Глава 19 "Нестримне бажання"

Аід

Три дні в безпам’яті. Коли його скинув Зевс він так і залишився лежати в своєму царстві. Безсилий, вимучений й самотній.

Раніше він шукав усамітнення, йому було байдуже, що поруч з ним самі лише мертві душі й більше нікого. Тепер же все змінилось. Після її народження його погляди змінилися й Бог прагнув, щоб дівчина була біля нього.

Він не розумів, як забрати її в Геліоса. Як вчинити краще, щоб не зашкодити жодному з них. Якщо буде необхідно він благатиме батька помилувати й дати дівчині життя.

Аід сподівався, що з нею все добре й з її голови не впало жодного волоска. Якщо ж ні — він збожеволіє, він не витримає цього.

Дивно, як вплинула на нього ця безсмертна. Він ніколи не міг подумати, що зможе щось відчути(!), щось тепле й невідоме для нього.

Він Бог підземелля, володар мертвих душ. Звідки в нього можуть бути позитивні емоції? Все своє безсмертя Аід відчував саме лише розчарування, злість, він нічому не підкорений й робив тільки так, як йому заманеться.

Афродіта ж викликала в нього бажання радіти й насолоджуватися своїм життям. Хоча чому тут радіти? Хмурим стінам підземелля? Але з нею все було інакше, коли вона була тут, все немов ожило й потойбіччя перетворилось, для нього, на казку.

Зрештою Бог зміг підвестися, огледіти своє понівечене тіло, від ударів блискавкою, й планувати свої подальші дії. 

Він думав про те, як врятувати красуню від Бога Сонця, як не дати йому забрати її життя й відпустити.

Аід знав, що часу на роздуми не має й йому потрібно відновитися й прийти до Геліоса.

Афродіта

Ще один день в царстві Геліоса. Вона з сумом помічала погляди Бога й почала відчувати його. Він вже не міг тримати себе в руках й дівчина чітко відчувала його пристрасть.

Афродіта ледь стримувала свої сили, щоб не віддзеркалити його стан. Її було важко, але вона старалася. Вона уходила подалі від нього, ховалася поза кутками й не могла прийняти остаточне рішення щодо подальшого свого існування.

Ще один захід сонця став для неї останньою краплею витримки й спокою.

Вона, як зазвичай, сиділа на краю платформи й захоплено дивилася за сяйвом мерехтливого заходу. Сонце полишало за собою багряні сліди вогню. Воно ніби ховалося за Землею й в останнє дарувало своє тепло.

Жовтогарячі вогні, ледь помітний райдужний слід. Вся ця краса радувало око й зачаровувало. Їй так хотілося доторкнутися до небесного світила. Вона не одноразово простягала руку уперед, але воно залишалось недоторканим й самотнім.

Зараз Афродіта відчула себе такою же самотньою та недосяжною, як і Сонце. Вона була далеко від Землі й ніхто не зможе звільнити дівчину від полону.

Щойно Сонце опинилось за планетою, як на її плече лягла важка долоня. Вона відразу відчула його. Відчула п’янкий аромат хіті.

Афродіта підняла на нього затьмарений погляд. Мить й вона вибухне. Вона не зможе стримати свою силу.

— Будь ласка, не треба, — вмолила вона відчуваючи, як її тіло почало палати.

— Покажи мені справжню себе, — прохрипів Бог й припав губами до її.

Геліос

«Ця дівчина зведе мене з розуму.» — думав Бог дивлячись на тендітне тіло безсмертної.

Він хотів доторкнутися до неї. Відчути тепло її тіла, подих й п’янкий поцілунок.

З першого дня Геліос лише спостерігає за нею, не має змоги доторкнутися. Бог не прагне смерті, не хоче опинитися на лезі меча, котрий висмоктує сили. Хоча чого йому боятися? Він батько всіх Богів, він титан! Невже він не впорається з цією безсмертною?

Він такий самотній. Завдяки цій красуні нарешті щось змінилось. В його домі з’явився порядок, спокій, рівновага. Титан ні за що не відпустить її. Тепер Афродіта належить лише йому!

Вкотре він споглядав за дівчиною. Під проміннями Сонця її волосся набувало сяючого блиску. Здавалось, вона поєдналась з ним й вмить зникне.

Геліос, підвладний цій красі, більше не хотів приховувати свого бажання. Він впевнено пішов в її бік. Наблизився, поклав долоню на тендітне плече. Бог ледь не заричав відчувши її тремтіння. Йому здавалося, що тепер він відчуває кожну пульсацію її тіла.

Головне те, що нарешті вивільнить всі свої бажання й отримає насолоду.

Коли вона підвелася й стала навпроти, то він потонув в її чарівних очах. Вони стали яскраво фіолетовими з ледь помітними квітами-зірочками. Геліос ще більше зачарувався цією красунею, він божеволів від Афродіти.

Дівчина блага зупинитися, не чіпати її. Бог Сонця вже нічого не хотів чути, його розум був затьмарений лише нею.

Афродіта запалала. Нестримний вогонь охопив її тіло.

Коли Бог поцілував її, то поруч вдарила блискавка й пролунав свистячий звук. Він прорізав слух до болю. Але й це не зупинило володаря Сонця.

Геліос продовжував тримати її в своїх обіймах й нахабно вертіти язиком в роті. Нарешті він приборкав її. Афродіта лягла на землю, повністю віддалась його владі. Її очі були заплющені, а безсмертний жадібно куштував її тіло.

Він цілував кожен вигин, кожну вену. Це його дівчинка! Тепер вона буде його навіки.

Афродіта лежала нерухомою, інколи дугою вигинала соковиті груди й піддавалася поцілункам.

Геліос хотів проникнути в середину, відчути її тепло. Цілком підкорити її своїй волі. Раптом він побачив, як з її грудей починає виринати меч. Меч сяяв немов блискавка в небі й був охоплений місячним сяйвом. Якби не знати, що він несе по собі смерть, то просто не можливо не зачаруватися цією красою.

Титан ледь зміг вивернутися. Меч простромив його плече й почав світитися жовтим в середині. Геліос був впевнений, що то його сила починає переходити до тієї дівчини.

Бог звільнився майже не відчувши втрати сил. Він подивився божевільним поглядом на Афродіту й пішов геть.

Він розумів, що вона не винна, але це не можна так залишати. Дівчина загроза для них всіх. Якби він не був обізнаним, скоріш за все натрапив би на гостріше й навряд чи зміг тоді щось вдіяти.