Глава 17 "Позбутися сил"

Афродіта

Коли вона потрапила в царство Бога Сонця, здивувалася його небаченим просторам. Воно виглядало, як летюча платформа над Землею. Здавалось, що планета на руці. Простори всесвіту відкривалися навколо й були неосяжними. Істина краса відкривала кругозір.

Геліос був схожим на звичайного старця, але заввишки метра три. Його борода хвилями звисала до колін, а очі були схожими на небо.

— Ну привіт, — усміхнувся володар всесвіту. — Радий нарешті з тобою познайомитися.

— Вітаю, — ледь відповіла Афродіта.

— Багато чув про тебе.

— Мені сказала Богиня, що ви зможете мене врятувати, забрати мою силу.

— Я можу, — усміхнувся він. — Я батько всіх Богів й маю великий досвід та вмію тримати себе в руках, тож навіть не думай спробувати звабити мене.

Дівчина сама не помічала, як хитала стегнами й ледь прикушувала губу, певно, все це відбувалося на підсвідомому рівні.

— Я не мала таке в думках.

— Тож розкажи мені про свою силу, — зацікавлено подивися на неї.

— Скоріш за все, ви все й без мене добре знаєте.

— Я хочу почути від тебе. Хочу, щоб ти розповіла, що відчуваєш коли використовуєш її.

Афродіта важко видихнула й спробувала розповість про те, як немов під гіпнозом, все відчуває, про те, що нею щось керує й змушує робити речі не бажані для неї. Також розповіла, що єдина її втіха була в тому, що вона могла дати надію, зробити щось чарівне й загоїти рани.

Афродіта почала благати Геліоса, щоб той допоміг її, щоб вийняв з неї той невидимий меч.

— Я не хочу забирати ні в кого життя, — котились солоні краплі по її щоці. — Я хочу спокою.

Бог задумливо глянув в її очі й довго мовчав накручуючи на пальця бороду. Безсмертна ж в цей час ледь не збожеволіла, вона прагнула почути, що він допоможе, як їй обіцяла жриця кохання.

— Ти не хочеш забрати моє життя?

— Я не відчуваю ваших думок.

— Певно, за свою вічність таки багато чого навчився, — задоволено відповів Геліос.

— Можливо, але якщо б відчула, то не змогла втримати свою силу. Вона керує мною, змушує робити погані речі. Я благаю вас, допоможіть!

Вона впала перед ним на коліна й ледь не цілувала босі ноги. Дівчина ладна була на все, щоб тільки позбутися цієї залежності.

— Підведись, дівчинко, — допоміг він. — Я бачу, що ти інша. Твоя чуттєвість та щирість не може не приваблювати. Тільки ти, сподіваюсь, розумієш, що несеш загрозу всім моїм дітям. Зрештою, знищиш й себе також.

Безсмертна погоджено закивала головою, але нічого не могла сказати.

— Я можу тобі допомогти, але ти не зможеш залишитись в нашому світі.

— Чому?

— Я заберу сили й ти станеш простою смертною. Ти забудеш про все, що тут бачила.

Афродіта подивилася на нього й замислилась. Вона розуміла, що несе саму біду, але й не хотіла покидати ці місця.

— Якщо відмовишся, я тебе вб’ю! — загрозливо поквапив її відповідь. — Тобі тут не місце.

— Я зрозуміла, — нахилила вона голову.

Все що завгодно крутилося в голові дівчини: від втечі та повернення до Смерті й до добровільної віддачі сили.

— Третього варіанту не дано? — з останньою надією запитала безсмертна.

— Я повідомив всі можливі варіанти.

— Згодна, — прошепотіла вона в розпачі через те, що ніколи не матиме змоги побачити Аїда, чи хоча б проститися з ним та подякувати.

Зевс

— Все пройшло, як ти й бажав, — повернулася жриця на Олімп.

— Чудово, — потер він руки. — Чого так довго? Пропустила битву.

— Я підслухала розмову Геліоса з тією. Що за битва?

— Я втер носа братику, — задоволений собою відповів Зевс. — Прийшов сюди вимагати Афродіту.

— Це моє ім’я! — розізлилася жриця. — Не називай те дівчисько так!

— Люба, припини, — поцілував він жінку.

Зевс також, як і брат, помітив, що та безсмертна гідна цього імені, вона була б не поганою спокусницею, аби задум Аїда не зіпсував все. В тій дівчині було те, що не має в справжньої Афродіти — почуттів.

Зевсу бракуватиме її, але й наражати на небезпеку всіх не можна, а найбільше він не хотів, щоб Аід закохався й був щасливим поруч з нею.

«Якщо вона не обрала мене, то їй не бути ні з ким!» — вирішив Бог.

— Аід не відправиться в слід за нею? — стурбовано запитала жриця.

— Я його знесилив на декілька днів, — усміхався він. — Сподіватимемося, що Геліос швидко владнає це питання.

— Він хоче, щоб вона віддала свої сили й жила в світі людей, або вб’є за непокору.

— Знаю я. Це ж я й нашептав йому цю ідею, хоча можна було просто позбавити її дару Смерті. Її тепер тут не буде.

— Але вона буде в світі живих! — злилася Богиня.

— То й що? — не зрозумів Зевс. — Вона забуде про нас й стане смертною.

— Я не хочу, щоб її нога ступала по землі.

— Звідки в тобі стільки злості? — схопив її за підборіддя. — Ти богиня кохання й повинна нести добро.

— Вона забрала моє ім’я, — криво усміхнулася та. — Я не дозволю їй жити!

— Припини. Ти не чіпатимеш Афродіту. Нехай дівчина живе спокійним людським життям, — блискавки промайнули в очах громовержця.

— Невже в тебе плани на неї й далі?

— Тебе це не стосується! Головне, що вона не буде серед нас, а її подальше життя нас не стосується.

Зевс вигнав жрицю зі свого палацу, а сам ледь стримувався, щоб не полетіти до Геліоса. Йому так хотілося в останнє побачити її миле обличчя, торкнутися вогняного волосся й поцілувати. Ця безсмертна не виходила з його голови. Якби не її сила забирати життя, вона б була поруч з ним, стала його царицею.

Шлях Афродіти закінчиться так(!) й нічого вже не вдіяти. Навіть, якщо дівчина й змогла б перебороти свою силу, то явно не через нього.