Глава 15 "Марні спроби"

Афродіта й Аід

Усі дні вони весь час займалися силою Афродіти, не полишали надії стримати її. Дівчина концентрувалася, слухала всі поради Аїда та почувалася захищеною. Вона ладна була на все заради нього. В першу чергу хотіла довести собі, що все буде по іншому(!), все в них буде добре.

Дивно, але не розуміла, що з нею відбувається. Дівчина дивилася на нього з захопленням, в нього так гарно виходило стримувати не тільки лють, але й всі інші почуття. В той же час вона мріяла про його поцілунок, хотіла відчути ніжні обійми та віддатися почуттям.

Єдине чому вона змогла навчитися за весь цей час так це стримувати бажання звабити цього спокусливого Бога.

Аід же віддавався бажанню змінити її. Навчав концентруватися, пояснював коли можна не стримувати енергетичні кулі й спокійно відпускати їх. Він дивився на її старання, на те, як їй важко це дається, згадував свої спроби.

В чомусь вони були схожі. Обоє вперті й попри все хочуть дійти бажаного результату.

Бог радів тому, що за короткий час Афродіта досягла великих успіхів. Тепер вона не руйнувала все навколо й не утворювала хаос. Єдиним, складним на його думку, було виховати в ній стриманість перед почуттями інших, щоб вона не була в полоні пристрасті й не віддавалася кожному, хто захоче отримати насолоду від красуні.

День Х наближався. Він вже мав наміри показати їй все, що давно приховував. Він хотів вивільнити свою пристрасть, бажання. Аід не боявся, в нього не було жодного сумніву, що дівчина з усім впорається.

Афродіта

Вона прокинулася з невідомим почуттям в середині. Щось непокоїло дівчину, але вона не розуміла, що саме.

Розплющила очі, відчула запаморочення й скороминущу слабкість.

Що вчора трапилось? Нічого не пам’ятаю!..

Її погляд впав на безсмертного, котрий лежав поруч. Це був Аід. Його бліде обличчя, неприродна усмішка та біль занепокоїли красуню.

Дівчина відразу затремтіла, вона вже боялася подивитися під простирадло, котрим були прикриті їхні тіла. Зробила глибокий вдих, сконцентрувалася та почала пригадувати все, що забула.

У вечері Аід наблизився до неї, він вважав, що необхідно продовжити справу й без перевірки головнішого всі їх старання виявляться марними.

— Я боюся.

— Припини, — усміхнувся Бог у відповідь. — Я поруч, в нас все вийде. Розслабся й спробуй відчути мене.

Афродіта так і зробила. Вона зраділа, вона відчувала його, їй приємно щемило серце. Відчула його ніжність, щастя й тепло, таке, що навіть й уявити не в змозі. Такі теплі почуття вона ще ніколи не мала змоги відчути, вони були непередавані.

Перед нею стояв він: напівголий, такий справжній й недоторканий. М’язи Бога грали від самого погляду дівочих очей. Здавалося, вони втричі збільшилися в розмірі. Очі сяяли чуттєвим блиском, усмішка доповнювала образ.

Такий солодкий подих на шиї, ледь відчутні обійми на стегнах.

Аід дивився крізь очі в саму душу. Вона тремтіла, бажання охопило її. Сотні вогників запалали довкола цих двох.

Почуття змішалися, не можливо було зрозуміти де його, а де її. Тіла охопила жага.

Раптом вона накинулася на нього, не дозволяючи Богові відсторонитися. Невідомо звідки в ній прокинулася нестримна сила. Афродіта невпинно цілувала його, не маючи змоги зупинити себе.

Знову розум відключився, знову вона в полоні сил. Здається, Аід намагався зупинити її, але чари діяли на нього й з кожним поцілунком він ставав, як зомбі. Дівчина гіпнотизувала безсмертного, без жодного жалю до його бажання зупинитися.

Після нестримних поцілунків вона манила до себе, гралася з ним лягаючи в ліжко. Аід не помічаючи нічого йшов за нею, сила тяжіння діяла між ними, немов магніт притягував залізо.

— Ти хочеш мене? — солодко шепотіла йому.

Навіть голос став іншим, спокусливим, мов марево уві сні.

— Так, — ледь ворушив губами.

— Ти можеш подарувати обом нам насолоду, не стримуй бажання.

При згадуванні Афродіта палала, їй було боляче спостерігати за цими подіями. З кожною новою картинкою вона розуміла кінець цієї, здавалося, гарної історії.

Все, вона не стрималася, вона заподіяла лихо. Вона справжній монстр!

Солона рідина лилась з очей, але вмить зникала під впливом вогню. Очі були порожніми, окрім відчаю там не було нічого, вони згасли й більше не випромінюватимуть тепло.

Володар душ став беззахисним немов новонароджене дитя. Вся його влада розвіялася, мов пісок на вітру. Він не керував собою й не міг супротивитися.

Аід цілував її тіло, пестив його. Все це було на автоматі. Афродіта десь глибоко відчувала всю награність почуттів. Вони були не справжніми. Богові очі не показували нічого, пустоту й жодної ніжності.

Їй байдуже було на пристрасть. Головним завданням стало отримати його силу, забрати останню міць, висмоктати до дна й насолодитися владою.

Тепер вона стане володаркою потойбіччя й жоден Бог не наважиться зробити їй виклик. Вона знищить будь-кого. Завдяки вмінням цього хтивого безсмертного вона отримає незнищені сили.

— Ні! Це не могла бути я, — скрикнула Афродіта. — Це щось інше. Я не хотіла, любий, — вона торкнулася волосся безсмертного. — Я казала, що це погана ідея. Єдиний вихід…

Останній спогад знесилив її. Афродіта побачила Бога, точніше, тіло котре тремтіло на мечі, який виринув з її грудей. Лезо його мало страхітливий чорний колір, котрий димом розсіювався довкола.

Видно було, як в Аїда зникає сила, — вона висмоктує її з нього, забирає безсмертне життя. Він з усіх сил намагається вивільнитись. В його очах біль та жах. Бог стає млявим, старішає на очах, він безсилий.

В останній момент дівчина скидає його тіло, певно, підсвідомість прокинулася й не дала повністю знищити його.

— Єдиний вихід, піти, — чує вона вже знайомий дівочий голос. Саме той голос, котрий не так давно чула тут, коли Аід прогнав її.