Розділ 9 Фамільяр

Афелія Віндор

Прийшла в себе я біля своєї кімнати. Дракон притримував мене за талію і з занепокоєнням оглядав.

– Як ти себе почуваєш? – запитав дракон.

Десь там на краю свідомості відмітила, що він вже перейшов на «ти», а ще відчула занепокоєння в його голосі. Чи це мені почулося? Чого б це йому за мене хвилюватися?

– Нормально, – відсторонилася від нього, але мене не спішили відпускати. – Я просто перевтомилася, все гаразд, – ще одна спроба вивільнитися і дракон таки відпустив мене.

Краєм ока відмітила, що ніяких тіней навколо мене немає. Що ж, це добре. Притисла долоню до магічного сканера і відчинила двері.

Притримуючись за стіни, зайшла до кімнати і зробила ще один крок всередину, щоб наступної миті притиснутися до стіни і без сил сповзти на підлогу. Дракона поруч вже не було, тому можна не вдавати, що зі мною все гаразд.

– Ур, – покликала я, але появи духа так і не дочекалася, знову провалившись в небуття.

Прокинулася я в своєму ліжку бадьорою і повною сил. Все було добре, доки я не зустрілася поглядом з Уросом.

– І чого ти цим досягла? – насуплено мовив Хранитель.

– Ти про що? – потяглася я.

– Про те, що ти витратила всю свою силу! Це було того варте? – зло глянув Ур.

– Всю силу? – перепитала. Невже мені це почулося? – Ур, я не витрачала всю силу!

– Та невже, а хто ледь живий прийшов учора? Чи вірніше сказати, кого учора привели?

– Учора? – здивовано глянула на Хранителя.

– Так, Афеліє! І якби не твій дракон, то ти б ще довго валялася в ліжку відновлюючи сили!

– Який дракон?

– А в тебе їх багато? – злорадно посміхнувся Ур.

– Кого багато? Ур! Припиняй свої загадки! – вже почала нервувати. – Що учора трапилося?

Дивно, я проспала цілу добу. Це все через брак сил. Виходить, тіні дракона забрали всі мої сили.

– Ти приповзла ледь жива і знепритомніла в кутку біля дверей.

– Це я приповзла? Та нормально я в кімнату зайшла!

– Ти хочеш дізнатися що було далі, чи будеш вставляти недоречні зауваження?

– Хочу.

– Через хвилин п’ять з’явився дракон.

– Який? Як з’явився? У мене ж захист на кімнаті стоїть! – здивувалася я.

– Дракон – той самий! Захист собі і далі стоїть. А з’явився дуже просто, зайшов через двері, які ти не зачинила.

– От же ж!

– Він напоїв тебе зіллями і вклав у ліжко.

– Якими зіллями? – запитала Ура. Щось мені це не подобалося. Занадто багато уваги приділяє мені цей дракон.

– А я ж звідки знаю, Афо. Він не відчитувався переді мною!

– І потім пішов? – з надією запитала я.

– Якби не так! Він ще довго сидів біля тебе, перевіряючи твій резерв.

– Як довго?

– Години дві.

Ох! Це дійсно довго. За цей час можна було багато чого встигнути зробити, і навіть ауру мою детально розкласти за здібностями!

– І що він робив ці дві години?

– Роздивлявся все, вивчав твою кімнату. А ще намагався вмовити оте, – Ур махнув лапою кудись в мій бік, – забратися з твоєї руки.

Я поглянула на свою руку і завмерла. Мій зап’ясток був оповитий браслетом з тіней. Отже, там, у підземеллі, мені це не примарилося.

– Таки не вмовив… – розчаровано протягла я.

– Як бачиш.

– Ти щось про це знаєш?

– З таким раніше я не стикався. Але ж я Хранитель магії роду Віндор. Про магію сутінкових драконів я мало чого знаю.

Отже, мої підозри підтвердилися. Це дійсно сутінковий дракон. І що він забув в наших землях? Але це трохи почекає, тому що зараз у мене є нагальніші проблеми.

– Ур, як мені позбутися цього?

– А мені звідки знати? Он навіть твій дракон не зміг забрати це!

Я тяжко видихнула. Сама розуміла, що Ур навряд чи допоможе, але ж спробувати варто було.

Потрібно було збиратися на заняття, і я б хотіла сходити у душ, але без «цього».

– І чого ти пристала до мене, – я втупилася в кільце тіні.

Воно, хоча і виглядало як браслет, але зняти його не було можливості: пальці проходили повз тінь, і я навіть торкнутися її не могла.

– Слухай! Мені буде набагато краще, якщо ти приймеш якийсь інший вигляд. Ти ж тінь і можеш прийняти будь-яку подобу. Тому давай швидко злізай з моєї руки і прийми подобу … ну, хоча б кота! – вигукнула я поглянувши на Ура.

– Афо, що це ти таке вигадала? – обурився Ур, а наступної миті несамовито зойкнув, коли на столі з’явився інший кіт, зітканий з тіней.