Глава 21 "Повне вивільнення сили"

Афродіта

Після того, як вона ледь не вбила Геліоса, він уникав дівчину. Здавалося, що побоювався. Афродіта намагалася з ним заговорити, пояснити, що вона не хоче цього, що сила керувала нею в ті моменти. Бог же постійно зводив розмову на зайнятість, на те, що не має часу на безглузді розмови.

В вечері того дня вона набралася сміливості й впевненою ходою пішла до Бога Сонця.

— Геліос, годі мене уникати! — ледь не кричала вона.

Зупиняла свій гнів тільки перед страхом вогню, котрий з хвилини на хвилину міг вирватися на зовні. Вона відчувала його в середині, він обпікав її й здавалося знищував.

Нестерпний біль скував дівчину, але це ні що в порівнянні з муками совісті. Афродіта розуміла, що приносе багато лиха й хотіла як найшвидше покинути потойбічне царство.

— Ти обіцяв, що відправиш мене до смертних, — не отримавши жодної відповіді продовжила свій монолог. — Я не хочу бути в постійному заточенні, не хочу бути бранкою в твоєму палаці.

— Ти не вдячна! Я поклав весь світ до твоїх ніг, а ти хочеш покинути мене.

— Що мені цей світ? — розсміялася зі сльозами на очах. — Якщо я не можу вільно ним пересуватися. Дай мені волю й спокій.

Геліос втрачав терпіння, було видно, як він стис свої кулаки. Йому явно не подобались її вимоги. Бог розвернувся до неї. Хотів зробити крок, але зупинився, утворюючи між ними відстань.

— Навіть і не мрій! Я ніколи не відпущу тебе.

— А якщо моя сила знову візьме гору наді мною й я вб’ю тебе? Ти цього не боїшся?

— Якщо я помічу щось подібне, то замкну тебе.

Афродіта не вірила своїм вухам. Мало того, що він тримав її в своєму палаці, так ще й збирається зачинити й тут. Заборонити їй пересуватися в стінах цього місця? Він геть збожеволів!

— Я не твоя власність!

— Всі Боги мої діти й ти також належиш мені. Радій, що не вбив тебе до твого пробудження.

— Краще б вбив! — в цей момент вона запалала.

Очі безсмертної випромінювали чорне сяйво, все тіло охопив вогонь. Афродіта закричала й з її грудей вирвався меч. Вперше вона його змогла побачити. Він так гарно сяяв, не важливо, що колір мав майже чорний з синіми пасмами струму, котрі обвивали його.

Струм розсіявся навколо неї й почав нещадно нищити все на своєму шляху. Дівчина була схожа на шарову блискавку, в середині якої було людське тіло. Паралельно з блискавками палав багряний вогонь й пропалював підлогу під собою утворюючи чорне коло з золи.

Вона нищила царство Геліоса й не могла втримати себе. На мить їй здалося, що вона шаленіє від своєї сили, їй це подобається. Якщо вже її вирішили зробити бранкою… Е, ні! Краще вона знищить всіх хто став на її шляху.

Бог Сонця намагався відбиватися від неї, але його удари розвіювалися, як іскри. Він не міг протистояти їй не маючи свого посоху, адже той знаходився саме за спиною безсмертної. Геліос не міг так ризикувати, бо все що торкалося вогняно блискавичної кулі вмить перетворювалося на попіл.

Єдине, що встиг зробити Бог, так це утворити щит навколо себе. Невідомо скільки він витримає, але в нього є час. Геліос сподівався, що Афродіта заспокоїться.

Дівчина чула його крики, але не розбирала слів. Її погляд був наповнений люттю, а свідомість затьмарена бажанням знищити всіх своїх кривдників.

Вона продовжувала все нищити. Добре, що Геліос не чинив супротиву й тому її лють потроху слабшала. Афродіта починала заспокоюватися й потроху вогонь згасав.

Коли все заспокоїлося, вона огледіла все навкруги. Жахнулася побаченому. Царство Бога Сонця перетворилося на попелище, жодних слідів бувалої розкоші. Самі руїни залишилися на цій платформі.

В купі попелу лежав Геліос. Спочатку Афродіта подумала, що вбила його, але він все ж таки дихав.

Знову відчай, розчарування й злість на себе, на свої сили. Вона помітила позаду себе золотий посох з кришталевим наконечником у вигляді сонця. На думку прийшла ідея, котра звільнить її.

Геліос

Її сила змусила цього титана затремтіти. Він ще ніколи такого не бачив, а головне, що не розумів як стримати її й протистояти. Він декілька разів намагався відбитися від вогню та блискавок сонячними кулями, але вони не встигали долетіти до дівчини, немов розчинялися в повітрі. Було враження, що вона поглинає його удари.

Можливо з посохом він зміг би щось зробити, але до нього не дістатися. Якщо він спробує пройти крізь блискавичну кулю, то вона поглине його, не залишить мокрого місця.

Немов чорна діра в котрій все зникало. Тільки виглядало воно страхітливо й засліплювало блакитним сяйвом.

Хоч був присутній страх, але він не міг не захоплюватися її силою. Це неймовірна краса, також надзвичайна, як і врода дівчини. Це щось неземне, щось фантастичне. Жодний Бог не зрівняється з Афродітою. Вона повинна зайняти місце на Олімпі й керувати життями людей, війнами серед них!

Нарешті Геліос зрозумів призначення цієї безсмертної. Вона може, як і оберігати всіх навколо, так і знищувати. Гідне завдання для такої сильної Богині.

«Треба тільки ім’я їй інше придумати. — думав він утримуючи щит. — Таке ж войовниче й водночас гарне.»

З останніх сил він тримав її удари. Буде безглуздим зараз зникнути. Загинути в момент прозріння, коли він нарешті зрозумів, що ця Богиня повинна жити й керувати світом людей.

Удари росли, а він втрачав міць. Вже не міг супротивитися. Його щит зменшувався й пропускав блискавки, котрі жалили його тіло й залишали опіки.

Зрештою, Геліос втратив свідомість. Він припинив супротивитися й якщо загине, то це буде його карою.

Аід

Гуркіт припинився, небо почало потроху розвиднюватися. Аід був впевнений, що всьому виною перебування Афродіти в царстві Геліоса.

Тепер він не повинен гаяти ані хвилини й швидше дістатися за Земну атмосферу. Бог не став підніматися вище й вирішив полетіти з місця зупинки, хоч це набагато далі, ніж він сподівався.