Розділ 8. Справа про кібернетичний шантаж, швейцарські сейфи та тест на вагітність дві смужки

​Якщо ви думаєте, що після знешкодження вибухівки у весільному торті адвокатка Марта Чернова-Воронова вирішить взяти декретну відпустку або хоча б тиждень спокійного санаторного відпочинку в Трускавці, то ви абсолютно не знаєте характеру керівниці «Адвокатського об’єднання Чернової та Воронова».
​Марта стояла посеред свого просторого кабінету на третьому поверсі бізнес-центру. На ній був бездоганно скроєний брючний костюм глибокого графітового кольору. Піджак, правда, сьогодні зранку довелося застебнути на силу — її пишні форми останнім часом поводилися вкрай анархічно, наче вимагаючи ширшого законодавчого простору. Волосся було зібране в тугий, елегантний пучок, а на губах, як завжди, палахкотів фірмовий бордовий матовий захист.
​Проте її руки, що зазвичай тримали Кримінально-процесуальний кодекс міцніше за будь-який спецназ, зараз злегка тремтіли. Вона дивилася на маленький білий пластиковий предмет, схожий на електронну сигарету короткої дії, який ховала в шухляді робочого столу під бланками суворих позовних заяв.
​Дві яскраві, червоні смужки. Головний і найбезкомпромісніший юридичний вердикт її життя.
​— Дві смужки... — прошепотіла Марта, і в її очах на мить промайнув справжній, первісний жах, який не викликали навіть міжнародні кримінальні синдикати. — Це що ж виходить? Новий учасник процесу? Клієнт, який не платить гонорар, але вимагає цілодобового супроводу на найближчі вісімнадцять років?
​Вона швидко закрила шухляду, коли двері між їхніми з Максом кабінетами прочинилися. На порозі з’явився її двометровий «процесуальний опонент» у білосніжній сорочці з ідеально закоченими ліктями. Макс тримав дві чашки кави, і його сірі eyes миттєво відсканували її стан.
​— Чернова, ти занадто бліда для жінки, яка вчора виграла справу у Верховному Суді, — Макс підійшов ближче, поставив каву на стіл і обережно торкнувся її чола своєю великою, теплою долонею. — Що сталося? Твій колишній Артурчик знову надіслав клопотання з СІЗО про те, що йому там дають занадто жорсткі матраци?
​— Ні, Воронов, з Артурчиком усе гаразд, він стабільно вивчає тюремну бібліотеку, — Марта швидко взяла чашку кави, але раптом запах підсмажених зерен, який вона раніше обожнювала, викликав у неї легкий напад нудоти. Вона відставила чашку вбік. — Просто... нова справа. Дуже складна. Потребує детального аналізу доказів.
​Макс здивовано підняв брову, але не встиг поставити жодного питання — двері приймальні відчинилися з таким гуркотом, що кактус Артурчик на підвіконні ледь не скинув свої останні колючки.
​Клієнт з віртуального простору
​До кабінету буквально залетіла дівчина, яка виглядала як класичне втілення ІТ-еліти: худі оверсайз із логотипом відомої криптобіржі, рвані джинси, ультрасучасні окуляри в тонкій оправі та обличчя кольору свіжого асфальту під дощем.
​— Пані Марто! Пане Максе! Мені сказали, ви єдині, хто може протистояти цифровим терористам! — вигукнула вона, падаючи на стілець і витягуючи з рюкзака захищений ноутбук військового зразка.
​— Спокійно, — Марта миттєво увімкнула режим «залізної леді», хоча всередині її власний «процес» уже починав подавати перші сигнали. — Хто ви і що сталося?
​— Я Олена Радченко, головний архітектор безпеки державного реєстру прав на нерухоме майно, — дівчина судорожно поправила окуляри. — Три години тому нашу систему зламали. Це не просто хакери — це професійне угруповання «Dark Web Syndicate». Вони заблокували доступ до всього реєстру країни! Усі угоди купівлі-продажу, всі права власності мільйонів громадян зараз під загрозою повного видалення. Вони вимагають викуп — п’ятдесят мільйонів доларів у криптовалюті. І дали час до п’ятої вечора.
