Глава 14 "Спокій в ньому"

Афродіта

Аід виділив дівчині кімнату, якщо так можна було її назвати. Це був закуток неподалік від його ліжка де він старанно зробив для неї місце відпочинку.

— Звісно, не палати Олімпу, але я старався, — вперше вона не тільки відчула, а й побачила в його очах смуток.

— Головне турбота, — усміхнулася вона й не втрималася, поцілувала його в щоку.

Швидкоплинне почуття сорому з його боку й вони розійшлися по кімнатах.

Афродіта не могла змусити себе заснути. Тіло все пульсувало, вона б так хотіла, щоб Аід зараз був поруч. Трішки моторошно було їй тут, в темряві та ще й душі постійно блукали повз.

— Тобі вони не заважають? — не витримала вона й заговорила.

— Вже звик. Вони не реагують, літають собі туди сюди, — томно відповів Аід.

— Мені не звично.

— З часом звикнеш.

«З часом? Чому він так сказав? Невже я тут на довго?»

Афродіта не знала своїх бажань, вона їх не розуміла й не могла точно відповісти чи хотіла б жити тут. Головною проблемою зараз було владнати питання з її силою й не зашкодити більше нікому.

Аід

Бог відчував сором, за те, що змушував дівчину жити в таких умовах. Його житло не створено для такої красуні, вона гідна небесного замку. Він ніколи нічого не змінював в своєму світі, але тепер безсмертному хотілося зробити його кращим, щоб вона відчувала комфорт.

Аід тихенько пройшов повз її ліжко, дівчина вже спала. Він майже ніколи не спав, тож для нього було звичним явищем блукати в своєму царстві.

Він пішов в бік свого дерева, котре оживила Афродіта. Згадав, як дівчина побивалася через те, що його поглинула земля. Повертати його на гору він не хотів, тепер це декор в цьому світі.

Аід мав наміри відновити його. Не зважаючи на його зловісну силу, він також міг створювати дива, тож хотів поновити ці вміння.

Довго концентрувався, обходив його стовбур та думав, що ж такого цікавого зробити.

Аід вирішив відновити його в камені, підняв своєю силою кам’яну підлогу й занурив в неї стовбур. Напівкам’яне дерево виглядало загрозливо, відмінно підходило для цієї місцевості, але залишки вцілілих кришталевих метеликів розвіювали перше враження й робили його чарівним.

Уламки кришталю він перетворив на краплини та тонкі ниті червоно-чорного кольору, які звисали з його гілок. Потім безсмертний помістив в стовбур вогонь, котрий підсвічував його та розвіював по стінах вогники.

— Від нудьги вирішив зайнятися інтер’єром? — почув він збоку тоненький голосок.

— Тобі також не весело, якщо спустилася в гості, — криво усміхнувся Бог розвернувшись до гості.

Перед ним стояла струнка білявка в золотій короткій сукні з довгим шлейфом. Раніше володар підземелля вважав її найгарнішим створінням їхнього світу, але тепер він переконався в протилежному.

Тепер він дивився не тільки на зовнішню красу Богинь, але й на внутрішній світ. Жриця кохання, хоча й була неймовірної вроди, але души не мала. Вона користувалася своїм вміння закохувати й створювала рабів, котрі ладні були на все заради неї. Небесна Афродіта раділа владі над нещасними підкореними серцями й таким чином знищила безліч душ.

— Щось ти не надто привітний? — усміхалася вона вигнувшись в бік, виставляючи вперед ніжку.

— Ти забула про мою дурну славу? — всім своїм видом показував не задоволення від її присутності.

— Пам’ятаю, але я дізналася, що в тебе з’явилася гостя з котрою ти дуже привітний.

— Твоя цікавість тебе знищить.

— Я мою повне право знати, що діється. Я мовчала коли дізналася про створення нової безсмертної, про те, що мене продублювали, але твоя поведінка викликала нестримне бажання завітати у гості.

— Ніхто тебе не дублював, Афродіта зовсім інша.

— Як же ніжно ти вимовляєш її ім’я. Невже комусь вдалось розбудити в тобі людські почуття. Зауваж, вони зроблять тебе слабкодухим.

— Не твого розуму справа! — розізлився він та схопив її лікоть.

Жриця тільки усміхнулася й розтанула.

«Гірша за щура! — думав він вгамовуючи свій подих. — Прийшла розвідати, сумно на верху, немає про що пліткувати.»

Він розумів, що тепер викликав цікавість інших Богів й часті гості йому забезпечені. Точніше, Афродіта її викликала.

Аід сердився, але не жалкував про свій вчинок. Він розумів, що рішення привести її сюди не залишиться без надмірної уваги.

Залишається терпіти та тримати удар.

Зевс

— Що цікаво дізналася? — запитав громовержець в Богині, котра щойно повернулася з царства мертвих.

— Тієї не бачила, — недбало кинула вона у відповідь. — А от Аід зацікавив своєю поведінкою.

— Що з ним не так?

— Він став іншим. Не повіриш, але стримався й не вимістив на мені свою лють.

— Це не надовго. Він стримується, а потім влаштовує нові руйнування.

— Також він чаклував навколо дерева, що звідкись з’явилося у підземеллі.

Зевс пригадав момент перед зникненням дерева й ледь не розплився перетворюючись в калюжу. Спогади про Афродіту залишали слід на його обличчі. В той же час він гнівався, адже вона розтоптала його гідність. Знову погралася та втекла до брата. Як та жінка сміє грати з його почуттями? Хто вона така(?), щоб глузувати над ним!

— Хай порадіє, не довго залишилось, — заблищали його очі злим вогнем.

— Що ти вигадав, любчику? — лукаво усміхнулася жриця.

— Все дізнаєшся, з часом.

— Якщо ти мене вплутав в свої ігри, тоді розповідай.

— Крихітко, — обійняв він її та схопив за стегно. — Будь слухняною дівчинкою й все скоро дізнаєшся.

Сили його повернулися, тільки от зниклі кристали залишили спогад про нестримну силу Афродіти. Зевс нічого не пам’ятав після того, як отямився, але душа, котру він заслав спостерігати за Аїдом, розповіла йому цікаві подробиці про новостворену безсмертну.

Аід же так захопився цією красунею, що не помітив новеньку, котра, як прийшла, так швидко й зникла.

Громовержець одним рухом розірвав одяг Богині та задоволено насолоджувався красою її тіла.