Розділ 2

Кафетерій «Парадиз» на розі вулиць Північної та Сорлейської був цілком порожній. За винятком пари вишколених офіціантів, усміхненого чоловіка за стійкою і двох дам, що сиділи в дальньому кутку.

Однією з цих дам була я, другою — місіс Етерія Стоун, світська левиця, дружина міністра зовнішньої політики та матір начальника слідчого комітету Макса Стоуна.

Досить дивна компанія для мене. Навіть мені так здається, не тільки будь-якій нормальній людині, яка хоч трохи знає мене або місіс Стоун.

І тільки з огляду на високе становище моєї нинішньої компаньйонки нечисленні свідки нашої з нею зустрічі були глухі та німі. А відтак ніхто й ніколи не дізнається, до якої такої угоди ми дійшли чи не дійшли.

Втім, якби вони й надумали поділитися побаченим з ким-небудь, то згадали б співрозмовницю місіс Стоун — світловолосу даму середніх років і в синій сукні з довгими рукавами. Можливо, давню подругу, а може — далеку родичку високородної леді Стоун. І навіть те, що Етерія називала мене моїм справжнім, або, правильніше сказати — більш мені звичним ім'ям, абсолютно нічим би не допомогло, якби хтось забажав дізнатися про мою особу трохи більше.

Недарма на моє навчання тітка Роза витратила майже десять років. Тепер я без зайвої скромності могла сказати, що в мистецтві перевтілення рівних мені в столиці не було.

Етерія Стоун терпляче чекала, коли я все ж таки вирішу посвятити її у свої плани. Я ж, своєю чергою, зволікала з остаточною відповіддю, набиваючи собі ціну і розглядаючи матір начальника слідчого комітету.

М-да. Хотілося б і мені в її віці хвалитися настільки ідеальною фігурою, гладкістю шкіри і блиском волосся. Б'юся об заклад на свій фартовий мідяк, що місіс Стоун заклала свою душу демонам в обмін на вічну молодість. Жінка, що сиділа навпроти мене, просто не могла бути матір'ю двадцятип'ятирічного чоловіка, навіть попри те, що схожість матері й сина було видно неозброєним оком. Вона сама виглядала ледве на тридцять, хоча, за моїми відомостями, їй уже давно перевалило за п'ятдесят.

— Отже, чарівна Олівіє! — не витримавши, вона перервала паузу першою. — Що ви мені скажете? Ви візьметеся за цю справу?

Мені зараз варто було б закотити очі й почати просторікувати про ризики, аби підняти ціну моєї скромної праці ледь не до небес. Але замість цього я запитала інше:

— Навіщо вам це?

Етерія підібгала навдивовижу гарні пухкі губи й опустила погляд неймовірно виразних чорних очей. Хтось інший подумав би, що вона зніяковіла і трохи розгубилася, обмірковуючи відповідь на моє несподіване запитання. Але я вже вовкодава завбільшки з мамонта з'їла на цих дамських хитрощах. Сама до них вдавалася не раз.

— Я буду з тобою відверта, — почала вона з брехні. Чому так? Та тому що людина, яка платить за брехню, не може бути відвертою і завжди починає брехати з цієї фрази. Але я вдала, ніби перейнялася її відкритістю, і приготувалася дослухатися до кожного її слова. — Розумієш, Лів… Можна, я буду так тебе називати?

— Як вам буде завгодно! — великодушно дозволила я.

На що Етерія натягнуто, абсолютно неприродно всміхнулася і продовжила:

— Мій син — страшенно безладний максималіст, котрий гадає, що може перевернути світ, якщо трохи напружиться.

— Он як? — не втрималася від насмішки я. — А ви вважаєте…

— …що немає нічого неможливого, — не дозволила мені глузувати Етерія Стоун. — Але річ не в тім. Ми з чоловіком завжди його підтримували навіть у найдурніших ідеях. Коли він забажав вивчати право — Іврик купив йому «Кодекс», колекційне видання у шкіряній палітурці. Коли він захотів вступити до військового училища, я замовила йому шаблю в найкращих майстрів-зброярів. Я сприйняла як належне його бажання навчатися некромантії. І навіть… Коли він виявив бажання боротися зі злочинністю… — на цьому місіс Стоун затнулася і кинула на мене обережний погляд, але я дала знак продовжувати. Злочинність незгубна, бо в душі ми всі схильні порушувати власноруч створені закони і правила. — Гм, так от, коли він вирішив пройти співбесіду на посаду слідчого…

— Ви трошки постаралися і посадили його в крісло начальника слідчого комітету, — абсолютно спокійно зауважила я. — Одного я не можу зрозуміти: якщо ви так його любите і душі в синочкові не чуєте, то навіщо так жорстоко з ним чинити й одружувати з нікому не відомою дівицею, що має такий шлейф афер за спиною, що бінокль потрібен, аби побачити його кінець?

— Ну… Це якраз зовсім просто пояснити. Я взагалі-то до цього й веду, — роздратувалася місіс Стоун, але тут же перевела подих, зробила ковток уже охололої кави, навіть не скривившись, і продовжила, ніби нічого й не було. — Батько наш нарешті зволив скласти заповіт. Ми довго перебували в невіданні, й інтригою століття було — кому дістанеться все майно лорда Хейренда? Усе тому, що в мого батька, так уже склалося, всього двоє дітей і обидві — доньки. І в мене, і в моєї дорогоцінної сестриці є сини. Ну… У мене — Макс, у неї — Деймор і Річард. Хлопці її — страшенні гультяї з єдиною метою в житті — випити й погуляти. Але мене це хвилює найменше. Благо в них є власна матір, — Етерія знову замовкла, обмірковуючи, мабуть, чи варто продовжувати одкровення. Та все ж продовжила: — Наш батько теж розумів і бачив усе, попри свій похилий вік. І я навіть не сумнівалася, що все його майно, включно з титулом, дістанеться Максу. Але в заповіті, як виявилося, є приписка: вступаючи у права успадкування, лорд Хейренда має бути одруженим.