​Макс напружився, його обличчя миттєво втратило будь-яку розслабленість. Він підійшов до столу, спираючись на нього руками:
— Якщо реєстр видалять, почнеться повний юридичний хаос. Шахраї зможуть переписати половину Києва на підставних осіб. Поліція чи СБУ знають?
​— Якщо ми звернемося до офіційних структур, хакери обіцяли миттєво запустити вірус-деструктор, — Олена ледь не плакала. — Вони залишили один цифровий слід — швейцарський зашифрований транзитний сервер. Коди дешифрації знаходяться на фізичному носії — спеціальному апаратному ключі, який зараз зберігається у приватному сховищі швейцарського банку «Alpine Trust» тут, у Києві, у закритому ВІП-сейфі. Його орендував один із колишніх чиновників, пов’язаний із синдикатом Артура Воронецького.
​Марта повільно підвелася. Її очі звузилися, а в душі знову спалахнув той самий вогник, який не могли згасити жодні гормональні зміни.
— Схоже, наш недобитий синдикат вирішив зробити прощальний цифровий акорд. Вони хочуть знищити правову систему нерухомості країни, щоб прикрити свої старі гріхи та вивести останні гроші. Воронов, коди доступу до реєстру в цьому сейфі. Якщо ми не заберемо апаратний ключ до п’ятої вечора, мільйони людей прокинуться без даху над головою. Офіційно.
​— Але як ми потрапимо до ВІП-сховища швейцарського банку? — Макс подивився на Марту. — Туди не пускають навіть за рішенням суду без тритижневого погодження з Цюрихом.
​Марта хитро посміхнулася, і її бордові губи вигнулися в небезпечній дузі:
— Офіційно — ніяк. Але ми забуваємо про нашу головну важку артилерію. У пані Елеонори та її нового італійського чоловіка дона Фабріціо якраз відкрито платиновий рахунок у цьому банку. І сьогодні о чотирнадцятій годині у них призначена зустріч із головою правління для обговорення купівлі акцій. Ми йдемо з ними. Як їхні особисті міжнародні юрисконсульти.
​Операція «Швейцарський сир»
​О чотирнадцятій тридцять будівля банку «Alpine Trust» у центрі Києва виглядала як фортеця: мармур, куленепробивне скло, охоронці з виразом обличчя, наче вони особисто охороняють золото третього рейху.
​Дон Фабріціо в бездоганному темно-зеленому оксамитовому піджаку та пані Елеонора в капелюшку з таким широким крисом, що він міг би служити супутниковою тарілкою, впевнено крокували попереду. За ними, тримаючи в руках важкі шкіряні папки, йшли Макс і Марта. Марта сьогодні взула свої найнижчі підбори — п’ять сантиметрів, — бо її поперек уже починав делікатно натякати на зміну правового статусу.
​— Signore директор! — голосно вигукнув Фабріціо, заходячи до розкішного кабінету голови правління. — Моя прекрасна дружина Елеонора бажає інвестувати кілька мільйонів євро у ваші швейцарські фонди, але тільки якщо ваші сейфи справді такі надійні, як про них кажуть у Палермо!
​Голова правління, лисуватий чоловік у золотих окулярах, розплився в професійній посмішці:
— О, доне Фабріціо, наші сейфи мають найвищий рівень захисту в Європі! Біометричний контроль, трирівнева система замків. Дозвольте мені особисто провести вас до підземного сховища, щоб ви переконалися!
​Це було саме те, що потрібно. Вся компанія спустилася на мінус другий поверх. Сховище нагадувало декорації до фільму про пограбування століття: величезні круглі залізні двері товщиною в метр, ряди блискучих металевих комірок.
​— Елеоноро, Фабріціо, відволікайте директора, — тихо прошепотіла Марта, ховаючись за масивною колоною біля секції ВІП-сейфів №404, де за даними Олени зберігався ключ.
​Елеонора миттєво увімкнула свій фірмовий режим «стихійного лиха»:
— Ой, пане директор! А що це за кнопка? А якщо я натисну її своїм новим манікюром, усе заблокується? Фабріціо, тримай мене, мені паморочиться в голові від такої кількості золота! — вона вдала, що падає в обморок прямо на руки бідного директора, який злякано намагався її підтримати, повністю відвернувшись від сейфів.
