Розділ 4 Спроба третя

Афелія Віндор

Цього разу я не стала виїжджати в місто. Цей дракон неймовірно непокоїв мене, тому я вирішила бути якнайдалі від міста, яке він сьогодні облюбував. Моторошний дракон з такою ж небезпечно моторошною магією. Будь хто, при здоровому глузді, не захоче бути поруч з таким небезпечним хижаком. Навіть у кав’ярні я відчувала вплив його аури. Сильний, небезпечний дракон. І звідки він взявся у нашому містечку?

Етьєн запросив мене в гості, чому я була дуже рада. Мені потрібно кардинально змінити хід подій, щоб знову не перетнутися з драконом.

Карета під’їхала до будинку Етьєна і візник відкрив для мене дверцята.

– Дякую, Ральфе, – вийшла з карети і побігла до дверей.

– Афеліє, невже так не терпиться заміж, що ти вирішила сама приїхати до мене? – привітав мене Етьєн.

Цього разу він не був таким галантним, як у кав’ярні. Дракон був на своїй території, тому почував себе напрочуд вільно. Цього я не врахувала, але мені не звикати до такого.

– А я подивлюся у тебе таки проблеми з цим. Невже драконесси не ведуться на красунчика дракона?

– Драконесси ведуться, – крива усмішка оселилася на обличчі хлопця. – Але ж мене цікавлять лише відьми, – крок до мене і Етьєн стоїть вже надто близько. – Конкретна відьма, – уточнив він.

– Афеліє, радий тебе бачити! – несподівані слова старшого фон Меррерта змусили мене здригнутися, але я була рада його появі, адже Етьєн сьогодні був занадто самовпевненим.

– Пане фон Меррерт… – повернулася до батька Етьєна і завмерла.

Впилася поглядом в дракона, від якого втікаю вже який раз. Що він ТУТ робить? Хвиля емоцій різко сколихнулася всередині, але я швидко придушила їх. Зараз не час. Тверезо поглянула на ситуацію. Він же, напевно, тут у справах, недарма ж Девон фон Меррерт веде його до свого кабінету. Але це не пояснює того факту, що цей дракон вже втретє трапляється на моєму шляху.

– Що ж, молодь, у вас свої справи, а у нас свої, – мовив Девон фон Меррерт, коли пауза затягнулася.

– Так батьку. Афеліє, ходімо у вітальню, – хлопець взяв мене за руку і повів за собою.

Тільки опинившись за закритими дверима, я нарешті змогла думати. Це дракон на мене так вплинув, чи в чому справа? Що ж сьогодні за день такий, що в мене все шкереберть. З Етьєном ніяк не вдається домовитися, та ще й цей всюдисущий дракон.

Етьєн весь вечір щось розповідав, але я не дуже прислухалася до його розмов. Натомість я вже вкотре думала, що потрібно знову використати печатку часу, щоб змінити хід подій. І причиною мого рішення був загадковий дракон. Зустрічі з ним мене насторожували. Що казати, якщо навіть наше сумісне перебування під одним дахом виводило мене з рівноваги настільки, що я ладна була цієї ж миті вискочити з вітальні, сховатися в якійсь з кімнат і здійснити задумане.

Але я сиділа і намагалася слухати дракона, який сьогодні вирішив побути гостинним господарем і навіть напоїв мене чаєм з тістечками. Старається, гад.

– Дякую за вечір. Але мені вже час.

– Завтра навчання. Ти будеш?

– Звичайно.

– Але ж професор Сиріл поїхав. Думаєш, йому так швидко знайшли заміну?

Ох. Про це я не подумала. А от Етьєн нічого не забув. Щось занадто багато уваги він приділяє моїм заняттям з професором Сирілом. І звідки він взагалі про них довідався? Невже братики розповіли?

– Етьєне, я ж навчаюся на бойовому факультеті. Відсутність професора Сиріла нічого не змінює.

– Раз не змінює, тоді до завтра, – самовпевнена посмішка з’явилася на його обличчі, перекреслюючи всі його старання. Чому так? Він же може бути нормальним, але цей його характер…

Я вийшла на вулицю і знову застигла, тому що тут я була не сама. Поодаль від входу батько Етьєна розмовляв з драконом. Останній вже теж збирався їхати, а тому тримав уздечку свого чорного, мов ніч, коня. У сутінках він здавався якимось безрозмірним чудовиськом. Але ж я бачила його вдень і все було нормально. Дивний у нього кінь. Та і сам дракон зараз виглядав трохи інакшим. Він ніби не мав чітких контурів. Навколо нього вирувала магія, закручуючись у батоги тіні*. Ці тіні були повсюди і я вже помітила їх біля своїх ніг.

Поки я чекала на карету, дракон розмовляв з Девоном фон Меррертом і при цьому не зводив з мене свого пильного погляду. Нарешті Ральф під’їхав, і я з полегшенням сіла в карету.

Все ж таки важка в нього аура. Та і магія не легша. Дивна. І чужа.

Опинившись вдома я все ж таки розбила третю підвіску з браслету і знову часоворот повернув мене в недільний ранок.

– І чого це ти сидиш? – допитувався Ур, на якого мої зміни часу не діяли.

– Знаєш, Ур, нікуди я сьогодні не піду! – заявила Хранителю. – Час ще є, тому краще побуду вдома.

– Невже він такий страшний?

– Страшний? Це ти про що?

– Ну, не про зовнішність же, – Ур поблажливо глянув на мене.

– Його магія інша, і це мене непокоїть.

– Інша? – перепитав Хранитель.