Розділ 6. Справа про панамський шлейф, домашні капці та головний судовий прецедент

​Кажуть, що найважче для адвоката — це не виграти безнадійну справу в Апеляційному суді й не переконати присяжних, що підсудний просто переплутав чужу кишеню зі своєю. Найважче — це поділити одну ванну кімнату на двох, коли у вас о дев’ятій ранку паралельні засідання, а твій процесуальний опонент має звичку займати дзеркало на двадцять хвилин, щоб виголити своє ідеальне підборіддя.
​— Воронов, якщо ти зараз же не звільниш територію, я подам клопотання про примусове виселення на підставі створення нестерпних умов для життя! — Марта гупнула кулаком у двері ванної кімнати, загорнута в пухнастий махровий халат теракотового кольору, який робив її схожою на дуже сердиту й дуже апетитну булочку з корицею.
​Двері відчинилися, випускаючи хмару пари, що пахла сандалом, і самого Макса. На ньому були лише сірі спортивні штани, а на плечах висіло рушник. Його широкі груди та кубики преса, які Марта досі подумки вважала «незаконною психологічною зброєю проти захисту», зблиснули в променях ранкового сонця.
​— Чернова, твій позов відхилено за невизначеністю вимог, — Макс хижо посміхнувся, підхопив її за талію й одним легким рухом підняв, посадивши на тумбу в коридорі. — Доброго ранку, моя запекла правозахиснице. Замість того, щоб судитися, краще оціни: я приготував твою улюблену каву. З корицею. І без жодного патріархального натяку на те, що це обов'язок жінки. Pure partnership.
​Марта спробувала насупитися, але аромат свіжої кави та його теплий поцілунок у ніс безжально зруйнували її ранкову лінію оборони.
— Твоє щастя, Воронов, що кава справді гаряча, — пробурмотіла вона, обіймаючи його за шию й неохоче спускаючись на підлогу. — А тепер бігом одягайся. На нас чекає міністерська дружина.
​Нова справа: Панамський вузол
​Об одинадцятій годині в кабінеті Марти (який тепер завдяки Максу обзавівся кондиціонером, що не гудів як підбитий винищувач) сиділа нова клієнтка. Пані Лариса була дружиною чинного заступника міністра інфраструктури. Вона виглядала як втілення стриманого багатства: перли, костюм від українських дизайнерів, але пальці судорожно стискали шкіряний клатч.
​— Марточко, він хоче залишити мене ні з чим, — тихо, але твердо говорила Лариса. — Мій чоловік, Валерій, подав на розлучення. Офіційно задекларував лише нашу стару квартиру на Троєщині та користування службовим авто. Але я точно знаю: останні п'ять років він виводив мільйони через підставні фірми на панамські офшори. Більше того, він погрожує, що якщо я підніму галас, він задіє свої зв'язки в міністерстві, і мене визнають «психічно нестабільною», позбавивши прав на наших дітей.
​Марта відчула, як її внутрішній феміністичний радар зафіксував максимальний рівень несправедливості. Чоловік при владі вирішив використати державний апарат, щоб розтоптати жінку, яка забезпечувала йому тил під час кар'єрного зльоту?
​— Ларисо, заспокойтеся, — Марта впевнено поклала руку на стіл. — Його міністерське крісло — це просто стілець на коліщатках. Якщо підійти з правильного боку, він дуже швидко покотиться в бік Лук'янівського СІЗО. У вас є якісь зачіпки? Номери рахунків, назви компаній?
​— Тільки це, — Лариса витягла з клатча старий записник чоловіка. — Він думав, що я нічого не розумію в його цифрах. Тут є якісь назви: «Golden Anchor LTD», «Blue Wave»... і дивне ім’я контактної особи — «Сліпий Джон».
​Двері між кабінетами прочинилися, і на порозі з’явився Макс, тримаючи в руках планшет. Його обличчя було зосередженим.
— Чернова, вибач, що втручаюся в твою консультацію, але я щоправда почув назву «Golden Anchor». Наша кіберполіція, яка досі розгрібає сервери твого колишнього Артурчика, натрапила саме на цю компанію два дні тому. Це один із дочірніх каналів того самого міжнародного синдикату зброї.
​Марта підвелася, її очі спалахнули професійним азартом. Пазл знову складався з катастрофічною точністю.