​У цей час Марта підбігла до комірки №404. З її сумочки вже визирали спеціальні інструменти, які їй передала Олена — мініатюрний лазерний сканер для обходу біометрії та універсальний код-граббер.
​Проте її пальці знову злегка затремтіли. Напад раптової нудоти накотив з новою силою. «Тільки не зараз, маленький прокуроре, — подумки наказала вона своєму животу. — Мама зараз рятує державний реєстр, поводься чемно!»
​— Чернова, давай я, — Макс миттєво виріс поруч, його великі руки акуратно перехопили інструменти. Його широкі плечі повністю закрили її від камер спостереження. — Ти занадто сильно нервуєш сьогодні. Це на тебе не схоже. Що відбувається?
​— Нічого, Воронов, просто душно, — Марта уважно стежила за коридором. — Працюй швидше, у нас дві хвилини.
​Сканер тихо пискнув: Access Granted. Важкі залізні дверцята комірки №404 відчинилися. Всередині лежав невеликий металевий кейс із логотипом «Dark Web». Макс швидко відкрив його — всередині на оксамитовій підкладці світився синім вогником той самий апаратний ключ-флешка, що містив коди дешифрації державного реєстру.
​— Є! — прошепотів Макс, ховаючи ключ до кишені.
​Але не встигли вони зробити й кроку назад до групи, як на вході до сховища з’явилися троє чоловіків у строгих костюмах, під якими чітко вгадувалися контури оперативних кобур. На чолі групи йшов... той самий суддя Вишневський, який тиждень тому якимось дивом вийшов під заставу, оформлену через підставних осіб синдикату.
​— Яка приємна зустріч, колеги, — оскалився Вишневський, дістаючи з кишені пістолет із глушником. — Воронов, Чернова... Ви думали, що ви найрозумніші? Віддавайте кейс. Цей реєстр коштує занадто багато, щоб ми дозволили вам його врятувати. Якщо ви сіпнетеся, ваші поважні італійські друзі залишаться тут назавжди.
​Елеонора застигла, Фабріціо зблід, а директор банку повільно підняв руки вгору. Ситуація за секунду перетворилася на класичний юридичний тупик із застосуванням вогнепальної зброї.
​Феміністичний захист з наслідками
​Марта відчула, як адреналін миттєво спалив усю ранкову млявість. Вона зробила крок вперед, закриваючи собою Макса (хоча з її зростом 160 см це виглядало швидше символічно, але її бойовий дух займав увесь простір сховища).
​— Вишневський, ти колишній суддя, — холодно і впевнено сказала Марта, її голос звучав як чистий метал. — Ти знаєш, що застосування зброї в закритому сховищі швейцарського банку з автоматичною системою вентиляції — це стовідсоткове спрацювання газового захисту «Галон-1301». Через тридцять секунд після першого пострілу тут не залишиться кисню. Ми помремо всі разом. Ти готовий померти за п’ятдесят мільйонів, які навіть не зможеш витратити?
​Вишневський на секунду завагався, його погляд метнувся до датчиків на стелі. Ця секунда стала для нього фатальною.
​Макс Воронов не став чекати теоретичних дискусій про склад газів. З криком, якому позаздрив би розлючений вікінг, він штовхнув важкий металевий візок для перевезення золотих злитків прямо в ноги двом охоронцям Вишневського. Візок з гуркотом збив їх із ніг.
​Сам Вишневський спробував навести пістолет на Макса, але Марта Чернова вже увійшла в раж. Вона витягла зі своєї сумки важку, залізну статуетку Феміди з гострими терезами (яку вона несла в подарунок директору банку) і з усього маху запустила її прямо в руку колишнього судді. Тереза правосуддя влучили точно в ціль — пістолет з виском вилетів із пальців Вишневського й відкотився під сейфи.
​— Ах ти ж... — закричав Вишневський, кидаючись на Марту.
​Але тут у гру вступив дон Фабріціо. Згадавши своє сицилійське коріння та три роки занять боксом у молодості, він зробив класичний лівий хук прямо в щелепу колишнього судді. Вишневський закотив очі й красиво рухнув на мармурову підлогу сховища, зупинившись якраз біля ніг пані Елеонори.
