Розділ 3 Спроба друга

Афелія Віндор

Я знову прямувала до міста в кав’ярню пані Валек. Цього разу вибравши інший маршрут, щоб не зустрітися з дивним драконом. І у мене все вийшло.

Етьєн чекав мене в кав’ярні. Впевнений у собі та неймовірно привабливий. Він і справді викликав у мені хвилю емоцій. Негативних емоцій. Його самовпевненість просто зашкалювала і виникало непереборне бажання збити з нього цю пиху.

– Афеліє, ти просто чарівна, – мовив Етьєн, вітаючи мене і даруючи синю троянду.

Досить мило. Зважаючи на те, що такі троянди вирощують лише в королівському саду. Етьєн завжди вмів гарно залицятися. Можливо, якби не його маніакальне схиблення на відьмах, у нас би могло щось вийти? Хоча ні. Про що це я? Причина ж не тільки в цьому. Етьєн не викликав у мене тих почуттів, які повинен викликати наречений.

– Дякую.

– Афеліє, я знав, що ти передумаєш, – почав Етьєн і в його очах загорівся переможний вогник. – Ти вирішила випробувати мене всіма цими відмовами, а тепер…

– Етьєне! – перервала я його промову. – Я не передумала. Нічого не змінилося.

– Тоді навіщо ти мене запросила? – вогники в його очах набули небезпечного відтінку, а в голосі з’явилися нотки невдоволення.

Ох, хочеш показати наскільки ти небезпечний? Спробуй!

Двері в кав’ярню відчинилися і на порозі з’явився … дракон. Той самий, з небезпечною магією, завдяки якому я вже вдруге спланувала побачення. Він роззирнувся навколо і зупинив погляд чорних очей на мені. Сканував мене з ніг до голови і, я готова заприсягтися, що відчула як його магія торкається мене. Це було досить незвичне відчуття. Мене не раз сканували і на резерв, і щоб просто перевірити мій потенціал та здібності, але ТАК жодного разу. Було в цьому щось дивне і неправильне. Не подобалась мені його увага до моєї скромної відьомської персони. Ой, як не подобалася.

Мабуть, дракон і далі вивчав би мене, але пані Валек запримітила нового відвідувача.

– Вітаю Вас, що бажаєте? – поцікавилася вона.

А я відволіклася від небезпечного дракона, згадавши, що в кав’ярні я не сама, і Етьєн чекає моєї відповіді.

– Обставини склалися таким чином, що батьки наполягли на нашій зустрічі, – повідомила я Етьєну, після нетривалої паузи.

– Обставини? – хмикнув дракон. Він, до речі, кинув лише мимобіжний погляд на небезпечного дракона.

Пані Валек принесла нам каву і я з задоволенням зробила ковток ароматного напою. Таку смачну каву готували лише тут.

– Дякую, – посміхнулася жінці, з якою за останній місяць вже встигла потоваришувати.

– Будь ласка, люба, – відповіла пані Валек.

Помітила, що дракон теж замовив каву і зробив перший ковток, оцінюючи її смак. По його здивованому обличчю було видно, що він ніколи раніше не пив цього напою.

– Афеліє, якщо ти вже мене запросила на побачення, то розповідай про свої обставини, – нагадав про себе Етьєн.

– Батьки вирішили, що мені час вийти заміж і склали цілий список кандидатів. Я пообіцяла зустрітися з ними, – видала я всю правду і лише потім пошкодувала про це.

Щось я зовсім розгублена стала з появою цього небезпечного дракона.

– Хто? – льодяним тоном промовив Етьєн.

– Хіба це важливо? – запитала я, відпиваючи кави.

– Я б хотів знати своїх конкурентів. Та і чи конкуренти вони мені?

– Ти правий, вони тобі не конкуренти. Але і ти ні на що не сподівайся.

– Я б на твоєму місці не був би таким категоричним, – зухвало повідомив дракон. – Тобі все одно потрібно вибрати когось. Тому і в мене є шанс.

– Етьєне! Я не виберу тебе!

– Афеліє! Ти граєш з вогнем, – Етьєн хижо примружився. – Я від свого не відступлюся! Ти все одно будеш моєю!

Краєм ока помітила, як дракон за сусіднім столиком стиснув кулаки. І лише зараз зрозуміла, що він уважно слухає нашу розмову. Я таки зовсім розгублена стала, потрібно ж було захопити амулет тітки Афіни. Адже про цю розмову не варто нікому знати. Щодо Етьєна, я впевнена на всі сто. Хто ж захоче розповідати про відмову дівчини. А от що потрібно дивному дракону, мені було невідомо.

– Етьєне, ти для мене лише друг моїх братів.

– Я б міг стати кимось більшим для тебе! Наші батьки не проти цього шлюбу!

– Батьки дали мені право вибору!

– Право вибору? Ти просто відтягуєш неминуче, – вигукнув Етьєн і відпив кави. – Яка гидота, як ти це п’єш? – скривився хлопець.

– У мене ще є час. Цілих три роки!

– Знову ваші відьомські звичаї?

– Так, мої відьомські. Бо, як ти помітив, я – відьма. Спадкоємиця родової магії. І на мені велика відповідальність. А що ти мені можеш запропонувати? – вигукнула я, ледь стримуючи емоції, які бушували всередині.

– Ти будеш всім забезпечена, я ні в чому тобі не відмовлю.

– Он як! Дай подумати, – я зробила вигляд, що задумалася і потарабанила нігтиками по столу. – У мене досить багато вимог. Я хочу закінчити Академію, розвивати бойову магію та зіллєваріння, – почала перераховувати.