Розділ 1. Справа про вкрадений діамант та занадто широкі плечі

​Марта Чернова застебнула ґудзик на піджаку, який сьогодні зранку чомусь вирішив, що Марта за ніч потовстішала на два сантиметри в талії. Вона критично оглянула себе в дзеркалі туалету Шевченківського суду.
​— Нормальна жіноча фігура, — пробурмотіла вона, поправляючи пишні кучері. — А якщо якомусь судді подобаються лише анатомічні атласи з випнутими ребрами — це його проблеми. Я прийшла сюди захищати закон, а не позувати для журналу.
​Сьогодні був її перший офіційний день як самостійної адвокатеси. Ніяких шефів, ніяких «принеси каву, Мартусю». Вона орендувала крихітний кабінет у напівпідвалі (де пахло сирістю та тріумфом правосуддя) і вже встигла отримати першу клієнтку.
​Клієнткою була пані Елеонора — поважна дама поважних років, яку звинувачували у викраденні унікального діамантового кольє «Сльоза Клеопатри» у власного колишнього чоловіка-олігарха.
​— Марточко, клянуся своїми вінірами, я його не брала! — бідкалася Елеонора напередодні. — Це цей старий козел Гліб підкинув мені його в сумочку на прийомі, щоб запроторити мене за ґрати й не платити аліменти!
​І ось Марта стояла в коридорі суду, притискаючи до грудей важку папку з матеріалами справи.
​— Гей, малявко, посунься, ти перекрила прохід, — пролунав над вухом низький, оксамитовий і неймовірно роздратований чоловічий голос.
​Марта повільно розвернулася. Перед нею стояв двометровий екземпляр у костюмі-трійці, який коштував як її орендований офіс разом із меблями й річним запасом розчинної кави. Обличчя — наче з обкладинки журналу про успішний успіх, нахабний примруж сірих очей і підборіддя, яким можна колоти горіхи.
​— По-перше, я не «малявка», а адвокат Чернова, — холодно відчеканила Марта, випнувши підборіддя (що автоматично змусило її здаватися вищою аж на півтора сантиметра). — По-друге, коридор загального користування становить два з половиною метри завширшки. Якщо ваші розкішні плечі не вміщуються, рекомендую ходити боком. Це корисно для координації.
​Чоловік здивовано підняв брову, а потім поглянув на її бейдж.
— Адвокат? Серйозно? Вас сюди пустили без супроводу дорослих? Я Макс Воронов, представник позивача. Тобто, Гліба Ковальського. Співчуваю вашій клієнтці, Чернова. Проти мене у вас немає шансів. Раджу відразу підписати мирову з повним визнанням провини й компенсацією.
​Марта відчула, як усередині закипає праведний феміністичний гнів. О, цей солодкий запах чоловічої зверхності!
— Шановний пане Воронов, — Марта солодкувато посміхнулася, підійшовши до нього впритул (довелося закинути голову так, що ледь шия не тріснула). — Пропозицію про мирову можете згорнути трубочкою і використати за призначенням. Зустрінемося в залі засідань. І підберіть слину — ви наступили на мій туфель, а він коштує половину моєї першої зарплати.
​Вона гордо розвернулася і, цокаючи підборами, зайшла до зали. Макс Воронов лише хмикнув, проводжаючи поглядом її... дуже виразну й енергійну фігуру.
​Судове шоу починається
​Засідання обіцяло бути швидким розстрілом для Марти. Воронов сипав доказами: відеозапис із камер спостереження, де видно, як Елеонора кладе щось до сумочки; результати обшуку, під час якого поліція знайшла кольє в її квартирі.
​— Все очевидно, Ваша честі, — впевнено говорив Воронов, поправляючи ідеальні манжети. — Обвинувачена керувалася банальною помстою та жадібністю.
​Суддя позіхнув і подивився на Марту:
— Слово захисту. Сподіваюся, у вас є щось суттєвіше за «вона не хотіла»?
​Марта підвелася. Вона відчула, як адреналін б'є в голову. Вона подивилася на Воронова, який дивився на неї з легкою, майже жалісливою посмішкою. «Ну ні, хлопчику, зараз ти у мене потанцюєш», — подумала вона.
​— Ваша честі, захист просить долучити до справи медичну карту моєї підзахисної, а також... висновок ювеліра-експерта щодо так званої «Сльози Клеопатри», яка була знайдена під час обшуку.
