Глава 8 "Негативні почуття"

Аід

Аід грався вогнями у своїй руці. Запускав їх, помахом меча розрізав на шматки та був задоволеним своєю силою, котру довго утримував в собі. Давно він не відчував її.

Єдине, що його непокоїло: так це те, через що, точніше через кого, був викликаний цей сплеск емоцій. Він вкотре прокляв той день коли вирішив створити цю безсмертну(!), але він створював її для іншої мети, не думав, що вона матиме вплив над Богами.

Афродіта виявилась спокусницею, котра так майстерно оволоділа його думками і, здається, не тільки його.

Навіть жриця кохання, небесна Афродіта, не мала такої сили. Ця дівчина виявилась надто сильною. Який з неї збирач душ(?), якщо вона випромінює кохання та нечувані почуття.

І тепер, через цю безсмертну, він ладен руйнувати все навкруги, повернути собі бувале прізвисько войовничого Бога та піти проти брата.

Аід чекав коли громовержець порадує своєю присутністю й вже не міг зупинити гнів.

Зевс

Він продовжував йти підземеллям.

— Що трапилось? Чому раптом його сила вивільнилась? Він стільки століть тримав її в собі?! — дивувався Бог.

Зевс пригадав, що трапилось коли цар підземелля вивільнив свою силу багато століть тому. Тоді потойбіччя зазнало руїн, котрі й тепер в деяких місцях залишили згадку про нестримну силу Аїда.

Бог побачив брата у вогні. Його тіло палало й мало неприродній сірий відтінок, навколо якого утворювались чорні хмари. Аід грався з вогнем й був задоволеним.

«Невже він отримує щастя від своєї руйнівної сили?» — заговорив до себе у думках Зевс.

— Ти що коїш? Нащо зруйнував дерево? — розсерджено промовив громовержець.

— Яке дерево? — зробив здивоване обличчя з нотками люті.

— Не прикидайся невинним!

— Ато що?!  — ще сильніше запалав він.

— Припини. Ти ж не хочеш війни між нами?

— А хіба ти не для цього сюди прийшов? — зловіще розсміявся Аід й жбурнув енергетичну сферу в обличчя брату.

Зевс не очікував таких дій від нього тому отримав сильний вогняний удар в область шиї.

— То ти хочеш повоювати? — розлютився він та його блискавки почали випромінювати електричні сяючі промені.

Між братами вибухнув страшний, божевільний та лютий бій.

Хто міг перемогти(?), адже кожен з них мав безсмертя й по своєму руйнівну силу!

Аід викидав енергетичні вогняні кулі, Зевс вмить прикривався блискавками утворюючи щит.

У відповідь громовержець запускав електричні струмені та бурю, а володар підземелля знищував їх своїми вогняними мечами.

Вони не завдавали собі шкоди, але поверхня здригалася від їхньої сили.

— Якщо ти не зупинишся, то від твого царства залишаться самі руїни! — кричав Зевс вкотре вдаряючи блискавкою о землю.

Стіни руйнувалися, падали до низу глибами й здавалося ці Боги утворили каменепад.

Але Аід вже не міг втримати силу, вона охопила його всього, вона керувала його розумом. Аід був затьмарений цією силою. Здавалося, він не розумів, що коїть.

Відмінність між братами в бою в тому, що Зевс усвідомлено вивільняє свою могутність, а Аід же перебуває в полоні своєї сили та руйнує все не помічаючи нічого.

Аїду байдуже на колекцію душ, котрі він спалював, на руїни, що залишав по собі й навіть на брата, котрий постраждав від його дій.

Зевс хоча й відбивав удари володаря підземелля, але залишки вогню попадали на нього та обпалювали золоте тіло.

Афродіта та Смерть

Дівчина відчула тремтіння землі під ногами майже одразу, як зник Зевс. Це тремтіння в декілька разів було сильніше за попереднє. Воно утворювало розщелини, руйнувало печери та зовсім приховало, під хмарою пилу, й до того похмуре небо.

Дівчина підбігла до своєї печери та зустріла здивовану Смерть.

— Щось не ладне відбувається у підземеллі, — звела матуся плечіма.

— В царстві Аїда? — уточнила Афродіта.

— Саме там. Тільки от що? Давно не утворював він такого хаосу.

«Отже, тепер зрозуміло про якого Бога говорив Зевс? Але чому Аід зруйнував моє дерево? Виходить, що зараз вони там б’ються?»

Певно, Смерть щось розгледіла в фіолетових очах й тому, примружившись, запитала:

— А ти де була?

— Я засумувала й пішла гуляти по стежці поки не натрапила на мертве дерево…

— Аїдове дерево, — виправила безсмертна її слова.

— Певно він розлютився через те, що я оживила його, — Афродіта не помітила як сказала це в голос.

— Стривай но. Що ти там оживила і до чого тут Аід? Розповідай все по черзі.

Смерть була дуже розсудливою, спокійно та мудрою безсмертною. Вона була найстарша серед довгожителів потойбіччя.

Бог Сонця створив її першу, а вже потім почали з’являтися інші Боги. Деякі народжувались завдяки молитвам та людській вірі, а деяких створив Бог Сонця вирішивши, що кожним процесом повинен хтось керувати.

Смерть слухала дівчину й починала розуміти, що відбувається.

— Як ти сміла загравати з небесним Богом на очах у Аїда?

— На яких очах? — дивувалася вона. — Ми там були на самоті.

— Ти не подумала, що Боги бачать все навколо.

— Та я не знаю всіх їхніх умінь!

— Ти наче б то розумна, але цей вчинок показав протилежне.

— Пробач, — згодилася вона зі своєю помилкою. — Чому ж тоді Зевс не сказав про це, а відверто намагався отримати мою прихильність?

— Ото в нього також запитати треба, — нервово вимовила вона. — Отже, ти кажеш, що Зевс пішов туди?

— Він мені не сказав, але я здогадуюсь, що так.

— Ходімо, — Смерть хотіла взяти дівчину за зап’ясток.

— Куди? — сховала вона руку.

— У підземелля.

— Нащо?!

— Боже! — схопилася та за голову. — Ти хоч розумієш, що все це відбувається через тебе?!

— Чому б це раптом? — продовжувало дивуватися дівчина.

— Оооо! Я сказала ходімо!

Смерть знову щось накреслила в повітрі та вони перенеслися в підземелля.