Розділ 13 Знайомство з тінями

Афелія Віндор

Все ж таки на заняття я спізнилася. Час вдома промайнув надзвичайно швидко. Тут я змогла нарешті розслабитися і повірити в те, що все буде добре.

Майже все. Оскільки зараз я петляла лабіринтами підземелля і надіялася, що дракон не надто буде гніватися.

– Ти спізнилася, – спокійно повідомив він, коли я захекана з’явилася перед ним.

– Я…

– Сподіваюся все владналося з тим хлопцем? – дракон обперся об великий плаский камінь і вивчав мій браслет. Особливу увагу він приділив підвіскам, яких на даний момент залишилося три.

– Владналося, – задоволено відповіла я, а сама насторожено вивчала професора. На браслет ще було накладене закляття часовороту, яке я так і не встигла відмінити. Чи помітить він щось?

– Здається, тут щось розбилося, – відмітив дракон, проводячи пальцем по залишку скла від підвіски. – Коли ти прийшла до підземелля у тебе було п’ять підвісок, а тут лише три. Виходить, що у підземеллі ти розбила дві підвіски.

Ох, а він неабиякий спостережливий! І коли лише встиг все це помітити?

– Так, вони досить крихкі, – збрехала йому.

– Що ж, – він нарешті відклав мій браслет і поглянув на мене. – То як все пройшло?

– Виявляється, Етьєн з батьками ще не розмовляв, і ми з Ремесом випередили його. Батьки підтримали мене, і тепер вирішать цю проблему, тож тепер я можу не перейматися за Етьєна, – розповіла я.

Не розповіла я лише про свою магію і про те, що Етьєн якось довідався про неї. Цього дракону знати не потрібно.

– Професоре дер Тернерс, дякую Вам за допомогу.

– Я нічого не зробив, – промовив дракон.

Я подивилася під ноги і завмерла. Навіть дихати перестала. Навколо мене клубилася його темрява, яку я одразу і не помітила. Підняла здивований погляд на дракона.

– Бачиш, ти вже звикаєш до неї.

– Я не хочу до неї звикати! – нервово вигукнула.

– Афеліє, тобі доведеться. Я пообіцяв ректору, що навчу тебе поводитися з тінями. Оскільки він не хоче повторення того, що сталося в його кабінеті, – досить жорстко мовив дракон.

Я теж не хочу повторення. Але і знайомитися з його магією не маю бажання. Але ж хто мене запитує?

– І з чого ми почнемо? – приречено запитала його, краєм ока поглядаючи на тіні.

– З теорії, – усміхнувся дракон і сів на пласкому камені.

Я влаштувалася поруч з ним.

– Отже, почнемо. Тіні підкоряються сильному – це закон. З ними ніколи не можна давати слабину, інакше вони знайдуть собі іншого господаря. Тому головне правило – показати, хто з вас сильніший. Ти наказуєш, тінь – виконує. Моя тобі порада: не відпускай його від себе далеко, адже він твій охоронець.

– Тінь мене охороняє? – здивувалася я.

– Так. До речі, ти дала йому ім’я? – здивувався дракон.

– Так, мені ж треба якось його називати.

– Досить оригінально, – хмикнув дракон.

Подумки позвала Тінь і він миттєво з’явився, переплітаючись з тінями дракона, які клубилися навколо каменя.

– Можливо, він тут загубиться і забуде про мене? – з надією спитала я.

– Навіть не сподівайся. Ти його хазяйка і він одразу ж прийде на твій поклик.

– Отже, позбутися його не вийде, – підсумувала я. – А якщо я стану слабкою, то Тінь піде від мене? Ти ж казав, що вони підкоряються лише сильним, – озвучила я раптову ідею. І не помітила, що перейшла на «ти».

– Тінь вже тебе перевірила і підкоряється тобі, а отже, ти не можеш бути слабкою.

– А якщо таке припустити.

– Якщо припустити, то тінь поглине твоє світло…

– Поглине світло, це значить, що я стану темною відьмою чи що я загину?

– Можливі обидва варіанти. Але, як я казав, такого не буде.

Деякий час я спостерігала за тінями, обдумуючи слова дракона.

– Афеліє, ти не загинеш і не станеш темною. Це все лише припущення, – повторив дракон.

– Все нормально, – завірила я його, коли побачила, як уважно дракон спостерігає за мною.

– З тінями ти вже трохи освоїлася. Потренуйся вдома давати йому завдання.

– То на сьогодні все?

– Е ні. Я проаналізував наше минуле заняття і зрозумів свою помилку. Ти мені сама на неї вказувала, але я не одразу зрозумів. Як ти переміщаєшся у свої світи?

– Плету основну структуру закляття, потім уявляю місце і потроху вплітаю в нього ключові точки картинки. Чим більше таких ключових точок, тим більше шансів потрапити туди, куди хотіла. Але частіше допомагають зілля.

– Звичайно. Я міг би догадатися, о́брази, – задоволено посміхнувся дракон, проігнорувавши згадку про зілля. – Спробуємо ще раз, – він піднявся з каменя і протягнув мені руку. Вклала свою руку в його, яка, як завжди, була в рукавичці.