Розділ 7. Справа про італійський сициліанський захист, весільний торт та юридичну недоторканність

​Кажуть, що якщо сімейне життя починається з кримінального провадження, то перша річниця весілля має святкуватися щонайменше під прикриттям бійців спецпідрозділу. Марта Чернова-Воронова (хоча на візитках вона принципово залишала «Марта Чернова», бо бренд є бренд) сиділа за своїм столом, заваленим шлюбними контрактами її нових VIP-клієнтів, і стримувала бажання стукнути Кримінально-процесуальним кодексом по монітору.
​На ній був елегантний білий костюм із глибоким вирізом (весільний відголосок, який ідеально облягав її форми) та червона матова помада, яка вже стала жахом для половини прокурорів міста.
​— Марточко, котику, якщо ти зараз же не приїдеш, цей сициліанський мафіозі залишить мене без моїх законних вілл у Тоскані! — у слухавці телефона традиційно емоційно волала пані Елеонора. — Він стверджує, що італійське законодавство не визнає мої права на його виноградники, бо я, бачте, «занадто багато говорю і не вмію мовчати, як справжня італійська дружина»!
​Марта глибоко зітхнула й потерла перенісся. Елеонора пів року тому вийшла заміж за ексцентричного італійського графа й ресторатора дона Фабріціо, який мав коріння десь на Сицилії і характер вибухонебезпечніший за Везувій. Вони святкували річницю в елітному заміському ресторанному комплексі під Києвом, але свято, судячи з усього, плавно переростало в судове засідання з міжнародного приватного права.
​У кабінет, тихо зачинивши за собою двері, зайшов Макс. Він був без піджака, у темно-синій сорочці з закоченими до ліктів рукавами. На його пальці виблискувала обручка. Він поставив перед Мартою склянку води з лимоном і м’яко поклав руки їй на плечі, розминаючи затерплі м'язи.
​— Знову Елеонора? — посміхнувся Макс, і його низький баритон миттєво зняв половину ранкової напруги Марти. — Що цього разу? Фабріціо знову переплутав сімейний бюджет із бюджетом коза ностри?
​— Гірше, Воронов, — Марта відкинула голову назад, спираючись на його міцні груди. — Він намагається застосувати патріархальні норми сицилійського звичаєвого права до нашої Елеонори. Це його головна стратегічна помилка. Збирайся, ми їдемо на річницю. І візьми з собою бланки позовних заяв про розподіл майна. На всякий випадок.
​Аристократичні розборки на Київщині
​Заміський комплекс «Вілла Сицилія» зустрів їх живим оркестром, запахом запеченого ягняти та гучним криком, який долинав з ВІП-альтанки біля озера.
​Елеонора в розкішній шовковій сукні з леопардовим принтом стояла на повний зріст перед сивим, зачесаним назад італійцем у білому лляному костюмі. Дон Фабріціо запекло розмахував руками, ледь не зачіпаючи кришталеві келихи.
​— Donna Eleonora! Ти не маєш поваги до моїх пращурів! Виноградники — це спадок моєї родини! Жінка не може керувати бізнесом на Сицилії! — кричав він ламаною англійською з бурхливим італійським акцентом.
​— А в Україні жінка може керувати навіть твоїми мізками, Фабріціо! — відбивалася Елеонора, розмахуючи віялом. — О, Марточко! Максе! Слава богам! Поясніть цьому гарячому аристократу, що таке стаття 60 Сімейного кодексу України про спільну сумісну власність подружжя!
​Марта впевнено пройшла в альтанку, цокаючи своїми незмінними підборами. Вона сіла за стіл, відсунувши тарілку з брускеттою, і відкрила свій планшет з виразом обличчя, перед яким пасували навіть судді Верховного Суду. Макс сів поруч, схрестивши руки на грудях, створюючи за спиною Марти надійний залізобетонний тил.
​— Буонджорно, доне Фабріціо, — спокійно і з легкою іронією почала Марта. — Як адвокат вашої дружини, мушу вас розчарувати. Оскільки ваш шлюб був зареєстрований на території України, а також основна частина ваших інвестицій у ресторанний бізнес була здійснена вже після весілля і через українські банківські рахунки Елеонори... всі ваші розповіді про сицилійські традиції мають таку ж юридичну силу, як кулінарна книга моєї бабусі. Спільний бізнес ділиться навпіл. П’ятдесят на п’ятдесят.
​Фабріціо зблід, його вуса нервово смикнулися. Він подивився на Макса, сподіваючись на чоловічу солідарність:
— Воронов! Ти ж чоловік! Ти розумієш мене! Як можна ділити виноградники з жінкою, яка купує сумки за ціною мого річного врожаю?!
​Макс лише хмикнув, міцніше обійнявши Марту за талію прямо під столом:
— Доне Фабріціо, я не просто чоловік. Я чоловік цієї жінки. І з власного досвіду скажу: краще відразу віддати їй половину, бо якщо вона почне судитися, вона забере сімдесят відсотків, твою Ferrari і змусить тебе платити аліменти навіть твоїм улюбленим канаркам. Підпишіть мирову угоду, яку Марта зараз складе. Це дешевше для вашого здоров'я.
​Елеонора переможно посміхнулася й гучно зачинила віяло. Фабріціо важко зітхнув, упав на крісло й потягнувся за келихом вина:
— Mamma mia... Українські жінки — це не жінки. Це стихійне лихо з дипломами юристів.
​Сюрприз під білим кремом
​Проте свято не встигло продовжитися підписанням мирової угоди. Офіціанти з урочистим виглядом викотили на великому срібному візку головну окрасу вечора — величезний триярусний весільний торт, покритий білосніжним кремом та прикрашений золотими фігурками.
