Розділ 2 Спроба перша

Розділ 2 Спроба перша

Афелія Віндор

В назначений час карета прямувала до міста в кав’ярню пані Валек. Саме там я вирішила зустрітися з Етьєном. Місце нове, до того ж там готують найсмачнішу каву у нашому містечку.

Дракони з маминого списку були мені знайомі. Всі вони були представниками самих впливових та багатих драконячих родів Еульменії. Частина з них була мені знайома по Академії, решта ж були друзями моїх братів. І всі без виключення були молодими, вродливими і забезпеченими. Батьки постаралися зі списком. Здавалося, чого б ще бажати?

Але я бажала. Почуттів та емоцій, які повинен викликати наречений. А от всі ці дракони не викликали в мене жодних почуттів. І одне побачення нічого не змінить. Хоча, щодо емоцій я не права. Один дракон все ж таки викликає в мені емоції. Негативні. Він вже не раз запрошував мене на побачення, маючи якусь маніакальну ідею одружитися зі мною. І почуття тут зовсім ні до чого. Просто він вирішив, що має одружитися з відьмою. І з тих пір він не втрачає жодної можливості нагадати мені про це. Хоча, гру свою він веде чесно і ніколи не приховував істинних мотивів. Але маючи нестерпний характер, та неймовірну впертість він не хоче приймати мої відмови.

Певною мірою я його розумію. Молодший нащадок роду фон Меррерт, який виховувався у вседозволеності. І тепер він просто не сприймає відмов. Він досить хороший друг та приємний співрозмовник і, можливо, ми б могли з ним навіть потоваришувати, якби не його зацикленість на відьмах.

І що тепер? Я їду на побачення з ним і навіть розглядаю його, як потенційного нареченого! Ні, не так. Я просто виконую волю батьків. Пройдуся по списку, а там видно буде.

Я так заглибилася в роздуми, що не одразу помітила, як карета хитнулася. Потім ще раз і я відчула, що вона почала завалюватися на бік.

Швидко відкрила дверцята карети, але вистрибнути вже не встигала, та й навряд чи змогла, зважаючи на те, що на мені була сукня. Чорне марево заполонило отвір дверей, а наступної миті я відчула як щось міцно схопило мене за талію і ривком висмикнуло з карети. Світ навколо завертівся і я закрила очі.

Коли я відчула тверду опору під ногами, усвідомила, що все ще жива і відносно неушкоджена. Серце ще калатало мов навіжене після… А що саме трапилося?

Відкрила очі і вперлася поглядом в камзол. І лише зараз усвідомила, що мене обіймає дракон притискаючи за талію до свого тіла.

– Пані, ви як? – десь ніби здалеку почула голос візника Ральфа.

– Нормально Ральф, – повідомила візнику, але мої слова прозвучали досить тихо, оскільки я досі стояла в обіймах чоловіка і носом вткнулася в його дорогий камзол.

Невже це Етьєн? Але не пам’ятаю, щоб він повсякдень носив такі камзоли, лише на урочистості.

Відсторонилася, щоб оглянути свого спасителя і завмерла. Це не Етьєн.

– Все гаразд? – чорні очі з цікавістю вивчали мене. Одна його брова вигнулася, ніби очікуючи на мою відповідь.

– Мабуть, – ще невпевнено повідомила йому, а сама не припиняла вивчати дракона.

А тут було що вивчати. Він був старшим за мене, років тридцять, а то і більше за людськими мірками. Високий, мужній, суворий. Чорне волосся середньої довжини і неймовірно чорні очі. А ще його аура. Такої міцної давлючої аури немає ні в батька, ні в дядька Рагнара. І саме вона вказувала на те, що цей дракон дуже небезпечний. Аура ніби притискала мене до землі, вказуючи хто тут головний, заставляючи підкорятися цьому сильному звіру. Не давала вдихнути на повні груди. Але я мала, що протиставити його впливу, тому активувала свій захист і тепер хоч могла спокійно дихати.

_____________________

І хто ж цей небезпечний дракон?

Підтримайте книгу коментарями та вподобайками, це завжди приємно автору.