Глава 6 Дерев'яне диво

Афродіта

— Що тут відбувається?! — незадоволено промовила Смерть повернувшись у печеру.

Вся її домівка сяяла так, мов прожектори робили освітлення. По всьому периметру літали метелики й утворювали за собою райдужний світ.

Афродіту окутали ці несправжні істоти й немов допомагали їй піднятися над землею. Її плаття розліталося під подихом вітру, хоча до її появи, в потойбічному світі його не було.

Вона співала тоненьким, мелодійним та ніжним голосом. Її спів був схожим на русалчин, він заманював та захоплював у полон.

Народилося дівча.

Наче квітка розквітла.

В неї все горить вогнем,

І палає з вітерцем.

— Що тут відбувається!? — знову повторила Смерть, бо дівчина її не чула.

— Ой, пробач, — зупинила Афродіта свої розваги та все вмить зникло. — Мені було сумно.

— Я звикла до тиші, — незадоволено промовила вона й відкривши портал зникла.

Через цю дівчину вона витратила свій час на виявлення істини, хоча розмова не дала їй відповіді. Вона тільки зрозуміла, що ця безсмертна ще не раз їх здивує та проявить себе.

За сьогодні Смерть була свідком двох можливостей цієї дівчини. Тепер не відомо чим вона знову «порадує».

Афродіта залишившись на самоті вирішила піти подивитися на їх світ.

Пройшла стежкою всипаною кришталевим камінням, котра привела на галявину з пірамідо подібними квітами.

Вони були сірого кольору, не примітними, але захоплювали багатошаровим трикутним утворенням. Вони нагадували матрьошку: з самої великої виринали все менші трикутно подібні пелюстки.

Коли доторкнулася квітки, то вона ледь помітно засяяла.

— А тут є чим насолодитися! — захоплено вимовила вона. — Хоч щось цікавеньке в цьому похмурому місці.

Поруч з галявиною було дерево, воно помирало, дівчина немов чула, що воно благає про допомогу. Його гілля низько схилялися до низу, стовбур був розділений надвоє, жодного листочка чи квіточки. Ще цей чорний моторошний колір робив його страхітливим.

В неї прокинулося бажання допомогти йому. Вона не знала як, тож сіла біля коріння та почала концентруватися утворюючи енергетичний шар.

Зевс

Цей блискавичний Бог спостерігав за дівчиною майже постійно від дня її появи. Він тільки не міг бачити, що вона робить в печері Смерті, ще на початку створення їх світу було зроблено захист на кожне особисте приміщення безсмертного.

Зевса цікавила ця дівчина, цікавив її зв’язок з ім’я жриці.

Чому подвійне ім’я? — Це йому ще потрібно дізнатися.

Бог продовжував спостерігати за дівчиною. За її легкою ходою, вона ледь торкалася каміння, мов летіла. Дивно, але її волосся рухалося разом з нею (повторюся: вітру в тому світі не має!). Стегна виразно гойдалися з боку в бік.

Зевс був вражений її красою. Він спостерігав за нею постійно, не відводячи погляду ані на хвилину. Ця маленька бестія притягувала погляд.

Бог згадав їх першу зустріч, її феєричну появу. Її плавні рухи. Він ледь стримував себе, щоб не схопити у свої обійми та не забрати у свій замок на Олімпі. Коли вона підійшла, йому здалося, що його кришталеве серце почало тремтіти й ледь не розкололося на дрібні крихти. Він не пам’ятає, щоб взагалі колись його відчував(!), у Богів не має серця!

Ще його хвилювало те, що ця новоспечена безсмертна впливала на нього. Хоча зачарувала не тільки його, адже й Аід нервував в її присутності.

Його також дивувало те, що жодна богиня не мала впливу на Богів. Навіть жриця кохання не могла своїми чарами змусити його до дій.

Що ж таке з цією Афродітою? Дивно, але її ім’я для нього вчувалося зовсім по іншому: мелодійно, немов легкий дзвін літнього дощу.

Потім Зевс відірвався від своїх думок, бо побачив диво(!), котре захопило його. Ця безсмертна робила нечувані речі.

Спочатку Афродіта сіла біля мертвого дерева, заплющила очі тримаючи руки навпроти грудної клітки.

Потім в її руках почала утворюватися блакитна сфера з білими хмаринками, немов шматочок неба в них.

Коли сфера досягла розмірів дерева, за шириною, то хвилею почала огортати стовбур й утворювати навколо нього щит. Вмить стовбур з’єднався в єдине. Дві його половини немов склеїли.

Після першої сфери з’явилася друга, котра мала вже рожевий відтінок з рухомими частинками в середині (надто дрібні вони були, щоб роздивитися).

Афродіта підкинула сферу вгору й та, мов салют, вибухнула біля його верхівки. З неї нестримним потоком вирвалися білі метелики, котрі почали своїм рухом підіймати гілля до гори, облітати кожну гілочку та змушувати рухатися під змахом крил.

Все зупинилося на долю секунди, а потім метелики почали сідати й перетворюватися на нерухомі кристалики. Сяйво хвилею заполонило радіус навколо дерева, що змусило Зевса примружитися.

Коли все заспокоїлось й Бог відкрив очі, то він не втримав відвисання нижньої щелепи.

Афродіта

Вона стояла та дивилась на дерево. Дівчина його створила й тепер це її дитя. Вклала в нього частинку себе, воно ожило завдяки її силі. Афродіта ще не знала, що то за сила, але вона їй подобалась й, здається, росла.

Дерево вражало своєю чарівністю. Воно не було схоже на жодне зі світу людей.

Дерево мало масивний стовбур темно-синього кольору з блакитним відблиском, його гілля були направлені високо в гору, а замість листків з’явилися пурпурові метелики. Вони були немов живі, хоча стали кришталевими, але було враження, що зараз помахом крила здіймуться високо в гору.

— Небачена краса! — захопливо оцінила свою роботу дівчина та почала кружляти навколо свого створіння.

Після стількох зусиль в неї не було відчуття стомленості, а навпаки, чим більше вона втрачала сил, тим більше відчувала їх в середині. Це надихало її робити все нові та нові дива.