Глава 13 "Самоконтроль"

Афродіта

Бог наполіг, щоб вона повернулася в його підземне царство. Вона чомусь вірила йому, вірила усім обіцянкам. Він обіцяв навчити її самоконтролю, дівчина ж ладна була на все, щоб якнайкраще засвоїти урок.

— Що будемо робити спочатку? — щойно вони повернулися спитала вона.

— Їсти.

Він був спокійним й це передалося їй. З ним вона відчувала легкість та зосередженість, їй не хотілося вибухати від емоцій, а головне не було бажання звабити.

Спостерігала за його діями та інколи ловила себе на думці, що він гідний бути на Олімпі, а не сидіти тут, — в напівтемряві з мертвими.

— Ти не хотів би бути там, на горі?

— Колись так, але з часом звик. Це моє царство й тут не має непроханих гостей, а на Олімпі купа народу. Я почав цінувати своє усамітнення й насолоджуватися ним.

— Чому саме тебе обрали головним в потойбіччі?

— Через мій нерозсудливий та нестримний характер. Я, як ти, не завжди можу стримати свою силу.

— Хіба не кожен Бог вивільняє її під час злості?

— Ні. Якщо навіть користується нею, то вона не несе таких руйнувань, як моя.

Аід не поспішаючи куштував страви, не піднімаючи очей. Спостерігаючи за ним Афродіта відчула щось не зрозуміле, щось тепле в середині.

«Невже знову?»

Зціпивши зуби намагалася не дивитися в його бік, вмить її тіло могло запалати. Не розуміла чому, адже від Бога не йшло жодних емоцій, окрім спокою.

«Тримайся, тільки не зараз, треба бути головною тобі, а не твоїй силі!»

Чим більше вона думала про самоконтроль, тим складніше було втримувати почуття в середині. Що за почуття? Невідомі для неї й такі бажані.

Руки палали, коли подивилася на свої долоні, то вони стали багряною хмарою, точніше були оповиті нею. Між ними з’явився електричний розряд й почала рости сфера. Роз’єднати їх та відвести якнайдалі, щоб уникнути їхньої взаємодії, вже не мала змоги.

Сфера потроху росла, здавалося, зараз захопить все навколо.

— Відпусти її, — почувся голос Аїда. — Інколи не завжди треба стримувати ці новоутворення.

Боялася, але довірилася та утворену кулю відкинула в закуток підземелля.

Вибух, свист вловила слухом. Вони спостерігали за тим, що відбувається в тому місці.

Яскраве світло осліпило нас й там почали палати яскраві вогники, вони вдарялися о стіну та розліталися на сотні зірочок, котрі встеляли землю та утворювали сяючу стежку. Хвилина й вони згасали.

— Гарно вийшло, — зовсім поруч почувся його голос. — Якби ти продовжувала тримати сферу, то невідомо до яких розмірів вона виросла й що б тоді було.

— Я зовсім не злилася, чому ж тоді вона утворилася?

— Не завжди наші сили проявляються в злості.

Відчула тепло на своєму плечі від його руки. Неприхована ніжність хвилею рознеслася довкола цих двох.

Підняла свій погляд й подивилася на усміхнене обличчя. Не могла відірвати очей від нього, він був таким гарним, а легка усмішка додавала спокусливих ноток.

Афродіта підвелася й опинилася в його обіймах. Дивно, але окрім ніжності й легкого збудження не відчувала нічого. Цей Бог сильний, він гарно тримається й приховує свої почуття.

— Ти відчуваєш моє бажання? — прошепотів їй в губи.

В той момент вона відчувала щось своє. Вперше, їй хотілося накинутися на нього, зацілувати та відчути кожну клітинку його тіла. Афродіта була впевнена, що це її бажання, а не його.

Він провів рукою вздовж її стегна й пекучий слід залишив на тому місці. Кожен його рух залишав по собі вогняну червону стежку. Безсмертна  вигиналася на зустріч його рукам й здавалося втратила слух, шум в них заважав сприймати звуки довкола них.

Обхопила його шию руками й подивилась в затуманені очі.

— Я відчуваю ніжність, — повідомила йому.

— Що ще ти відчуваєш? — хрипів він.

— Тепло, котре проситься на зовні. Воно ось тут, — вона вказала на область між ребр. — Опускається нижче.

— Сюди? — усміхнувся він та провів пальцем від того місця до горбика між стегон.

Дівчина голосно видихнула й вигнула ще більше спину.

— Що я відчуваю? Які в мене почуття?

Аід продовжував свої ніжні рухи прикушуючи її губу.

Сконцентрувалася, намагалася щось відчути, але її бажання не давали змоги відчути його. Легкі ноти тепла йшли від нього, більше нічого. Якби не туман в очах й не хрип в голосі вона б подумала, що він не має жодного бажання.

Афродіта вигнулася, зустрілася з його пахом й ще одне підтвердження її роздумів стосовно його стану.

— Як? Чому я не відчуваю твою хіть?

Бог тільки усміхнувся та повільно опустив її на стілець.

Немов нічого не трапилось повернувся на своє місце.

Аід

Її запах зводив з розуму, він робив вигляд, що зайнятий трапезою, але крадькома спостерігав за дівчиною.

Вогняне волосся прикривало шию немов комір, але не закривало від нього пульсуючу вену на шиї. Кристали виблискували немов зірочки та зачаровували спостерігача.

Її рухи були плавними, здавалося вона летить й вмить опиниться в горі.

Він не міг не зачаруватися нею. Бог був ладен на все, щоб ця дівчина навчилася стримувати свої сили. Йому було шкода, адже він не досконало вивчив створення безсмертної й приніс їй страждання.

З кожною хвилиною поруч з нею він все більше звикав та думки про чари розвіювалися десь в повітрі.

«Вона зачаровує своєю красою, але я не маю бажання затягти її в ліжко, — думав він. — Звісно, я хочу її, але не так, щоб забути про все. Отже, виходить, що багато чого залежить від мене.»

Він спостерігав за сферою, що полетіла в темряву.

«Як така краса може руйнувати все навколо?» — лунало в його думках.

Його погляд розділився. Бог бачив красу різнокольорових спалахів, але не міг не дивитися на неї.

Ця безсмертна не залишить байдужою жодну живу душу. Хоча й мертві душі звертали на нею увагу. Аід не думав, що його підопічні можуть на щось реагувати. Після приходу Афродіти він помітив їх реакцію та здивувався. Він ще не бачив, щоб душі за кимось спостерігали.