Розділ 7 Підземелля

Афелія Віндор

Що й казати, я була дуже здивована вибором такого місця для проведення заняття. І тепер у мене було дві проблеми: знайти вхід до підземелля і відшукати у ньому те саме місце.

Я вже десять хвилин обходила коридори першого поверху Академії, де, за вказівками дракона, мав бути вхід до підземелля, але нічого не бачила. Так і спізнитися впору, а цього я страшенно не полюбляла. Промайнула один коридор, інший і знову опинилася в просторому холі. Роззирнулася довкола і нарешті примітила ті двері, які вели до потрібного мені коридору. Кинулася до них і видихнула з полегшенням, побачивши вдалині сходи, що вели до підземелля.

Але тут виникала друга проблема, яка вирішилася одразу, коли я підійшла до крутих сходів, що вели у саме темне царство Академії.

– Афеліє, спускайтеся донизу. Я чекаю на Вас тут, – повідомив мені дракон.

Примружилася і змогла розгледіти внизу, в напівтемряві, ледь помітну фігуру дракона. Те, що він вирішив мене почекати – це було добре. Але те, що зі студентки Віндор я досить швидко стала Афелією, мене насторожувало.

Часу на роздуми не було, тож я почала спускатися. Обережно стаючи на кожну сходинку, я спускалася все нижче. Пройшовши вже половину, я сповільнилася – світла ставало дедалі менше, а сходини були надто вузькими. Розуміючи, що в таких умовах навряд чи зможу творити магію, я продовжила повільний спуск. Коли до низу лишалося всього кілька сходинок, нога несподівано не відчула опори, і я, втративши рівновагу, полетіла вниз. Та й цього разу впасти мені не дали. Дракон вправно підхопив мене і знову притис до своїх грудей.

Я вкотре опинилася в його гарячих обіймах. Тут, внизу, було занадто темно, щоб щось розгледіти, і тому всі мої відчуття загострилися. Я чула як неймовірно голосно калатає моє серце. Відчувала запах дракона, який зараз був занадто сильним. А ще відчувала, що навколо нас зібралося забагато тіней. Все це неймовірно бентежило мене. Тому я зробила єдине, що вважала доречним в даній ситуації.

– Невже не можна було вибрати звичайну аудиторію для заняття?

Так, замість подяки я вирішила накричати на дракона. Я була злякана і збентежена одночасно, тому, щоб не ніяковіти, я вирішила, що кращий захист – це напад.

– Я гадав, що Ви полюбляєте незвичні методики, – це що в його голосі таке пролунало? Він що знущається з мене?

– Методики, а не місця! – уточнила я і легенько стукнула його кулаком у груди.

Дракон, до речі, так і не відпустив мене. А навпаки, ще додатково опутав своєю магією. Я відчувала її так же гостро, як гарячі долоні дракона на моїй талії. І це ж він ще у рукавичках! Ні! Так не годиться. Треба негайно все виправляти!

– Вибачте. Я звик, що мене оточують дракони.

– До чого тут це? – перепитала дракона і підняла голову вгору, але ледь розрізнила його обличчя у темряві.

– Дракони добре бачать у темряві, на відміну від відьом.

– Тут я сама винна. Потрібно було створити вогник, – що ж, свої помилки я звикла визнавати, не валити ж усе на дракона.

– Все гаразд? – дракон лише трохи послабив свою хватку і я змогла нормально стати на ноги.

– Ох! – вигукнула я. – Здається я підвернула ногу, – пожалілася йому.

– Дайте я подивлюся! – запропонував дракон.

Ти дивися, який швидкий! Е ні, не такий у мене був план.

– Ні, я відпочину в кімнаті і все буде гаразд, – запевнила я його.

– Я Вас проведу.

Насправді з ногою все було добре, але мене не влаштовувало те, що заняття ще не почалося, а я вже побувала в обіймах професора! Тому я твердо вирішила застосувати печатку часу. Відчувала ж, що часоворот зайвим не буде!

Я знову спускалася темними сходами до підземелля. Внизу мене терпляче чекав дракон, але я не поспішала. Цього разу, навчена на своїх помилках, я створила вогник, який розганяв темряву навколо мене. Але, все ж згадуючи свій політ зі сходів, я вирішила не поспішати. Дуже вже дивно і незвично було мені в обіймах цього дракона, а тому я не хотіла більше таких повторень. До усього ж мене хвилювала його магія, яка так і норовила обплутати мене.

– Слідуйте за мною, – запросив він, коли я без пригод спустилася до низу.

Ми йшли широким центральним коридором підземелля, звідки в різні боки розходилися численні відгалуження. Але жодне з них не зацікавило дракона. Він вів мене вперед все глибше занурюючись у нетрі підземелля. Кілька поворотів коридору, то ліворуч, то праворуч, і я помітила, що ми покинули підземелля Академії та опинилися в природній печері. Навколо нас увесь шлях танцювали магічні світлячки, яких дракон створив більше, ніж потрібно. Мабуть, вирішив перестрахуватися, побачивши мій повільний спуск сходами.

– Навіть не хочу запитувати, як Ви знайшли це місце, – повідомила я, коли ми нарешті зупинилися в досить просторій печері. Тут було значно світліше, ніж у попередніх печерах та коридорах, ніби десь було джерело світла.

– Насправді її помітити досить легко. Тут неподалік водоспад, біля якого я літав вночі. Саме тоді мене і привабила ця печера. Вона ніби відокремлена від усього світу. Це те, що потрібно для занять з просторової магії.