​— Ексцес виконавця, панове! — переможно вигукнула Елеонора, поправляючи свій капелюшок. — Фабріціо, аморе міо, це було божественно! Я переписую на тебе десять відсотків своїх акцій прямо зараз!
​Директор банку судорожно натиснув тривожну кнопку, і за хвилину сховище заповнилося бійцями внутрішньої безпеки.
​Головний дешифратор
​Через півгодини вони сиділи в машині Елеонори на парковці. Олена Радченко, підключивши знайдений апаратний ключ до свого ноутбука, швидко клацала по клавішах:
— Є! Коди підійшли! Система безпеки відновлена, вірус-деструктор заблокований! Реєстр прав на нерухомість країни врятований! Пані Марто, пане Максе, ви просто генії!
​Олена з криками радості вискочила з машини, щоб повідомити керівництво. Елеонора з Фабріціо пішли давати свідчення поліції.
​У салоні величезного Кадилака залишилися тільки Марта і Макс. Настала тиша. Макс сидів на пасажирському сидінні, його сорочка була злегка порвана на рукаві після бійки, а на щоці красувався свіжий садна. Він важко дихав, тримаючи в руці той самий апаратний ключ.
​— Ну що, Чернова... — він повернувся до неї, і його сірі очі знову стали теплими, глибокими і повними кохання. — Чергова справа закрита. Ми врятували майно мільйонів людей. Але ти... ти сьогодні сама не своя. Коли Вишневський підняв пістолет, ти закрила мене. Ти ніколи так не ризикувала. Що з тобою відбувається останні дні? Ти не п’єш каву, ти постійно дивишся на свій живіт... Марто, не мовчи. Я твій чоловік. І твій партнер. Говори правду.
​Марта подивилася на нього. Її серце калатало десь у районі горла. Вона повільно відкрила свою шкіряну сумку, дістала звідти той самий білий пластиковий тест із двома яскравими смужками й мовчки поклала його на торпеду машини прямо перед його очима.
​Макс застиг. Його погляд перевівся з тесту на Марту, потім знову на тест. Протягом тридцяти секунд двометровий, залізний адвокат, який не боявся нікого в цьому місті, виглядав так, ніби його щойно вдарило струмом силою в триста вольт. Його губи злегка відкрилися, а сірі очі округлилися до неймовірних розмірів.
​— Це... це те, що я думаю? — його голос зненацька дав таку сильну тріщину, що став схожим на підлітковий дискант.
​— Так, Воронов, — Марта тихо шмигнула носом, відчуваючи, як сльози знову зрадницьки підступають до очей. — Це новий судовий прецедент. Через вісім місяців у нашому адвокатському об’єднанні з’явиться новий молодший партнер. І знаєш що? Я боюся. Я дуже боюся. Я звикла все контролювати, керувати процесом, судитися... А тут... тут закон безсилий. Я не знаю, як бути мамою.
​Макс повільно відклав ключ, повернувся до неї, обхопив її обличчя своїми великими, тремтячими від хвилювання долонями і притягнув її до себе. Його поцілунок був таким ніжним, таким глибоким і повним такої шаленої сили, що Марта миттєво відчула, як увесь її страх просто випарувався.
​— Мартусю... моя кохана, вперта, неймовірна адвокатесо, — прошепотів він їй у губи, і вона побачила, що в його власних сірих очах блиснули сльози щастя. — Ти будеш найкращою мамою у світі. Бо якщо ти вмієш штурмувати бункери, знешкоджувати бомби в тортах і рятувати державні реєстри за допомогою статуетки Феміди... то виховати нашого маленького прокурора для нас буде найлегшою і найщасливішою справою в житті. Ми команда. Пам’ятаєш? На рівних.
​Марта притиснулася до його міцних грудей, ховаючи обличчя на його шиї й нарешті дозволяючи собі просто плакати від щастя. Вона добилася всього сама — кар'єри, успіху, справедливості. Але цей чоловік... він не забирав її незалежність. Він просто подвоїв її силу.