Вони ніколи не платять.

Пам’ятаєте таку рекламу на телебаченні? Зі слонами?

Щодо слонів – не скажу, а от про деякі страхові компанії – точно можна сказати: вони ніколи не платять. А щоб не платити, винаходять дуже дивні приводи. У практиці кожного адвоката, що займається справами, пов’язаними із автотранспортом (а для мене це – основна спеціалізація вже багато років), дуже часто трапляється, коли приходить клієнт та каже: «В мене сталася ДТП, а страхова компанія відмовила у виплаті». Із кожною такою справою доводиться розбиратися окремо, - трапляється, що й автовласник порушив умови, скажімо, щодо повідомлення страхової компанії. Але здивувати цим адвоката важко.

Але одній клієнтці, - точніше, її страховій компанії, - вдалося.

Одного не дуже чудового дня вона потрапила у аварію: повертала ліворуч та не пропустила зустрічний автомобіль, сталося зіткнення. Свою провину жінка не заперечувала, постраждалих у результаті аварії не було. Наче б то, нічого страшного не сталося. А шкоду повинна була відшкодувати страхова компанія: позашляховик винуватиці ДТП був застрахований за полісом КАСКО, та, звісно, мала вона й страховку цивільно-правової відповідальності, тобто, постраждалому шкоду теж повинні були відшкодувати. До речі, страхова компанія була велика, клієнтів в неї багато, виявилося, що другий учасник ДТП має «автоцивілку» від цієї ж компанії.

На місце аварії, як належить, викликали ДАІ, інспектори оглянули місце події, склали, як належить, схему, а також протокол про адміністративне правопорушення на винуватицю ДТП, який направили до суду. Коли призначили судове засідання, жінка до суду з’явилася, вину у ДТП визнала, що суд у постанові відобразив та її оштрафував. Рядова ситуація, рядова справа, яких у практиці тисячі. Експерти, які повинні визначити розмір спричиненої пошкодженням автомобілів шкоди, оглянули обидві машини.  Здавалося б, усі «відбулися переляком», й потрібно лише дочекатися грошей від страхової компанії.

Обидва учасники ДТП отримали листи від страхової компанії, у яких повідомлялося: виплати не буде, компанія не визнає це страховим випадком. Мотив був цікавим: страховики звернулися до «спеціаліста» (так було зазначено у листі), який, ознайомившись із фотографіями (їх робили експерти, що повинні визначити розмір шкоди), вирішив: пошкодження автомобілів не відповідають одні одним, а отже, ці автомобілі зіткнутися між собою не могли. Тобто – не було такої ДТП! А клієнти, - обидва, - хочуть неправомірно отримати від страхової компанії гроші.

От із цим листом і прийшла до мене здивована та обурена власниця позашляховика. Й, якщо чесно, я поділяв її почуття. Як це так: зіткнулися автомобілі, винуватиця ДТП вину визнає, ДАІ ДТП побачила та оформила, суд ДТП побачив та до відповідальності людину притягнув, а страхова компанія ДТП «не бачить»? Та просто вирішує: грошей не сплачувати. Але й до (тоді ще) міліції з приводу спроби шахрайства не звертається! Але ж, якщо допустити, що страховики мають рацію, - ДТП не було, а обидва власники автомобілів гроші хочуть від них отримати безпідставно, - тоді це – саме замах на шахрайство! Тоді логічно було б, щоб страхова компанія вимагала порушення кримінальної справи та засудження винних. Але ж ні! Дивна позиція: до міліції не заявляємо, хоча вважаємо, що нас хочуть обманути, просто гроші не платимо!

Звичайно, треба було готувати позовну заяву до суду. Власниця позашляховика повинна була стягнути зі страхової компанії належне відшкодування. Другого учасника ДТП (який був обурений ще більше, - він-то постраждав взагалі без будь-якої власної вини!) вказали третьою особою. Навіщо це було потрібно? Щоб, якщо факт ДТП буде встановлений у цій справі, йому вже не треба було доводити це заново, коли вирішить сам подавати позов до страхової компанії: такі правила встановлені ЦПК[1] - якщо у цивільній справі встановлені якісь факти, то при розгляді іншої справи за участі тих самих осіб їх повторно доводити вже непотрібно. От і вказали постраждалого від ДТП у позовній заяві, - щоб йому ж допомогти, щоб він входив у число цих осіб, яким повторно доводити нічого вже не треба.

А от сама справа, на перший погляд, повинна була стати тривалою та витратною. Але – довелося піти на деякі юридичні «хитрощі», щоб для клієнтки це становище полегшити.

По-перше, якщо людина сплатила гроші за послуги, у даному випадку, страхової компанії, то вона – споживач її послуг. А це означає, що можна використати норми Закону «Про захист прав споживачів». А у таких справах, по-перше, позивач міг обирати підсудність: за місцем розташування відповідача чи за власним місцем проживання. (Звичайні цивільні справи розглядаються судом за місцем розташування відповідача.) До того ж, у таких справах позивач звільнявся від сплати судового збору.

Але головне було не це. У ЦПК існувала (та й у нинішній редакції існує) норма, відповідно до якої, якщо у кримінальній справі або у справі про адміністративне правопорушення людина визнана судом винною у вчиненні якогось діяння, то цей висновок є обов’язковим для суду при розгляді цивільної справи про цивільно-правові наслідки таких дій. Наприклад – про відшкодування шкоди. Взагалі – норма ця «спрямована» проти винуватців тих чи інших подій. Наприклад, якщо суд визнав водія винним у вчиненні ДТП у справі про адміністративне правопорушення, то потім, коли на нього подасть позов про відшкодування шкоди інший учасник ДТП, він вже не може стверджувати та доводити, що він невинуватий. (До речі, багато хто, не знаючи цього, погоджується зі своєю виною, щоб «сплатити мізерний штраф», а потім дуже жалкує, коли виникає справа про відшкодування шкоди, бо й хотілося б довести свою невинуватість, але – пізно… А строк оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення давно минув.)