо головний герой Агати когось вбив би ще на початку розповіді? Вона розписала б про всі його муки і важкий тягар провини сторінок на 500, а потім посадила б його за ґрати і отримала хорошу грошову винагороду за свою працю та захоплені відгуки читачів, тоді письменниця Агата Кларк добре б піднялась у рейтингу письменників, заохочуючи ще більшу кількість людей погортати сторінки її книжок.

Дівчина повернулась до свого кабінету зачинивши двері і одразу ж попрямувавши до робочого стола, що стояв прямо під вікном, яке було завішане важкими темними фіранками. Стіл був занадто широким і вона не дотягувалась до завіс, щоб розсунути їх і відкрити кватирку, тому Агата необережно закинула коліно правої ноги на стіл і відштовхнулась від підлоги лівою ногою, повністю встаючи на коліно, таким чином, опинившись ближче до вікна, вона нарешті змогла розсунути штори і відкрити кватирку, впускаючи у кабінет свіже повітря. На ній досі була лиш сорочка, яка з кожним неохайним рухом дівчини оголювала небажані для очей інших частини її тіла, хоча, здавалось, що Агаті абсолютно начхати на це, навіть стоячи на столі з повністю розсунутими фіранками та дивлячись на сусідні будинки у сутінках. Можливо на неї і справді ніхто не дивиться в цей момент, але чи не кожна дівчина посоромилась би бути навіть НАПІВоголеною прямо перед вікном, що виходить на сусідні будинки?

Відкривши кватирку, Агата злізла зі столу і схопила зі свого крісла свої чорні брюки, залишивши там лиш свій бюстгалтер та ремінь. Її Мері та Кейт не полюбляли тісних обіймів, а живіт би не сприйняв погрози бути перетиснутим шкіряною смужкою за вечерею. Безумовно, ремінь потрібен був їй, щоб брюки не спадали і виглядали охайно, але він тримав штани на її тонкій талії, а без ременя брюки мали змогу триматись на стегнах Агати, що були природньо ширшими за талію.