Глава 9 "Поєднання"

Аід

Бог відчув чиюсь долоню на своїй груді. Холод пронісся його тілом. Він продовжував палати й хотів знову утворити сферу, але жіноче тіло навпроти прикривало собою її шлях.

Аід хотів було відкинути її в бік, дратували його такі обійми. Потім він відчув, як легкі краплі падають йому на плече утворюючи стежку до грудей й полум’я затухає.

«Вона плаче? — думки почали повертати його у реальність. — Я зробив їй боляче?»

З кожною сльозиною він заспокоювався. Бог відчував обпікаючі краплини, вони загасали та вгамовували його лють.

Немов лід та полум’я. І цей лід, у вигляді прекрасного створіння допомагав йому. Утворилось таке собі незвичне поєднання, але таке бажане та доречне.

Його погляд почав проясняться, він роздивився її обличчя. Здавалось, що дівчина страждає.

«Страждає як і я?— подумав Аід. — Але чому?»

Потім вона обхопила його шию, заключила в обіймах та подивилася в бездонні очі. Він затремтів не знаючи, як реагувати. Таке він відчув вперше. Ще жодна богиня не викликала подібних почуттів. Такі незрозумілі, але здавалося йому, що бажані. Аід бажав би відчувати їх постійно, без останку випивати до дна.

Афродіта встала навшпиньки та доторкнулася його губ. Бог немов збожеволів, адже давно мріяв відчути смак її вишневих бантиків. Він не зміг супротивитися цьому бажанню й піддався почуттям.

Губи сплелися в жаданому поцілунку. Лід та полум’я, неочікуване поєднання, але воно так доповнювало й не давало зробити крок назад.

Аід, здавалося, от-от й вибухне. Такі невідомі почуття скували все безсмертне тіло. Він відповідав пристрасно, палко та водночас ніжно. Бог й сам не розумів звідки в нього ця ніжність. Він ледь торкався її губ й бачив, як тіло Афродіти палає блакитним сяйвом з новою силою. Йому хотілося ніжності, подарувати їй всього себе. З нею він відчув те, що ніколи не випробовував та не знав.

Розум й досі був відокремленим від тіла, його вели незрозумілі почуття. Аід не стримував їх та піддався потягу до цієї красуні. Він хотів доставити їй насолоду. В цей момент він не думав про себе й свої бажання, а лише хотів гідно відповісти їй.

Коли відірвалися від поцілунку, то поруч вже нікого не було.

Аід оцінив всі збитки причинені їм… Через неї! Через ті почуття, котрі викликала вона в ньому.

Він подивився в її чарівні очі, зрозумів, що щойно відбулося та відійшов далі.

— Геть, — крикнув він.

— Чому? — здивувалася дівчина.

— Ти ще питаєш!? — лютував він, але полум’я вже не було. — Ти клята відьма, ти причарувала мене своєю красою!

— Як ти смієш таке казати?! — відчувався біль в голосі.

— Через тебе! Через кляту спокусу, котру ти навіяла мені, — він відвернувся, не міг дивитися на неї. — Я накоїв лиха.

— Заспокойся, будь ласка, — вона поклала свою долоню на плече Бога.

Аід відчув, як сотні мечей проштрикнули його. Він відстрибнув від неї немов від скаженої.

— Геть! Що тобі не зрозуміло?

— Ти хочеш, щоб я пішла після того, що трапилось? — не здавалась красуня.

— Саме через це! Через тебе багато, що трапилось!

— Добре. Тільки ти припини робити землетруси, — погодилась вона. — Відкрий мені портал, я не знаю яку руну малювати.

Аід мовчки декількома помахами руки відкрив сірий коловорот в якому зникла дівчина.

Бог залишився на самоті, впав на коліна й обхопив голову.

Він думав про все, що відбулося… надто багато подій. Через цю спокусницю стільки накоїв лиха…

Афродіта

Вона вийшла з порталу й не маючи сил сіла на землю. Дівчина не розуміла чому так вчинила(!), але знала точно, що з Аїдом все було іншим. Вона пригадала, як наблизилась до нього, як спочатку сила керувала нею й змушувала поглинати його відчай та біль. Безсмертна не розуміла, що робить, чому хоче заспокоїти того лютого Бога, але також відчувала й інші, більш глибокі, почуття.

Коли побачила його очі, то не втрималася й захотіла поцілунку. Не очікувала відчути стільки ніжності від нього(!), адже Аід мас славу лютого, самозакоханого та нестерпного Бога.

Він був таким ніжним, він ледь торкався її тіла, немов до тендітної квіточки: стримано, обережно, ледь відчутно.

Безсмертна бачила, що йому подобались ці почуття, вона відчувала це(!), хоч її розум був затьмареним. Їм обом це подобалось й це для них було вперше.

— Тоді чому він говорив такі образливі слова? — запитала сама в себе, але почула тільки тишу. — Отже, ти вирішив, що я зачарувала тебе? Хай буде так, як забажаєш!

Вона повернулась в пусту печеру. Не очікувала побачити там громовержця.

Зевс

Коли він побачив їх поцілунок, то ледь стримав себе, щоб не спепелити їх блискавкою, але Зевс не його брат, він вміє тримати себе в руках. Не притаманно Богу з Олімпу через якусь дівку втрачати розум, вважав він.

Громовержець ходив по своєму хмарному палацу й не міг знайти собі місця. Зрештою, його стан виразився дощем та громом у світі людей. Якби він не стримував себе все одно щось пішло не так, як бажав.

Бог не розумів, як вона могла гратися з почуттями, з його почуттями! Спочатку хотіла подарувати йому своє тіло, а потім на очах цілувала брата.

Вкотре він відчув злість, яка полонила його розум. Певно, кристали на його обличчі вже ніколи не стануть яскравого кольору, котрий відображує спокій. Вони тьмяні, брудного відтінку.

Коли Бог побачив, що Афродіта повернулася з царства мертвих, то не втримався, йому треба було з нею поговорити.

Зевс спустився до неї й запросив у своє царство.

Афродіта

Вона не змогла відмовитися від можливості потрапити на гору. Їй нестерпно кортіло побачити це місце, побачити інший світ — чарівний, світлий та прекрасний.

Коли вона потрапила на Олімп, то не могла стримати свого захвату. Все тут яскраве, світле, повітряне мов та хмаринка. Розкіш панувала в цьому місці, все виблискувало золотом. Здавалося, що вона в невагомості, що летить.