Розділ 16 Останні приготування

Афелія Віндор

До балу залишилось надто мало часу, основну частину якого я проводила на заняттях. А решту часу витрачала на підготовку. Засіла в лабораторії Академії й готувала собі запас зіль.

– Ти мене дивуєш кожного дня, – заявив дракон, заставши мене в лабораторії.

І що йому потрібно в лабораторії? Невже мене шукав?

– Чому дивую? – не зрозуміла я.

– Є щось таке, що тобі не під силу? – усміхнувся він.

– Є і досить багато, – повідомила я, перемішуючи зілля.

– Ти ніби до війни готуєшся, – оцінив дракон мій арсенал готових зіль, що вже стояли в пляшечках на столі.

– Так воно і є!

– Афеліє, щось трапилося? – турботливо запитав дракон.

Ніби ти сам не знаєш! Тобі ж відомо набагато більше мого. А мене ця невідомість лякає!

– Етьєн вирішив на балу попросити моєї руки в Рагнара, – повідомила я йому новину, яка найбільше турбувала мене. До того ж цього він напевно не знав.

– Яка наглість, – дракон стукнув по столу кулаком і я поглянула на нього, відволікшись від зілля.

Ох! А тут було на що подивитися. Риси обличчя загострилися, а очі стали геть чорними. Від нього в усі боки розходилися тіні, які вже заполонили всю лабораторію. Навіть світла стало менше. Це б мало лякати, але я з захопленням дивилася на нього.

– Вибач, – знітився дракон помітивши мій пильний погляд. – Твоє зілля! Так і має бути?

Ой! Я кинулася до казана, з якого вже йшли клуби пари яскраво синього кольору. Швидко помішала і кинула решту компонентів.

– Все гаразд, – заспокоїла я дракона.

Відмітила, що він вже повернув собі нормальний вигляд і тіней в лабораторії стало значно менше.

– Афеліє, то на якому факультеті ти навчаєшся? Раніше я не помічав нашивки бойового факультету на твоїй формі!

Ох, а дракон занадто уважний. Але ця таємниця не для нього. Він же міг про все дізнатися від ректора, але питає у мене.

– Для всіх я навчаюся на бойовому факультеті, – здивувала я дракона. – Відьми ж не мають здібностей до просторової магії.

– Хочеш сказати, що встигаєш вчитися на двох факультетах? – а він одразу все зрозумів.

– Так, там багато спільних дисциплін. Тому мені вдається поєднувати.

– Афеліє, якщо це інформація не для всіх, то яким чином її дізнався фон Меррерт?

– Точно не знаю, але гадаю, що вивідав її у моїх братів. Він занадто довго спілкувався з ними.

– Його цікавить твоя магія, – не питав, а просто констатував факт. І не уточнював, яка саме магія його цікавить, ніби він і так усе знає.

– Так. Професоре дер Тернерс! Поверніть мені прикраси, – якраз вчасно згадала я.

Хоча й не дуже вчасно. Вони досить довго були у дракона і він вже встиг їх добре дослідити. Потрібно було забрати їх ще тоді, коли він запитував про підвіски, але якось було не до того. А зараз вони мені дуже були потрібні, адже я на них покладала великі надії на балу.

– Вони тобі не потрібні, – дракон зробив пас рукою і дістав з просторової кишені браслет з кулоном. – Але якщо тобі буде так спокійніше, – додав він і поглянув на прикраси у руці.

Довго вивчав, ніби побачив вперше. І я підозрювала, що саме привернуло його увагу.

– Цікавий у тебе браслет. Дозволиш? – запитав він і впритул підійшов до мене.

Я лише кивнула. Дракон з легкістю застібнув браслет на зап’ястку, і тепер вже й я могла бачити, що підвісок на браслеті не було. Жодної. Воно й не дивно, адже моя магія ніколи не трималася так довго. Закляття розсіялося саме і, як наслідок, зникли всі печатки часу.

А дракон тим часом підійшов зі спини і, прибравши моє волосся, швидко впорався з кулоном. Я завмерла. Його дії були такими незвичними і досить хвилюючими для мене.

– Афеліє, – прошепотів він мені на вухо, і від його шепоту мурашки пробігли тілом. – Пообіцяй, що не витвориш нічого на балу!

– Ви про що? – швидко розвернулася, щоб заглянути йому в очі.

– Не намагайся щось змінити.

Ці його слова могли означати що завгодно, але чомусь мені здалося, що він все знає. Знає про подорожі у часі і нашу першу зустріч. Знає, що за підвіски з’являються на моєму браслеті.

Я чекала продовження, але дракон мовчав. Схоже, чекав моєї відповіді.

– Я не можу Вам цього пообіцяти. Там буде вирішуватися моя доля і я не буду лише стороннім спостерігачем.

– Тоді не нароби дурниць, відьмочко, – посміхнувся дракон і залишив мене готувати зілля.

Ох, як не подобалося мені те, що мало статися на балу. Занадто багато таємниць, занадто багато складових.

Тепер мені стало зрозуміло, чому Етьєн так наполягав на шлюбі. Фон Меррерти прагнули або заручитися підтримкою моєї родини, або розколоти її. Адже з одного боку – Рагнар, брат батька, а з іншого – я, як невістка Девона фон Меррерта. Вибір був би непростим. І, звісно, моя магія. Я впевнена, вони про неї дізналися і тепер планують змінити щось в минулому на свою користь.