Персонаж з анекдоту, або Погано бути расистом.

Жив собі пан С. Іноземець, який постійно проживав в Україні, та одружений на українці, бізнесмен. Мав кілька автомобілів, але сам водити не вмів та не хотів, а отже, возили його співробітники (а іноді – дружина). А ще – на його автомобілі їздив іноді його ж співвітчизник, студент, який в Україні навчався.

От якраз цей студент і потрапив якось у ДТП: іномаркою пана С. вдарив «Москвич». Звучить, як анекдот, тим більше, що за кермом «Москвича» якраз і був класичний персонаж таких анекдотів – дідусь-пенсіонер. От тільки, на протиріччя анекдотам, винуватцем ДТП водій «Москвича» якраз не був: іномарка врізалася в нього ззаду на світлофорі. Водій іномарки зателефонував власникові, пану С., і той приїхав на місце ДТП. Викликали ДАІ, усе оформили, як належить, щодо іноземця-водія склали адмінпротокол.

Було це у ті давні часи, коли обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності ще не було. Тому питання про відшкодування шкоди потрібно було вирішувати. «Москвич» - автомобіль не дорогий, ані за власною вартістю, ані у ремонті (принаймні, так було у ті роки; зараз, кажуть, на них великі проблеми із запчастинами, - заводу-то давно не існує… Хоча – як сказати. Колись мене підвозив зовсім інший, але такий же «класичний» дідусь теж на «Москвичі», тільки іншої моделі, пофарбованому навіть не пензлем, а, скоріше, віником, - але машина справно їхала. На моє питання, де ж він бере запчастини, - власник диво-засобу пересування відповів: «Як це – де? У гаражі!». Але це ми відволіклися…). Пан С. постраждалому запропонував загнати його машину на СТО та оплатити ремонт, причому СТО власник «Москвича» міг би вибрати сам, - у розумних межах (не ремонтувати ж цю машину в офіційного дилера «Мерседеса»…). Навряд чи цей «Москвич» коли-небудь побачив би в іншому разі будь-яких майстрів, окрім «гаражних»…

Але наш пенсіонер вирішив, що він – найрозумніший. І що йому потрібні гроші, а не ремонт. У сумі, яка перевищувала не лише вартість ремонту, але й вартість «Москвича» (в якого, насправді, були пошкоджені задній ліхтар, крило та бампер, машина залишилася на ходу). А як же! В радянського за своїм менталітетом пенсіонера кінця дев’яностих відразу увімкнулися дві логічні операції. По-перше – він вважав власника іномарки (насправді – зовсім не люксової, але на ті часи – зовсім непоганої), тим більше – іноземця, надбагатієм, а це (з його точки зору) означало – треба змусити його платити по повній! Не збідніє. А по-друге – ну та сама класова ненависть, куди ж без неї..?

Але – не на того напав. Пан С. шкоду відшкодувати був готовий, але гроші рахувати вмів, та зайвого платити не хотів. До того ж, хоча сам авто й не водив, але щодо вартості «Москвича» та його ремонту із людьми, які на цьому розумілися, проконсультувався.

Отут в нашого пенсіонера здали нерви. Він з’явився у офісі фірми пана С. (для розуміння, наскільки «розумним» був цей вчинок, треба знати, що автомобіль, який брав участь у ДТП, належав саме пану С., а не фірмі, а його співвітчизник, який був за кермом, співробітником компанії теж не був, хоча у офісі й бував) та влаштував там скандал. У ході якого кричав на увесь офіс (що чули співробітники), що, мовляв, «негри тут з Африки понаїхали, та свої порядки встановлюють».

Пан С., який вільно володів російською мовою, також усе це чув. До речі, був він не з Африки, а з однієї з країн Азії. Але значення це не мало. Після расистської образи зайняв принципову позицію: платити не буде!

А, коли пенсіонер подав на нього позов до суду, у свою чергу, звернувся до мене. Із тим же завданням: зробити усе, щоб не платити. При тому, що спочатку – дійсно був готовий відремонтувати авто власним коштом. Але для людини, яка до України встигла пожити ще й у одній з країн Європи, чути подібні образи було дикістю. Він був готовий понести витрати, лише б дідусь-расист не отримав грошей.

Отже, перше, що було зроблено, - до суду було подано клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи. Справа у тому, що позивач разом із позовною заявою подав висновок спеціаліста щодо розміру спричиненої у результаті ДТП шкоди. Але ми вважали, що сума ця завищена, а тому попросили суд призначити відповідну експертизу. Суд це зробив.

Справа відправилася до експертної установи. Приїхали двоє експертів, оглянули пошкоджений «Москвич», і через якийсь час дали висновок, суму «зменшили».

Це вже було щось, але пан С. вважав: платити він не повинен. Потрібно було знайти правову позицію, яка б дозволяла захистити його інтереси.

Й це було зроблено. Ви ж не забули, що у момент зіткнення із «Москвичем» він не був за кермом власної машини? Він взагалі не водив авто. Влаштував ДТП його знайомий та співвітчизник. А керував він автомобілем пана С. на підставі довіреності.

Тим, хто нещодавно сів за кермо, треба пояснити, що раніше власник автомобіля не міг просто дати іншому водієві ключі та техпаспорт, і той міг собі їхати. Ні, треба було піти до нотаріуса та оформити довіреність на право керування автомобілем. Якщо її не було, а водія зупинить на дорозі ДАІ, - у кращому випадку, це закінчилося б штрафом (або хабаром), у гіршому – автомобіль могли поставити на штрафмайданчик, звідки забрати його міг лише власник. Ви спитаєте: а як можна було дати машину іншій людині, якщо тій треба було поїхати кудись терміново? Відповідь: ніяк. Лише їхати з нею (тобто – передати керування у своїй присутності). Отакі були з радянських часів порядки, - кожного, хто за кермом, вважали апріорі чи не злочинцем, і вимагали нотаріально посвідченого підтвердження, що він має право керувати цим автомобілем…

Так от, наша позиція у суді зводилася до того, що, коли пан С. сам автомобілем не керував. у ДТП, у якій пошкоджено «Москвич» позивача, не винен, то й відшкодовувати шкоду не повинен. Це має робити той водій, який сам цю шкоду й спричинив. На захист цієї позиції послалися й на відповідну Постанову Пленуму Верховного Суду.