Розділ 12 Обман

Афелія Віндор

– Афо! – двері в кімнату різко відчинилися і на порозі з’явився мій обожнюваний братик.

– Навіщо так кричати? – простогнала я, перевертаючись на другий бік.

– Ти не вийдеш за нього заміж! – продовжував брат.

Я сіла в ліжку і уважно поглянула на Ремеса.

– Ти про кого?

– Про Етьєна! Я дещо дізнався про нього, тому Афо, будь ласка, не роби дурниць.

– І що ти дізнався? – зацікавлено поглянула на брата.

– Це не важливо, сестричко. Головне, щоб ти зрозуміла, він тебе не вартий!

– Що трапилося, Ремесе? Ще учора ти співав оди Етьєну, а вже сьогодні…

– Учора зустрів одного друга, який дещо мені розповів.

Який збіг. Я теж учора одному «другу» дещо розповіла.

– Я не хочу виходити за Етьєна, але батьки дали згоду на цей шлюб.

– Я поговорю з батьком і поясню йому все. Повір, дізнавшись всю правду, він скасує заручини. Збирайся.

– Це було б чудово. Але Ремесе, навіщо було вриватися в кімнату і розривати мій захисний контур? Чи ти не міг просто постукати? – з докором подивилася на брата.

– Вибач. Я хвилювався, – зніяковів брат.

– Ремесе, котра година? – я перевела погляд на годинник і вголос простогнала. – Я вже спізнилася на заняття з просторової магії!

– Добре, що ти це визнаєш! – пролунав голос мого учорашнього «друга».

У дверях стояв дракон і загадково посміхався.

– Вибачте, професоре дер Тернерс, я проспала, – мовила я, натягуючи на себе ковдру. – Братику, схоже ти двері ні відчиняти ні зачиняти не вмієш! – прошипіла Ремесу.

– Доброго ранку, Аароне. Моя сестричка така, вона любить поспати, – нахабним чином повідомив мій брат.

– Доброго, Ремесе. Я бачу у вас на ранок справи. Афеліє, можемо перенести наше заняття на вечір, – повідомив дракон, вивчаючи мене зацікавленим поглядом.

– Дякую, професоре, – подякувала я дракону. – А тобі ще мій захисний контур відновлювати! – знову прошипіла брату.

А що? Чому я маю витрачати на це свої сили? Сам розірвав, нехай сам і відновлює!

– Я відновлю захист, – пообіцяв дракон, за що отримав мій здивований погляд. – Звісно, якщо ти не проти.

– Не проти, дякую, – цей дракон занадто часто мене дивує.

– Отже, все вирішено, вирушаємо додому, – повідомив Ремес.

– Якщо все вирішене, то може ви вийдете і дасте мені змогу одягтися? – невдоволено мовила я, намагаючись вигнати чоловіків зі своєї кімнати. Дуже вже мене непокоїв зацікавлений погляд професора.

Вже за годину ми з Ремесом проходили ворота родинного маєтку. Наш будинок був захищений так, що не дозволяв відкривати портали на його територію не тільки чужим, а й всім мешканцям. Тому шлях від воріт до будинку довелося проходити пішки.

Наближаючись до будинку я все більше змінювалася на обличчі, оскільки вже здалеку запримітила карету фон Меррертів.

– Братику, схоже ми спізнилися, – схвильовано прошепотіла Ремесу, заходячи в будинок.

– Не впізнаю тебе, сестричко. Де твій бойовий дух? – прошепотів брат. – Афеліє, дивися хто у нас в гостях! – а це вже Ремес вигукнув занадто голосно, щоб сповістити про нашу присутність. Адже у передпокої ми одразу наштовхнулися на фон Меррертів та батьків. Схоже, хвилювалася я марно.

– Афеліє, Ремесе! – вигукнула мама, побачивши нас. – Не чекала вас сьогодні.

– Ми і не планували, – ніяково посміхнулася.

– Батьку, – серйозно мовив Ремес. – До тебе важлива термінова розмова.

– Добре, Ремесе, – погодився батько, а я видихнула з полегшенням. – Девоне, Етьєне залишу вас в прекрасній компанії своїх дівчат.

– Пане фон Меррерт, – привітала я гостей.

– Навіщо ж так офіційно, – відмітив батько Етьєна. – Ми ж немов рідня.

– Етьєне, – холодно привітала я хлопця.

– Афеліє, у тебе ж сьогодні заняття! – здивовано мовив хлопець і я з задоволенням відмітила, як він зблід.

– Проходьте до вітальні, – запросила мама, відчувши напругу в кімнаті.

Ми всі перейшли до вітальні, і я поспішила зайняти крісло, яке стояло якнайдалі від обраного Етьєном місця. Але це не зупинило хлопця.

– То що з твоїм заняттям, Афеліє? – не вгамовувався молодший фон Меррерт.

– Професор дер Тернерс несподівано переніс його і я вирішила провідати маму. Ремесу якраз потрібно було поговорити з батьком про одну важливу справу і він захопив мене з собою.

– Афеліє, а як твої заняття з просторової магії? – запитав Девон фон Меррерт. – Чесно кажучи, мені не дуже віриться в те, що відьми можуть володіти просторовою магією. Але Етьєн з таким захватом розповідав про твої заняття. Може розповіси про свої успіхи? – чоловік вільно розмістився у кріслі і очікував мою відповідь, з якою я не поспішала.