Глава 7 "Зачаровані красою"

Аід

—  Чим займається та дівчина? — метався з кутка в куток Бог підземелля. — Я ж не можу до неї от так взяти й прийти? Що я скажу? Як вона відреагує?

Плюси підземелля в тому, що поруч не має жодної живої душі, що жоден безсмертний не хотів спускатися в царство мертвих.

Звісно(!), виглядало воно не як царські хороми й мало страхітливий вигляд. Інколи Аід влаштовував вистави з боями пекельних псів та криками душ мучеників.

Бог навмисне робив це місце найгіршим куточком потойбіччя, щоб ніхто не приходив до нього.

Він не був надто говірким. Він звик до самотності. Йому було легше поговорити з самим собою, аніж знайти собі компанію.

І тепер він мов скажений не знаходить собі місця й хоче поговорити з нею.

— Поговорити? — дивувався він своїм бажанням. — З яких таких пір? А, Аїде!?

Безсмертний злився на свої бажання, через що очі його палали, а виступи у вигляді мечів на чолі почали ворушитися.

— Досить, заспокойся! — намагався дихати він спокійно, бо не хотів, щоб через лють знову постраждали його душі.

Це єдине, що колись його хвилювало. Це були його трофеї, його воїни. Вони належали тільки йому й підкорялися лише його владі.

З кожною новою душею в ньому росло все більше та більше сили. Бог відчував, що його міць зростає. Через те, що більшість померлих були старими та кволими він не мав достатньої сили, яку бажав отримати.

Одного дня йому спало на думку створити вродливу безсмертну, котра буде поповнювати його царство тими душами на які він покаже. Завдяки Смерті ця дівчина має таку силу й може виконати його доручення.

Тепер же він почав жалкувати про свій вчинок, адже тепер в його думках була лише вона!

— Вона має чари, — хрипів він. — Вона причарувала мене. Треба буде у Афродіти (Богині кохання) спитати, як звільнитися від дії чар цієї новенької.

Він знову розізлився та запустив у стіну вогні у вигляді меча.

— Да що ж це!

Його втіхою, про яку ніхто не знав, було мертве дерево, котре стояло на краю їхньої домівки. Бог заспокоювався коли дивився на нього. Він спостерігав за ним все своє існування, як воно росло й поступово вмирало.

Безсмертний завжди порівнював це дерево з людьми, адже воно також хапалося за життя й не хотіло помирати.

Аід зжалився над ним, подарувавши йому смерть.

Коли володар темного світу почав дивитися в кришталевий камінь, таке собі дзеркало, то не повірив своїм очам:

— Що трапилося з моїм деревом?

Він бачив кришталевих метеликів на гіллях замість листви, блакитний стовбур й не розумів, що відбувається.

Потім його погляд зупинився на двох силуетах котрі стояли в обіймах одне одного.

— Зевс? — здивувався він. — Що ж змусило тебе спуститися в цей світ. Ти ж ніколи не любив потойбіччя? Що ж то за вагома причина?

Бог підземелля почав вдивлятися що то за дівчина поруч з братом. Він не бачив обличчя. Поглядом уловив маленькі тендітні ступні, він не міг їх не впізнати. Коли побачив тканину білої сукні, то сумніви розвіялися.

— То ти вирішив ще й цією красунею заволодіти?! — злився він не помічаючи, як його вогонь починає рости. — Мало тобі твого неба так ти вирішив й сюди всунути свого носа!

Після цих слів Аід вже не міг стримувати своєї сили. Він був занадто розлючений, щоб тримати себе у руках. Його тіло палало, з очей виривалися іскри й коли його мітка перетворилась в  три мечі (він тримав 2, але один з них мав з обох боків леза), Аід закричав й з грудей винирнула чорна сфера, він вмить розрізав її мечем та з неї виринула нищівна сила полум’я.

Ця сила вихором розлетілася підземним царством й почала нищити все навколо. Під її дію потрапило декілька сотень душ, котрі перетворилися в золу, потім вибух й почала тріскатися земля.

Аід не зупинився й вдарив вогняним мечем по тріщині, котра почала розходитися все ширше.

— Аааа, — люто кричав Бог відчуваючи неймовірний приплив енергія, котра виринала на зовні й здавалося вона знищить і його.

Рідко в ньому палало стільки енергії, але коли вона з’являлася, то безсмертний не міг її вгамувати до повного вичерпання. Це його покарання, не вміння володіти силою в гніві.

Як сказав Бог Сонця:

— Арес влаштовує війни в світі живих, а ти в потойбічнім світи.    

Ні(!) Аід ніколи не керував війнами й не допомагав їм відбутися, але своїм нестримним характером та вмінням руйнувати все навколо отримав таке собі прізвисько войовничого бога.

В момент руйнування поверхні він бачив реакцію Афродіти, хотів зупинити її сльози, але обійми Зевса на її талії злили його ще більше й не давали змоги заспокоїтися.

— Це моє дерево! — закричав він та знову вдарив по верхньому шару підземелля. — Я його й заберу.

Тріщина почала всмоктувати дерево під землю й коли повністю поглинула його з грохотом зачинилася.

Аід подивився на залишки краси:

— Тепер ніхто не буде влаштовувати любовні вистави під твоїм гіллям.

Потім від побачив, як Зевс вивільнив свої блискавки й усміхаючись промовив:

— Ну, що ж, громовержцю, чекаю на тебе.

Зевс

Бог побачив дерево котре зробила Афродіта.

— Звідки в неї така сила?!

Навіть він не мав можливості оживити щось. А ця дівчина створила таке диво за лічені хвилини.

Зевс не стримав свого бажання (надто вже воно не давало йому спокою) й опинився поруч з красунею.

Бог помітив, що вона стала ще красивішою та спокусливішою. Її очі сяяли, стали об’ємними зіниці. Неймовірна красуня, котра зводить з розуму й змушує тріпотіти його кришталеве серце.

Якщо враховувати факт, що вона створена злими та самовдоволеними безсмертними, як Аід та Смерть, то це немов квітка серед будяка. Він не розумів, як вони змогли створити таку чуттєву дівчину.

Ця звабниця відверто грала з ним. Своїми рухами викликала бажання володіти її тілом.

В середині Бога утворилися всі можливі явища природи котрими він володів, вони бурею пронеслися його тілом. Він не відчував такого до жодної дівчини(!), а в нього їх було не мало. Надто вже любив він увагу жінок.