— Оце так поворот. Заступник міністра інфраструктури не просто ховає гроші від дружини — він відмиває кошти для міжнародного криміналу, користуючись державними тендерами на будівництво доріг.
​— І сьогодні о п'ятій вечора, — Макс підійшов ближче, показуючи екран планшета Марти, — у цього Валерія призначена закрита зустріч у приватному VIP-клубі «Сигара» з тим самим «Сліпим Джоном». Офіційно — підписання меморандуму про благодійність. Фактично — передача електронних ключів від панамських рахунків, після якої гроші зникнуть назавжди, а Валерій отримає дипломатичний імунітет і вилетить до Відня.
​Марта рішуче застебнула ґудзик піджака:
— Значить так, Ларисо. Ви йдете додому і вдаєте, що змирилися з його умовами. А ми з Максом... ідемо курити сигари.
​Операція «Димова завіса»
​VIP-клуб «Сигара» зустрів їх важким дубовим інтер'єром, шкіряними диванами та густим, елітарним димом, у якому тонули мільйонні статки. Доступ туди мав лише обмежений список осіб. Але, як виявилося, Макс Воронов свого часу захищав власника цього клубу від звинувачень у несплаті податків, тому їхній «сімейний дует» пропустили без зайвих запитань у найдальшу, закриту зону.
​Сьогодні Марта вирішила обійтися без смарагдових суконь. Вона була в чорному, бездоганно скроєному смокінгу, який сидів на її пишних формах так зухвало й стильно, що кілька олігархів за сусідніми столами ледь не поперхнулися своїм віскі. Макс, як не намагався тримати себе в руках, періодично кидав на неї такі погляди, ніби збирався порушити правила клубу прямо на оксамитовому дивані.
​— Воронов, тримай фокус, — прошепотіла Марта, поправляючи метелик на шиї. — Он вони, у кутовій ложі.
​За дальнім столом сидів заступник міністра Валерій — худий, лисіючий чоловік із нервовим тиком, а навпроти нього — масивний іноземець у темних окулярах, незважаючи на напівтемряву залу. «Сліпий Джон». На столі між ними стояв відкритий сріблястий кейс, у якому лежали роздруковані коди та спеціальний супутниковий модем для авторизації транзакцій.
​— Нам потрібен цей модем, Марто, — тихо сказав Макс, схиляючись до її вуха. — Якщо Валерій натисне кнопку підтвердження, сорок мільйонів підуть у Панаму, і Лариса нічого не доведе.
​— У мене є план, — Марта хитро посміхнулася, дістаючи з кишені смокінга маленький пристрій, схожий на електронну сигарету. Насправді це був портативний глушитель радіочастот короткої дії, який їй люб'язно зібрав Денис Ковальський після свого порятунку. — Вмикаю глушилку. У нас буде рівно три хвилини, поки вони не зрозуміють, чому зник зв'язок із супутником. Твій вихід, великий хлопчику. Влаштуй маленьку юридичну диверсію.
​Марта непомітно натиснула кнопку на пристрої. У той же момент екран супутникового модема на столі міністра мигнув і видав помилку з'єднання. Валерій нервово застукав пальцями по столу:
— Що за біс? Джоне, чому немає сигналу?
​— Перешкоди в мережі, — прохрипів іноземець.
​У цей момент Макс Воронов, тримаючи в руках два келихи з найдорожчим коньяком, «випадково» спіткнувся об край килима прямо біля їхнього столу. Його величезна фігура звалилася вперед, і кілька унцій елітного алкоголю точним, вивіреним рухом вилилися прямо на клавіатуру супутникового модема. Пристрій зашипів, пустив тонку цівку диму і остаточно згас.
​— Ой, вибачте, панове! — гучно й артистично вигукнув Макс, піднімаючись і починаючи активно «витирати» стіл своєю шовковою хустинкою, попутно змітаючи роздруковані коди доступу прямо собі в рукав. — Я такий незграбний сьогодні! Давайте я оплачу збитки... Валерію Анатолійовичу? Яка зустріч! А що ви тут робите з представником міжнародного криміналу, коли ваша дружина якраз підписує заяву в Генеральну прокуратуру?
​Валерій підскочив з місця, його обличчя стало кольору паперу:
— Воронов?! Ти що собі дозволяєш?! Я знищу твою ліцензію! Охорона!
