Доктор Говард стояв біля вікна й пив міцну каву. Він спостерігав, як працівники рекламної компанії вводили у величезне цифрове табло інформаційного модуля параметри для відображення нової реклами. Двоє чоловіків працювали доволі моторно і через деякий час на екрані з’явився величезний коричневий восьминіг. Над його зображенням замиготів слоган: «Восьминіг Адольф — наш герой!» Рекламники закінчили свою справу і, з почуттям гордості оглянувши величезного молюска, пішли. Говард поставив чашку на підвіконня і став роздивлятися нову рекламу. Про щось напружено думаючи, він погладжував сиву бороду. — Чорт знає, що таке! — вилаявся він, відвертаючись від вікна. Сівши у своє крісло, доктор натиснув кнопку внутрішнього комутатора.
— Філіпе, зайдіть до мене.
У двері кабінету постукали й на порозі з’явився худорлявий чоловік середніх років у досить старомодних окулярах. Поправляючи їх на переніссі, він сказав:
— Слухаю Вас, докторе.
Говард кивком голови запросив його сісти за приставний стіл. Сівши навпроти, він запитав:
— Невже цей восьминіг такий популярний у нашого населення? Чого така увага та ажиотаж?
— Ви маєте на увазі Адольфа? — запитав співрозмовник.
— Так, саме його.
— Одразу видно, докторе, що Ви повністю поглинуті своїм проєктом. Ви не помічаєте того, що коїться на вулицях, на телевізійних каналах, у цифрових пабліках. Цей восьминіг — проєкт лабораторії-океанаріуму професора Джефферсона.
— І що в ньому такого? — зацікавлено запитав доктор Говард.
— Цей восьминіг — екземпляр із найвищим інтелектом серед подібних особин. Я не знаю, звідки Джефферсон його привіз, але за той час, поки він перебував у його лабораторії, ця тварина справді показувала дива винахідливості, пам’яті та певного аналізу. Ви ж знаєте, що восьминоги різновиду «восьминіг звичайний» добре піддаються дресируванню, чудово навчаються і,навіть, здатні розрізняти людей?
— Філіпе, звісно, я про це знаю. Це вже давно не секрет. Ми колись самі використовували цих безхребетних у своїх дослідженнях. Але що особливого в цьому? — дещо збуджено запитав доктор.
— Восьминіг Адольф передбачив усі матчі збірної ОША у світовій першості з хокею з точністю до кожної шайби, розрахував тривалість американо-канадської війни і спрогнозував час, необхідний силам спеціальних операцій для захоплення Панамського каналу. Усі події, що відбувалися після цього, підтвердили правильність його прогнозів. Ба більше, він демонструє вражаючі успіхи у вивченні історії ОША та Об’єднаної Європи — я не знаю, як Джефферсону вдається підносити йому ці знання, але я бачив на власні очі на телешоу, як Адольф, змагаючись із іншими учасниками, вправно вибирав відповіді в історичній вікторині «Хто є хто у світовій історії». Прості завдання з кубиками, розпізнаванням кольорів для нього вже взагалі не цікаві. Мені здається, що він, наче, зацікавлений у навчанні дедалі більше й більше. Здібний учень…
— Це точно не результат генної інженерії, не тварина із цифровими імплантами й не форма кібернетичних систем? Зараз же в кожному магазині можна купити кішку або собаку, яка буде говорити прості слова, — доктор з посмішкою запитав Філіпа
— Ні, звичайнісінький… Точніше звичайнісінький незвичайний екземпляр, виловлений в Атлантичному океані. Але де саме — я не знаю. Джефферсон, чомусь, тримає це в секреті.
— Що за ім’я таке дивне — Адольф? Не властиво для Штатів.
— Докторе, придивіться до рекламного табло, що висить на вулиці, — із цими словами Філіп підвівся і підійшов до вікна, — бачите в нього трохи нижче лінії очей якусь пігментовану чорну пляму у вигляді маленьких вусиків? Думаю, Вам зрозуміло, чому таке ім’я?
Говард стояв і вдивлявся в зображення восьминога на вулиці. Дійсно, тільки зараз він помітив у молюска “фюрерські вусики” трохи нижче очей.
— Це суспільство точно з’їхало з глузду, — в слух промовив він.
На столі задзвонив мобільний телефон. Говард не поспішаючи відійшов від вікна й підняв слухавку. Це був голова Верховного суду — Маркус Форд.