​Воронов напружився. Його посмішка трохи згасла.
​— По-перше, — продовжила Марта, ходячи залою (і намагаючись не спіткнутися об занадто довгі штанини власного костюма). — Моя підзахисна пані Елеонора вже три роки страждає на важку форму артриту суглобів кисті. Ось висновок лікаря. На відеозаписі ми бачимо, як «крадійка» витонченим, блискавичним рухом фокусника підхоплює кольє двома пальцями й ховає в сумочку. Пані Елеонора фізично не здатна зігнути пальці під таким кутом без крику від болю. На відео — не вона, а професійний кишеньковий злодій у схожій сукні та перуці!
​У залі почувся шепіт. Воронов швидко переглянув свої папери.
​— По-друге, — Марта підійшла до столу Воронова і вперлася в нього руками, нахиляючись вперед. — Діамант, який поліція знайшла у квартирі моєї підзахисної... є високоякісним фіанітом. Дешевою підробкою за дві тисячі гривень. Справжнє кольє «Сльоза Клеопатри» було застраховане паном Ковальським на три мільйони доларів. І, дивна річ, за два дні до «крадіжки» пан Ковальський намагався вивезти оригінал за кордон, що зафіксувала митна служба, але отримав відмову через проблеми з документами.
​Марта випрямилася й переможним поглядом пропалила Воронова.
— Мій висновок: пан Ковальський сам інсценував викрадення підробки, підкинув її колишній дружині, щоб дискредитувати її в суді з розподілу майна, а оригінал планував продати на чорному ринку, щоб отримати і гроші, і страховку. Прошу суд винести окрему ухвалу та передати матеріали до НАБУ за фактом шахрайства з боку позивача!
​Суддя зненацька прокинувся. Очі Елеонори округлилися від щастя.
​Макс Воронов повільно підвівся. Його погляд змінився з поблажливого на глибоко зацікавлений і... небезпечний.
— Ваша честе... захист висуває дуже серйозні звинувачення. Нам потрібна перерва для вивчення документів.
​— Перерву оголошено на три дні! — стукнув молотком суддя.
​Перший раунд за жінками
​Марта виходила з суду як королева. Елеонора розцілувала її в обидві щоки, залишивши сліди дорогої помади, і пообіцяла виписати потрійний гонорар.
​Коли Марта спускалася сходами, її наздогнав Воронов. Він ішов швидко, впевнено, його дорогий парфум з нотками сандалу та шкіри безцеремонно вдерся в її особистий простір.
​— Чернова! — гукнув він.
​Вона зупинилася і склала руки на грудях.
— Що таке, пане невдахо? Хочете запропонувати мені хабар? Навіть не намагайтеся, я записую все на диктофон.
​— Ні, — він підійшов так близько, що Марта відчула тепло його тіла. Він був справді величезним. — Я просто хотів сказати, що це було красиво. Неочікувано брудно, але красиво. Де ви дістали митні декларації Ковальського? Вони ж засекречені.
​— У жінок свої секрети, Воронов, — підмигнула Марта. — Особливо у тих, кого чоловіки вважають «невисокими малявками».
​— Що ж, визнаю, я недооцінив ваші... таланти, — його погляд плавно ковзнув по її губах, а потім спустився нижче, затримавшись на пишному декольте, яке зрадницьки відкрилося через розстебнутий піджак. — Але гра тільки починається. Ковальський не такий простий. І ті люди, які допомагали йому з діамантом, дуже не люблять, коли сують ніс у їхні справи. Бережіть себе, Марто. Наступного разу я не буду таким джентльменом.
​— Ой, злякав їжака голою дупою, — пирхнула Марта, хоча всередині щось солодко йокнуло від його пильного погляду. — Я сама собі джентльмен. Бувай, Воронов!
​Вона крутнулася на підборах і пішла до метро, відчуваючи спиною його важкий, палаючий погляд.
​Вона ще не знала, що в її сумочці, поруч із копіями документів, вже лежав маленький дивний флеш-накопичувач, який їй непомітно підкинули в суді. І що ця флешка пов'язана з наступною справою про загадкове зникнення відомого ІТ-розробника, яка переплете їхні з Вороновим шляхи набагато тісніше, ніж їй би того хотілося...