Частина 5. Розділ 1. Море, пісок та діаманти

Я сиділа на терасі свого розкішного номера в “Burj Al Arab”, потягуючи охолоджене шардоне й милуючись видом на Перську затоку. Вечірнє сонце забарвлювало небо в золотаво-рожеві відтінки, а десь унизу миготіли вогні яхт, завантажені арабськими шейхами, які, мабуть, змагаються, в кого дорожчий годинник або більший запас золота на борту. Світ по волі відходив від пандемії.

Я відкинулася на спинку крісла, крутячи в пальцях келих. Питання, що вилося в голові, було до смішного простим, але до болю складним у виконанні: як чорт забрати мій мільярд?

Ні, серйозно, я ж не для того все це провернула, щоб тепер сидіти, роздумуючи, чи ризик виправданий. “Meriton Capital” був у пастці, їхні активи заморожені ФБР, але ж це поки що. Питання часу, поки юристи корпорації знайдуть шпарину, щоб повернути частину грошей. Чи не варто було мені випередити їх?

І ось, коли я вже почала малювати в голові перші контури плану, у двері постукали.

Я насторожилася, поставила келих на стіл і тихо підкралась до дверей, заглядаючи у вічко.

— Ну звичайно ж.

На порозі стояв Бо Чен — у білосніжній сорочці, з недбало закатаними рукавами, ніби щойно повернувся з якогось бізнес-ланчу, а не з чергової афери. Його погляд видавав абсолютну впевненість у собі — і легке роздратування.

— Дивись, хто прилетів через пів планети, щоб побачити мене! Як пройшла подорож, солоденький?

Бо скептично оглянув мене.

— Спекотно тут у вас, — кинув він, розстібаючи комір сорочки. — То що, ти вже маєш свої 5 мільйонів для старого друга?

— Заходь, любий, — я зробила запрошуючий жест. — Валіза біля ліжка, перевір, якщо хочеш.

Я зробила граційний жест, запрошуючи його всередину. Він увійшов, його погляд одразу впав на чорну валізу, що стояла біля тумбочки. Я ж у цей момент милувалася тим, як добре на ньому сидить сорочка.

— Ну що, тепер можеш спати спокійно?

Ми обмінялися жартами про дубайських багатіїв, надмірний шик та вишуканий несмак, перш ніж спуститися в ресторан. Вечеря минула під акомпанемент акустичної гітари, а наші келихи з мохіто вкрилися крапельками конденсату.

— Я би посидів довше, але 5 мільйонів самі в Сінгапур не потраплять, — нарешті промовив Бо, граючи ложечкою у своїй склянці.

— Чудово. І який же у тебе план?

— Я домовився з одним місцевим контрабандистом. Він переправить гроші в Сінгапур.

Я закотила очі.

— Серйозно? Контрабандист? І скільки шансів, що він просто звалить з твоїми грошима, а ти опинишся десь у пустелі з простреленою ногою?

Бо глянув на мене з легким роздратуванням.

— Це найшвидший спосіб.

Я наблизилася до нього, клацнувши язиком.

— Ох, Бо, Бо… Ти такий розумний хлопчик, а все одно іноді поводишся, як ідіот.

Він підняв брову.

— Маєш кращу ідею?

— Ні, але я її придумаю до ранку. А поки що… може, просто піднімемося до мене?

Я зробила півкроку вперед, скоротивши відстань між нами до мінімуму. Від нього пахло сандаловим деревом і дорожнім пилом — ніби він провів кілька годин у літаку, а потім ще стільки ж у переговорах із якимось сумнівним типом.

— Софі…

— Що?

Я провела пальцем по краю його коміра, насолоджуючись тим, як його дихання стало трохи глибшим.

— Ти граєш в небезпечну гру.

— Я завжди граю в небезпечну гру.

Ми повернулися до номеру, де панувала напівтемрява та м'яке світло настільних ламп. Я зупинилася біля барної стійки, наливши собі ще один коктейль.

— Вип’єш? — кинула через плече.

Бо, який вже скинув піджак, лише хитро всміхнувся, повільно підходячи ближче. Я відчула його тепло ще до того, як він торкнувся моєї руки. Він обережно взяли келих з моїх рук і поставили на стіл.

— Я більше хочу тебе, ніж мохіто, — прошепотів він.

Я не втрималася від усмішки.

— Говори ще, я люблю, коли чоловіки чесні у своїх бажаннях.

Бо нахилився, глянув у вічі, а потім притягнув ближче, його губи знайшли мене у напівтемряві. Поцілунок був спершу повільним, майже грайливим, але швидко переріс у пристрасний. Ми просунулися ближче до ліжка, моя сукня легко сповзла вниз, його сорочка розстібалася між поцілунками.

Я видала глухий звук задоволення, коли він вперся мною в стіну. Його руки впевнено ковзнули вниз, зриваючи всі бар’єри між нами.

— Я тебе ненавиджу, — пробурмотів він, коли ми впали на ліжко.

— Я знаю, — посміхнулася я, перш ніж знову поцілувати його.

Вогонь у його очах і те, як він стискав моє тіло, говорили про те, що ця ніч буде довгою, дуже довгою. 

Це була ніч, що не мала нічого спільного з угодами, грошима чи втечами. Тільки чиста, невідворотна пристрасть.

***

Я прокинулася із задоволеною усмішкою і абсолютно чітким планом у голові.

— Ну що, — промовив Бо, розплющуючи очі й протягуючи руки до мене. — Виспалася, геніальна шахрайко?

— Ага. І придумала, як офіційно перевезти твої п’ять мільйонів.

Він підняв голову, зацікавлено глянувши на мене.

— І як же?

Я тільки загадково усміхнулася.

— Вдягайся, нам потрібно в “Dubai Mall”.

***

За півгодини ми прогулювалися найдорожчими бутіками, найбільшого торгового центру у світі. Навколо метушилися заможні покупці, віддаючи мільйони за брендові дрібнички, немов це кешбек за каву.

Бо крутив головою.

— Ти жартуєш?

— Абсолютно серйозно, любий. Ми ж офіційні бізнесмени, — я підморгнула йому. — А бізнесмени іноді купують у Mouawad прикраси.