— Говарде, вибач, що відволікаю тебе, але я маю знати — коли все буде готово, — дещо роздратовано запитав чоловік на тому кінці слухавки
— Суддя Форд, усі приготування та тестування закінчено. До початку всенародного голосування модуль буде відмінно працювати.
— Ти ж розумієш, що майбутнє всієї країни, а,може, й усього світу, залежить від цього проєкту? Це безпрецедентна подія в політиці!
— Так, Ваша честь, я це розумію. Як я і сказав — ми вкладемося в строк.
— Сьогодні ввечері ти вийдеш з промовою перед двома палатами парламенту з доповіддю про концепцію і значення проєкту «АФІДЕМО». Поки що, лише незначна частина парламентаріїв знають про нього — тепер настав час відкрити всі карти, бо цей проєкт скоро торкнеться і їх.
— Я буду готовий розповісти шановним народним обранцям про все.
— Побачимося ввечері.
Доктор Говард поклав слухавку й задумливо подивився на Філіпа. У нього залишалися деякі сумніви, але поділиться ними зі співрозмовником він не поспішав.
— Сьогодні ввечері виступаю в парламенті. Збери всі матеріали та презентації, — повільно промовив Говард.
За годину до призначеного виступу службова машина Національної лабораторії політичних і правових вчень везла доктора Говарда і його помічника Філіпа Рока в парламент. Шлях пролягав центральними вулицями столиці. Доктор дивився через тоноване вікно на жваві вулиці міста. За порожніми, одурманеними обличчями людей, які наповнювали вулиці мегаполісу, учений зрозумів, що суспільство, нарешті, отримало те, до чого йшло останні п’ятдесят років — тотальне спрощення свідомості, культ споживання та мінімізацію інтелектуальної інформації. Річ у тім, що тепер кожна жива людина в державі, починаючи з п’ятирічного віку, за програмою «Зробимо країну знову великою», отримувала інтерактивні лінзи зі штучним інтелектом. Ці штуки, розміщені на очах людей, одразу давали необмежений доступ до мережі Інтернет без усякої платні, популярних месенджерів, відеозв’язку, усіх телевізійних каналів, відомих відеоігор. Ці лінзи синхронізувалися з усіма відомими гаджетами, і для тих, хто їх носив, більше не було потреби в мобільних телефонах, планшетах, телевізорах, дротовому Інтернеті — усе було перед очима. Ці лінзи були зроблені для добровільного використання населенням — вони були своєрідним подарунком держави своєму народу. Люди не були зобов’язані носити їх, але, як показала цифрова статистика Центру штучного інтелекту, ця штука була на очах 93 % населення держави. Ніхто не хотів їх знімати, хоча б один раз примірявши це надбання високих технологій — благо, що ці лінзи не потрібно було міняти, як звичайні контактні. Згодом це ноу-хау, цей технологічний прорив у науковому прогресі, перетворив обличчя людей на тупі маски, які виражали байдужість до того, що відбувається в реальному світі. Усі вони,навіть, вулицями ходили на процесорі автономного ходу, який теж був вбудований у лінзи. Майже все населення тепер перебувало у віртуальному світі своїх іграшок, що покрили їхні очі. Фізична культура, живе спілкування з оточуючими, відпочинки на природі практично звелися нанівець. Низинні потреби, одягнені у світло високих технологій, захопили свідомість людей. Але всі були задоволені. Іграшка сподобалася вінцю природи. Доктор Говард розмірковував про це, спостерігаючи за людьми, які на автопілоті поспішали невідомо куди. Свої лінзи він не одягав ніколи, як і його близькі друзі, з якими він і підтримував «живе» спілкування або користуючись звичайним мобільним телефоном. Керівники країни також намагалися мінімально використовувати цей людський апгрейд. Ось за вікном чоловік швидким кроком налетів на роботизований патрульно-постовий світлофор і перекинув його на проїжджу частину. Утворився затор. «Мабуть, система навігації автопілота дала збій і він не встиг зорієнтуватися на власні очі. Ласкаво просимо в реальний світ, друже», — подумав доктор. Біля будівлі парламенту вже було досить таки жваво. Автомобілі підїжджали один за одним і охорона за периметром була в напрузі. Автоматизований контрольний пункт на центральному вході перевірив документи доктора Говарда і його помічника. У холі його зустрів Маркус Форд у супроводі двох своїх заступників.