Розділ 4

— …і мене призначили вашою помічницею! — простягнула я вірчу грамоту з печаткою та підписом міністра внутрішніх справ Максу Стоуну, який не звертав на мене жодної уваги.

Пан начальник, який у цей час кудись страшенно поспішав коридором слідчого відділку у своїх справах, різко зупинився і рвучко обернувся в мій бік. Від чого я, налаштувавшись його наздоганяти, ледве не врізалася йому в груди. Але, слава богам, встигла зреагувати і зупинитися.

Сам Макс Стоун вп’явся в моє обличчя оцінювальним поглядом, мабуть, намагаючись збагнути, що це за ідіотський жарт такий, але я вирішила не давати йому часу отямитися і знову струснула паперами, щоб він ненароком не видивився чогось не того.

І взагалі, це направлення варте уваги.

Чесно, такий папір навіть мене змусив присвиснути від захоплення. Ось що означає мати зв'язки і вплив у суспільстві. Що хочеш зроблять. Враховуючи, що і печатка, і підпис на цій грамоті справжні, а не майстерно намальовані за дзвінку монету, і мені таку, схоже, більше в руках потримати не вдасться. Її б у рамочку та на стіну, і — до кінця днів своїх милуватися…

Начальник столичного розшуку взяв папір мовчки, не відриваючи погляду від мого обличчя і не виказуючи жодної емоції. Здається, він думав про щось нескінченно далеке від паперів і помічниць, а може, навіть від міністра внутрішніх справ. Або просто помітив у моєму вигляді щось підозріле. Та ну… Це навряд чи. Що підозрілого в молодій, симпатичній, та чого там розмінюватися на дрібниці — чарівній і навіть вродливій дівчині? Але від його погляду в мене по спині пробігли мурашки.

Цього тільки мені бракувало! Ніколи не хвилювалася і не переживала, завжди була абсолютно впевнена у своїх силах, а тут маєш тобі. Навіть нервово обсмикнула рукав моєї скромної синьої сукні з коміром під саме горло.

Лів, опануй себе! Ти ж досвідчена і сильна.

Я миттєво підняла підборіддя і подивилася йому просто в очі.

На що сама жертва мого завдання насмішкувато гмикнула і, ще раз змірявши мене допитливим поглядом, приділила всю свою увагу паперам. Кілька нескінченно довгих хвилин він вчитувався в текст грамоти. Як же він любить, виявляється, напускати на себе поважності. Ох вже ця аристократія…

З іншого боку, у мене тепер був час безсоромно його роздивлятися. Втім, нічого нового з минулого разу не додалося. Макс Стоун ні краплі не змінився за тиждень моєї підготовки, хіба що вигляд у нього став більш втомленим. А так — гарний. Що тут заперечувати?

Коридором сновигали туди-сюди працівники відділку. Боги світлі й темні, щось тут не видно жодної дівчини… Д-дуже весело мені тут буде працювати. Гадаю, нову співробітницю зустрінуть просто-таки з розкритими обіймами. Може, час починати панікувати? Гаразд.

— Усе гаразд? — зображуючи нетерпіння, запитала я. Все ж таки рвуся до роботи. Юна максималістка, впевнена, що може змінити світ.

Чомусь було в мене відчуття, що саме така дівчина здатна вразити голову слідчого комітету — цілеспрямована, спрагла зробити світ кращим, трохи нетерпляча і в жодному разі не мисливиця за чоловіками, яка не мріє заарканити багатенького нареченого. У принципі, вдавати цілковиту байдужість було трохи складно, але цілком можливо.

— Так… — протягнув Стоун, удаючи, що я — горщик із геранню. Тобто особливої уваги його світлості не гідна. — Скажіть, а ким ви доводитеся шановному містеру Дейру?

О! Ось звідки він почав! І що йому це знання дасть? Якщо насправді містера Дейра я в очі не бачила жодного разу.

Міністр внутрішніх справ нашої славної держави — людина замкнута і непублічна, на величезний подив громадськості. Але водночас усім відомо про його величезну і пристрасну любов до жіночої статі й нездорове завзяття прилаштовувати своїх пасій на найтепліші місця, аби могли собі на шматок хліба заробити, а не тільки з його калитки капітали витягувати. Звісно, логічно, що містер Стоун припустив, ніби ми з містером Дейром… ну ви зрозуміли. Що в нас там не все так безневинно, як могло б здатися.

І, оскільки про репутацію містера Дейра і мала дитина знала, я відчайдушно почервоніла й обурилася:

— Як це стосується моїх професійних навичок?

— Я поки не уявляю, що у вас за навички, міс. Та й чи стосуються вони роботи в слідчому комітеті.

Ох і скотина. Тепер я розумію, чому так проблематично його одружити. Тут не в наречених проблема, а в самому Максі Стоуні. Хух, Лів, спокійно!

— Як ви помітили, містере Стоуне, у грамоті зазначено, що я навчаюся в Кейнрійському університеті на кафедрі слідчої справи, — з такою гордістю сказала я, що майже сама повірила у свої слова. — Направлена до вас у відділок для проходження практики, на місце помічниці. А рекомендували мене виключно за мою успішність. До столиці обрали лише мене цього року…

Усе це я відрапортувала на одному подиху, слово в слово з того, що говорила мені місіс Стоун, вручаючи направлення.

— Ну, це чудово, — кивнув Макс, вдаючи, що перейнявся моєю полум'яною промовою. — Але ви все ж забули відповісти на поставлене вам запитання.

Уважний. Зазвичай емоційна промова збиває співрозмовника з пантелику, він починає обмірковувати і приміряти на себе почуття співрозмовника і забуває, чого, власне, хотів. А тут ти диви який…