Глава 3 "Пробудження"

Смерть продовжила збирати душі померлих, Аід досі був невдоволеним, дівчина ж продовжувала вітати в невагомості над ліловими водами.

З кожним днем її сила зростала підживлюючись коханням, але ще не з’явився той, хто ладен був відмовитись від усього заради цих почуттів. Вони наче б то з’являлися, Аід спостерігав за ними, але в момент самопожертви невідома сила зупиняла чоловіка.

Було багато самопожертв з боку жінок, але ж Зевс закляв її пробудження на чоловічий вчинок.

Тіло дівчини сяяло так, що навіть найяскравіша зірка блякла від його світла. Хоч вона й спала, але відчувала цю силу, вона була нищівною.

Що ж буде коли ця сила досягне свого піку?

Роки йшли, а може століття. Надії вже не було.

Зевс потирав задоволено руки, він не хотів, щоб безсмертна прокинулася й зрештою його задум вдався.

— Ні!!! — закричав він коли Ахіллес, грецький воїн, забувши про війну захопився Брісеїдою.

Цей воїн забув про славу, про свою міць, про все на світі заради коханої. Він йшов рятувати дівчину знаючи, що ця любов призведе до його смерті. Він не боявся віддати життя заради неї. Ахіллесу головне було, щоб вона жила.

З кожним наближенням його смерті тіло дівчини тремтіло, навколо вирувала вода та з’являлися ієрогліфи чотирьох стихій.

Коли душа воїна почала відокремлюватися від тіла й подих зупинив його життя, то вир охопив її тіло, засяяв наче сонце й з мелодією грому викинув на землю.

Вона відчувала тремтіння, слабкість котра з кожним вдихом зникала. Дівчина сиділа на землі печери схиливши голову.

Аід полишив підземне царство й перемістився в печеру Смерті, щоб побачити своє створіння. Його навіть не зупинила зустріч з таким омріяним воїном для своєї колекції. Афродіта тепер стала головним предметом його цікавості.

Навіть Зевз зійшов з небес заради цієї персони.

Вона ж чекала коли всі глядачі зберуться, відчувала безсмертних, точніше, їхню чоловічу міць.

Аїда відчула, як мстивого, неспокійного, підступного й водночас вередливого чоловіка.

Зевс же випромінював силу, вірність, далекоглядність та мужність.

Вона повільно почала піднімати голову. Поява ж повинна бути красивою та ефектною! Відкидаючи довге вогняне волосся назад, яке розсіювало жовті відблиски навколо, потроху відкривала чарівне обличчя спостерігачам. Її тіло почало вирівнюватися поступово відкриваючи глядачам всі принади.

Вона опустила тендітні руки до низу даючи змогу розгледіти своє тіло. Затримала їх на животі, а потім повільно опустила вздовж тулуба.

Вони побачили соковиті груди з набухлими пипками, які ледь приховувала тканина. Груди немов дивилися прямо на глядачів наче друга пара очей, хоча очі були заплющені. Вони були невеликого розміру, але спокусливо ворушились під дією помаху рук.

Відчувала палкий погляд цих двох Богів й їхню хіть.

Потім Боги побачили тоненьку талію, яка переходила в округлі стегна. Нарешті довгі ноги з маленькими тонкими ступнями.

Вона повільно підняла голову продовжуючи показувати їм їх створіння. Лебедина шия, тонке загострене підборіддя, губи вишневого відтінку, які з сердечка перетворились в пухкенькі бантики, кутики яких були розміщені не надто близько візуально збільшуючи їх.

На її устах залишився ледь помітний контур, який при повному їх стисканні перетворювався в сердечко.

Ніжна біла шкіра, рожеві щічки, невисоке чоло й довгі вії.

Смерть з Аїдом добре попрацювали.

В той момент вона ще не знала своєї сили й не розуміла для чого насправді її створили.
Відчувала, що трійця затамувала подих й чекає на її погляд. Дівчина вирішила не мучити їх та розплющила очі.

— Вау… — пролунало з вуст Аїда, а від Зевса стримана хвиля захоплення.

Коли вона їх розплющила, то червона хмара двох мечів з’явилася перед глядачами, а потім перетворилася в райдужки фіолетового кольорову. Якщо уважно роздивитися то вони мали ледь помітну форму квітки.

«Не дарма в мене занурили стільки квітів. От і маєте — квітки в очах. Уф, хоч би ці квітки не виглядали безглуздо!» - подумала вона й усміхнулася.

— Ну, привіт, — вона йшла в бік безсмертних розкачуючи стегнами в різні боки.

«Дідько! Я ж без білизни. А ця, ніби то сукня, майже прозора!»

— Мамо, — поцілувала вона Смерть.

— Дякую, що створив мене, — звернулася до Аїда й не дотягнувшись до його щоки торкнулася губами шиї. Він ледь не заревів, почувся грудний «Уууу».

— Дякую за те, що змусив спати мене стільки століть, — наблизилась до блискавичного Бога так близько, що той відсахнувся та розтанув у повітрі залишаючи після себе сонячний промінь.

«Отже, моя поява виявилась феєричною!» - лікувала у дімках Афродіта.