Частина 5. Розділ 2: Принц, картина і один дуже нахабний план.

Дубай. Спека, пісок і гроші, які течуть тут швидше за нафту. Я ніколи не любила верблюжі перегони, але де ще можна знайти найбагатших людей планети, які не знають, куди подіти свої статки? Тож я стояла в тіні шатра для VIP-гостей, сьорбала найдорожчий м’ятний чай у своєму житті й приглядалася до потенційних жертв.

Поки Бо, пішов зробити ставки на верблюдів. Я шукала нафтового магната, який хизується своїми інвестиціями у все, що сяє, але натомість випадково підслухала розмову двох шейхів. Один з них, очевидно, у захваті поділився секретом:

— Принц бачив у графа Д’Арсі оригінальну «Чорну Венеру» Сезанна! Може, останній його шедевр, що не засвітився в жодному каталозі!

— Невже? І він хоче її купити? — з удаваним подивом перепитав другий.

— Готовий заплатити будь-які гроші! Каже, що хоче зробити розкішний подарунок своїй нареченій.

Це вже цікаво. Дуже цікаво.

Я завжди казала: якщо чоловік хоче подарувати своїй нареченій картину за сотні мільйонів доларів – значить, він або шалено багатий, або шалено закоханий.

У випадку принца Мухаммед бін Салман – обидва варіанти були правильні.

Мої плани щодо магната випаровувалась швидше, ніж лід в моєму коктейлі. Якщо хтось готовий платити «будь-які» гроші — це чудова можливість для мене. Тому залишається тільки одне питання: як зробити так, щоб принц отримав оригінал, а граф і не здогадався, що його картина — підміна?

***

Операції такого масштабу не робляться самотужки, тож я попросила Бо злітати в Францію.

Бо досвідчений контрабандист. Колишній мистецтвознавець, який одного разу навіть  допоміг перевезти контрабандою Моне, а потім вирішив, що в цьому бізнесі більше грошей, ніж у галереях. І ось тепер його навички мені знадобляться.

— Тобі сподобається Франція, — я кинула йому квиток у бізнес-клас.

— Сподобається? Якщо тільки мене не закопають там у винограднику. Що мені треба зробити?

— Дізнайся все про цю картину, її історію, безпеку в маєтку графа, а головне — знайди мені майстра, який зробить копію за кілька днів. Нам треба не просто копія, а шедевр, що витримає погляд навіть найдосвідченішого знавця.

Бо лише зітхнув, запхавши квиток у кишеню піджака:

— Ну що ж, Париже, зустрічай.

Франція зустріла Бо дощем і дорогим капучино. Втім, він навіть не встиг поскаржитися на ціну, бо вже мав список дій. Граф Д’Арсі жив у розкішному маєтку, стіни якого бачили більше таємниць, ніж архіви Ватикану. Його охорона була не менш вражаючою: сучасні лазери, камери, датчики руху – усе, що тільки можна купити за аристократичні статки.

Бо знайшов ідеального майстра — старого художника, який просто був одержимий картинами Сезанна, і коли той почув, що йому випала честь вперше зробити копію “Чорної Венери” для представлення в музеї в Нью-Йорку. Той погодився, але висунув умову: «Я зроблю її, але мені потрібен доступ до оригіналу, хоча б на кілька годин і тридцять тисяч євро».

Це було викликом, адже витягти картину навіть на секунду з-під носа графа – завдання рівня "неможливо". Але хіба ми не спеціалісти з неможливого?

Тим часом я “напросилася” до принца на аудієнцію, і не питайте як. Просто хакнула в його розпорядника розклад і вписала там зустріч зі мною.

— Ваша Високість, у вас проблема, але, на щастя, я – її вирішення.

Принц підозріло звузив очі.

— Чому це ви так вирішили?

— Бо я знаю, як переконати графа продати вам «Чорну Венеру».

Принц насупився.

— Він сказав, що вона не продається.

Я загадково всміхнулася.

— А я казала, що зможу її дістати. Ба більше, граф сам наполягатиме, щоб саме ви купили цю картину.

Принц зацікавлено глянув на мене.

— І що вам для цього потрібно?

— 10% від угоди. І жодних зайвих запитань. Просто повірте мені – скоро у вас буде картина, а граф ще й подякує за це.

Принц задумався.

— І як я можу вам довіряти?

Я театрально зітхнула.

— Якщо б я хотіла вас обдурити, ви б уже сиділи в пустелі без верблюда і з боргами на мільйон. Але ви ж досі принц. Тож, як кажуть у вашій культурі…

— "Справжній торг починається, тоді…

—  коли всі думають, що його вже закінчено", — закінчив він фразу і розсміявся.

Гроші потекли в мою кишеню, і я знала – шоу починається.

***

Ми припаркувалася перед маєтком графа Д’Арсі, я поправила Бо краватку, надягнула йому окуляри. Ідеально. Образ «софістикованого мистецтвознавця з аукціонного дому» був завершений: строга елегантність у чорному костюмі, окуляри в тонкій оправі та портфель, у якому не було нічого, крім купи паперів, що мали виглядати як документи на мільйони.

Двері відчинилися, і його зустрів дворецький із таким виразом обличчя, ніби Бо прийшла особисто образити його кровну лінію.

— Сер?..

— Жан Бельмонт, представник ексклюзивного аукціонного дому «L'Art Divin». Я маю невідкладну справу до графа Д’Арсі.

Бо провели в салон, де граф вже чекав, розтягнувшись у кріслі з таким виглядом, ніби кожна секунда його часу коштувала дорожче за нашу машину.

— Сер Бельмонт? Чим можу бути корисний? — Він підніс келих з коньяком до губ, вочевидь, чекаючи чергової нудної розмови про мистецтво.

Бо нахилилася ближче і плавно змінив тон розмови на змовницький:

— Пан графе, я прийшов до вас не просто так. У нас є клієнт, для якого ми шукаємо унікальний витвір мистецтва. Щось надзвичайне, з історією… — Бо зробив паузу, уважно вивчаючи його реакцію. Я ж втой час в навушниках слухала що відповість Граф.

Граф, як і очікувалося, не втримався.

— І ви вважаєте, що я можу вам допомогти?

— Нам відомо, що у вашій колекції є річ, яка може стати зіркою закритого аукціону. Картина, яку ніхто не бачив, містерія, яка захопить усіх. «Чорна Венера».

Коньяк у келиху ледь хитнувся. О, він зацікавлений.

— І хто ж цей ваш клієнт?