​Но на порозі ложі вже стояла Марта Чернова. Вона тримала в руках свій телефон, на якому світився прямий відеодзвінок. З екрана на міністра суворо дивився голова Національного антикорупційного бюро.
​— Валерію Анатолійовичу, — Марта солодкувато посміхнулася, підкидаючи в руці глушилку. — Охорона клубу зараз трохи зайнята — вони зустрічають спецназ НАБУ на вході. Ваша панамська подорож скасовується. Замість Відня ви летите на лаву підсудних. А ваша дружина Лариса, до речі, передавала вітання. Вона забирає собі будинок у Конча-Заспі, квартиру і всі ваші офіційні активи як компенсацію за моральні збитки. За правовим законом жіночої справедливості.
​«Сліпий Джон» спробував тихо вислизнути через чорний вихід, але Макс просто перегородив йому шлях своїми широкими плечима, схрестивши руки на грудях:
— Кудись поспішаєте, Джоне? У нас тут якраз починається судове засідання. Без вас ніяк.
​Головний судовий прецедент
​Через три тижні велика зала засідань Печерського суду була забита журналістами. Справа «Лариса проти заступника міністра» стала головним прецедентом року. Завдяки кодам, які Макс так майстерно «витер» зі столу, та фінансовому аналізу Марти, суду вперше в історії України вдалося повністю заблокувати й повернути в країну офшорні кошти, виведені корумпованим чиновником.
​Коли суддя оголосив ухвалу, за якою Лариса отримувала повну опіку над дітьми та справедливий розподіл майна, зала вибухнула аплодисментами. Лариса плакала від щастя, обіймаючи Марту.
​Коли журналісти розійшлися, Марта та Макс залишилися в залі суду удвох. Світло було вимкнене, лише промені вечірнього сонця падали через високі вікна на дубові трибуни.
​Марта з полегшенням зняла підбори, підібравши ноги під себе, і сіла на місце судді.
— Ну що, колего, — вона подивилася на Макса, який стояв біля трибуни захисту. — Ми знову це зробили. Синдикат остаточно розгромлений, міністр сидить, офшори повернуто. Наша спільна практика виявилася... неймовірно ефективною.
​Макс повільно підійшов до суддівського столу, піднявся на подіум і став прямо перед нею. Його сірі очі світилися такою глибокою, безмежною ніжністю, що у Марти знову перехопило подих. Він витягнув із кишені маленьку оксамитову коробочку й поклав її перед нею на Кримінальний кодекс.
​— Воронов... це що таке? — Марта здивовано підняла брову, хоча її серце миттєво зробило шалений кульбіт. — Ти намагаєшся дати хабар судді? Це стаття.
​— Це не хабар, Чернова, — Макс відкрив коробочку. Всередині блідо спалахнуло унікальне кільце з білого золота, виконане у вигляді витонченої, тонкої стрічки, що перепліталася з маленькими діамантами. — Це пропозиція про злиття та поглинання двох успішних адвокатських бюро. Я пропоную створити новий юридичний прецедент. «Адвокатське об’єднання Воронова та Чернової». Ну, або «Чернової та Воронова» — я згоден на твою процесуальну першість.
​Марта застигла, дивлячись на кільце. Її захисна броня, яка колись здавалася залізобетонною, тепер розсипалася на мільйони діамантових іскор. Вона згадала Артура, його зраду, свій страх знову повірити чоловікові. І подивилася на Макса — чоловіка, який стояв перед нею на колінах у залі суду, готовий віддати їй весь світ на її власних умовах.
​— Воронов... — тихо, з легкою хрипотою сказала вона, і сльози щастя нарешті блиснули на її віях. — Ти хоч розумієш, що шлюбний контракт зі мною — це п’ятсот сторінок дрібним шрифтом з повним захистом моїх феміністичних прав?
​— Я підпишу кожну сторінку, моя вперта адвокатесо, — посміхнувся він, беручи її пухку долоню у свої великі руки. — То яка твоя остаточна ухвала, суддя Чернова?
​Марта спустилася з крісла прямо в його обійми, міцно обхопивши його шию:
— Клопотання захисту задоволено повністю, Воронов. Я кажу «так».
​Він підхопив її на руки, кружляючи посеред порожньої зали суду, і їхній поцілунок став головним, остаточним і найважливішим прецедентом у їхньому житті. Житті, де жіноча незалежність і справжнє чоловіче кохання більше не судилися між собою, а створили ідеальний, непереможний союз.