​— О, мій торт! — зраділа Елеонора. — Я замовила його в найкращій кондитерській міста!
​Марта, чий професійний радар через постійні замахи колишнього синдикату Артура працював цілодобово, зненацька напружилася. Вона помітила, що один із кондитерів, який викочував візок, занадто сильно насунув кепку на очі, а його руки в гумових рукавичках помітно тремтіли. На його лівому зап’ясті з-під рукава визирало характерне кримінальне татуювання у вигляді персня — знак тих самих залишків банди Воронецького, які ще намагалися помститися за розгром їхніх офшорів.
​— Торт від шефа! — швидко промовив кондитер, намагаючись відкотити візок назад і поспіхом піти з альтанки.
​— Стояти! — різко скомандувала Марта, підводячись із місця. — Воронов, тримай його!
​Кондитер кинувся бігти, але Макс зреагував як професійний захисник: він зробив один широкий крок, перестрибнув через низькі перила альтанки й у красивому стрибку збив втікача з ніг, притиснувши його своїми широкими плечима до трави галявини.
​У цей момент з верхнього ярусу торта почулося підозріле, дуже знайоме тихе клацання. Електронний таймер.
​— Боже мій, там бомба! — верескнула Елеонора, хапаючи Фабріціо за лацкани костюма. Італієць від страху згадав усі італійські молитви.
​— Елеоноро, Фабріціо, геть з альтанки! Швидко! — закричала Марта.
​Вона підскочила до торта. До вибуху залишалося тридцять секунд — цифри червоного таймера безжально миготіли прямо всередині цукрової глазурі. Марта схопила ніж для розрізання торта. Вона була адвокатесою, а не сапером, але логіка та холоднокровність ніколи її не підводили.
​Вона різко розрізала верхній ярус бісквіта. Всередині, у пластиковому контейнері, лежав невеликий заряд пластиду, підключений до батарейки двома дротами — синім і жовтим. Навмисна патріотична підстава від криміналітету, чи просто класична схема?
​— Марто! Тікай звідти! — крикнув Макс, який уже скрутив кондитера на траві й намагався бігти назад до неї.
​— Воронов, сиди на місці, я не встигну відбігти! — крикнула вона у відповідь. Рука з ножем застигла над дротами. Десять секунд. Сім. П'ять.
​«Так, Марто. Згадай теорію права. Головне — це правильний вибір норми закону. Артур завжди ненавидів синій колір, бо я носила синій костюм на нашому першому суді».
​Вона з криком «Правосуддя не підірвеш!» з усього маху перерізала кінчиком ножа синій дріт.
​Таймер на позначці «00:02» мигнув... і згас. Настала оглушлива тиша, яку порушував лише спів пташок над озером та важке дихання Макса, який у два стрибки опинився поруч із нею.
​Головний вирок
​Макс підлетів до Марти, схопив її за плечі й з такою силою притиснув до своїх широких грудей, що вона ледь не випустила ніж з рук. Його всього дрібно трясло від пережитого жаху за неї.
​— Ти... ти божевільна, Чернова, — прохрипів він їй у шию, покриваючи її обличчя та кучері швидкими, гарячими поцілунками. — Я ледь не посивів. Більше ніяких тортів. Відсьогодні ми їмо тільки дієтичні хлібці.
​— Воронов, пусти, ти мені весь смокінг забрудниш у крем, — засміялася Марта, хоча сама міцно трималася за його шию. — Зате дивись: кондитер затриманий, докази на місці. Схоже, залишки банди Артурчика вирішили зробити нам подарунок на першу річницю наших клієнтів. Нова справа сама прийшла в руки.
​З-за колони обережно визирнула Елеонора, тримаючи в руках розпатланого Фабріціо, який досі хрестився.
— Марточко... ти врятувала наше життя. І мої виноградники. Фабріціо, ану швидко підписуй все, що ця золота дівчина тобі скаже!
​Фабріціо слухняно кивнув, витягнув ручку й прямо на вцілілому краї скатертини підписав мирову угоду, навіть не читаючи текст. Український фемінізм та саперні навички Марти Чернової остаточно переконали італійську аристократію.
​Вечір для двох кодексів
​Пізно ввечері, коли поліція забрала горе-кондитера, а Елеонора з Фабріціо поїхали святкувати далі (вже без торта, але з великою кількістю шампанського), Марта і Макс повернулися до своєї затишної квартири.
​Марта сиділа на підвіконні у своїх улюблених домашніх капцях із пухнастими помпонами та з великим шматком... іншого, нормального торта, який вони купили дорогою назад.
​Макс підійшов ззаду, загорнувши її в один великий теплий плед, і сперся підборіддям на її плече.
— Ну що, пані Адвокатесо. Сьогодні ти офіційно встановила новий судовий прецедент: знешкодження вибухівки за допомогою кондитерського ножа. Що напишемо в нашому спільному блозі?
​Марта повернула до нього голову, і її бордові губи розплилися в тій самій коханій, нахабній і щасливій посмішці, яка колись змінила його життя:
— Напишемо, Воронов, що закон Чернової-Воронова працює бездоганно. Жіноча незалежність — це круто. Але коли поруч є чоловік із такими широкими плечима, який готовий тримати весь світ, поки ти ріжеш правильні дроти... це і є наше ідеальне сімейне правосуддя.
​Вона відклала тарілку й повернулася в його обійми, остаточно закриваючи чергову успішну справу їхнього непереможного союзу.