Розділ 10 Портал

Афелія Віндор

Йти на друге заняття мені вкрай не хотілося, але вибору я не мала. Я боялася того моменту, коли дракон згадає на чому закінчилася наша розмова і продовжить допит.

Була неймовірно знервована, а ще мене страшенно нервував цей сутінковий фамільяр, який постійно за мною ходив, немов тінь.

«Тінь! Так його і буду звати», – подумала я.

Ім’я це звісно добре, але мене дійсно нервувала присутність «цього».

– Ти довго ходитимеш за мною? – прошипіла я до Тіні, в надії, що дракон мене не почує.

Звісно, ніхто мені не відповів. Котик, як і раніше, слідкував за мною не звернувши жодної уваги на мої слова. Це мене ще більше роздратувало.

– Та відчепися ти вже від мене! – вигукнула я голосніше. – Невже тобі зайнятися нічим? Он, піди прибери у кабінеті ректора. У нього там завжди повний розгардіяш! – емоційно вигукнула я і, на моє здивування, сутінковий кіт зник.

Він ніби розчинився в повітрі. Нарешті, одна причина мого нервового стану зникла. Лишилася друга – дракон. І щось мені підказувало, що з ним не вийде так легко, як з фамільяром. І до речі, цей дракон все прекрасно чув, хоча і слова мені не сказав. Лише загадково хмикнув.

До сходів у підземелля ми дійшли мовчки.

– Зупинися, – звелів дракон, коли я підійшла до сходів.

Повернулася до нього обличчям чекаючи пояснень.

– Спробуй відкрити звідси портал.

Я здивовано підняла на нього погляд. Він що з глузду з’їхав?

– Я не вмію! – повідомила йому.

– А ти пробувала? – легка усмішка осяяла його обличчя.

Відмітила, що після учорашніх подій він вже перейшов на «ти».

– Ні, але… – зробила крок назад і від падіння мене спасла лише швидка реакція дракона.

Він підхопив мене за талію і міцно притиснув до себе. Знову!

– Обережно, – дракон відвів мене від сходів і відпустив.

Я відчувала себе розгубленою. За звичайних умов я б вже давно відкоригувала хід подій, щоб отаких моментів було якнайменше. Але зараз я не могла зробити цього. І причина полягала в тому, що мої прикраси так і лишилися у підземеллі. А закляття часовороту працювало лише за наявності на мені браслету з печатками часу.

– Основа портальної магії у всіх одна. Не важливо куди ти переміщаєшся: у нашому світі чи в іншому. До речі, переміститися в інший світ складніше.

– Чому складніше?

– Тому що для цього в тебе немає координат.

– А з координатами має бути простіше? – зацікавлено спитала дракона.

Він мені розповідав такі речі, про які я раніше і не замислювалася. До того ж, з професором Сирілом ми займалися більше концентрацією, і за весь час занять ще жодного разу не переходили до практики. А тут така можливість… Невже цей дракон і справді може мені допомогти і навчити чомусь новому?

– Я не вмію користуватися координатами. Відьми працюють з магією інакше ніж дракони. У нас немає векторів сил і всього такого, – повідомила дракону.

– Я це знаю. Вже встиг оновити знання про відьом, – з легкою усмішкою повідомив дракон.

А він часу дарма не гаяв. Вже й звідкись про відьом дізнався і про магію. У мене лише одне питання: чому я досі не встигла дізнатися бодай щось про цього небезпечного сутінкового дракона? А можливо він не такий вже і небезпечний? Було над чим подумати. Оскільки, коли його магія не вирувала навколо мене, мені стало набагато спокійніше.

– Для початку спробуй вплести в свою структуру координати, – поясний дракон.

– А якщо не вийде? – я все ще сумнівалася.

– Для цього тут є я.

Ох! Мені б його впевненість.

Почала без поспіху плести структуру закляття, намагаючись на ходу пристосувати її під ситуацію. Знайшла куди додати координати печери. А коли закінчила, завмерла, спостерігаючи за появою марева порталу.

Невже в мене вийшло? Але куди веде цей портал?

– Ходімо? – задоволено запитав дракон.

– Може не треба? – я дуже сумнівалася в тому, що мені вдалося відкрити портал у потрібне місце.

Дракон лише посміхнувся, схопив мене за руку і затягнув у портал. Світ навколо згас.

Ми вже повинні були опинитися в кінцевій точці, але навкруги все ще була непроглядна темінь. Ми застрягли у просторі чи… Спробувала поворушитися, і відмітила, що я опинилася затиснутою між драконом та кам’яною стіною. Місця було вкрай мало для нас двох. Невтішний висновок напрошувався сам по собі: кінцеву точку призначення я таки задала невірно.

– Афеліє, ти в порядку? – поцікавився дракон, який все ще тримав мене за руку.

– Я ж казала, що у мене не вийде!

– У тебе вийшло, – повідомив дракон і створив магічний вогник. – Просто тобі потрібно більше…

Він не встиг договорити, як яскраве світло сполохало зграю летючих мишей. Вони, з вереском, кинулися врозтіч, пролітаючи повз нас. Я, інстинктивно пригнувшись, сховала голову на грудях дракона, а він обійняв мене, захищаючи від кажанів.