Глава 8 “Пропозиція"

Глава 8 “Пропозиція"

Пашка

Ранок наступного дня розпочинається не зі звичної порції кофеїну. Розплющую очі й хапаюся за плече. Ниючий біль будить різко, приводить до тями в одну мить. Старі шрами нагадують про себе неприємними відчуттями. Завжди викручує руку на зміну погоди. Сідаю на ліжко і згадую, що знеболювальна мазь закінчилася, а нову я не купив. Хапаю цигарку, підпалюю її й роблю затяжку. Нікотин трішки допомагає, але то як крапля в морі.

Встаю і крокую у ванну кімнату. Вмикаю душ, роблю прохолодну воду. Це не тільки добряче бадьорить, але й допомагає притупити біль. Він вщухає, але повністю не проходить. Вимикаю подачу гарячої води й підставляю плече під крижані потоки. Зціпивши зуби, терпляче чекаю бажаного полегшення. Холод миттю робить свою справу. За кілька секунд чутливість зникає, як і відчуття болю. Однією рукою накидую на себе халат, бо інша після жорсткої процедури відмовляється слухатися.

Йду на кухню, заварюю каву. Помічаю, що на телефоні блимає лампочка сповіщення. Розблоковую екран і бачу пропущений від Тимура. Це не добре. Він дзвонить зранку в одному випадку: якщо виникли труднощі, які він не може вирішити.

Відчуваю, як напружуюся і починаю нервувати. Рука одразу тягнеться до цигарки. Підпалюю й паралельно набираю номер Козака.

— Кажи, — наказую, як тільки він приймає мій виклик.

— Шеф, з товаром лажа. Фуру затримали на митниці. Вчасно не прибуде, — чую в динаміку винуватий голос друга.

— Якого хріна, Тимуре?! — ричу злісно у слухавку.

— Стрес, я все владнаю, — намагається заспокоїти той. Я роблю глибоку затяжку, щоб чергова порція нікотину зробила свою дію.

— Я в курсі, — тушу недопалок в попільничку. Ніфіга та цигарка мені не дала! Злість нікуди не поділася. Висить на грудях здоровенною каменюкою, аж дихати важко. — Розберися, хто облажався і покарай. Давай дуй в клуб, я зараз теж туди підтягнуся.

— Я вже тут, чекаю на тебе, — каже він, а я завершую розмову.

Що за ранок?! Мало того, що почуваюся мерзенно, так ще проблеми з'явилися там, де їх не мало б бути. Ефект холодної води майже минув і неприємні відчуття знову повернулися. Заливаю в себе каву, щоб прокинутися. Швидко одягаю чорні джинси й графітовий гольф, накидую шкірянку й мчу у "Рубероїд". Дорогою заїжджаю в аптеку, щоб купити знеболювальну мазь, пігулки й маленьку пляшку води. На ходу ковтаю ліки й продовжую шлях до клубу.

Потрібно розв'язати питання з тим пацаном, що наробив мені зайвого кіпішу. А для цього чудово підійде Ангеліна і її адвокатський фах. Залишаю авто біля будівлі клубу. До обіду тут тільки персонал, працює лишень ресторан. Йду сходами на другий поверх до кабінету. Застаю Тимура за телефонною розмовою. Не дуже ввічливою і приємною для його абонента. Дивлюся на нього з-під лоба, слухаючи відбірну лайку. Запалюю цигарку і глибоко затягуюся. Походу, Тимур вже розрулив ситуацію. Але поки вантаж не опиниться на моїй базі, я не видихну спокійно. Помітивши мене, він завершує свій гнівний монолог і обриває розмову.

— Стрес, у мене все під контролем. До ночі все має бути у нас.

— Збирайся, поїхали, — киваю головою Козаку і той без питань встає з крісла, одягається і ми мовчки спускаємося до мого Мерса.

Так само мовчки їдемо до адвокатської контори, в якій працює Ангеліна. Крім нових проблем з вантажем, ще залишилися не вирішені питання з малим. Тимур знає всі нюанси, от нехай і розповість їй подробиці.

Заходимо в її кабінет і перше, що я бачу — її біляве волосся і широкі сіро-блакитні очі. Вона ошелешено кліпає, вивчає мене, наче бачить вперше. Помітно нервує. Моя поява тут для неї явно неочікувана. А я вже точно переконуюся, що вчора мене не глючило і я бачив саме її.

На її звернення до мене "Павлик" Козак ледь не вибухає сміхом. Придурок. Я починаю сердитися через це, але вчасно стримую свій гнів. Не хочу давати волю злості при Ангеліні. Давно мене так ніхто не називав. Ця форма імені для мене щось особливе і трепетне, як спогади про маму і безхмарне дитинство. І після її смерті тільки Ангелок називала мене Павлик.

Поки Тимур розповідає усі подробиці щодо Зеленого, я уважно роздивляюся її кабінет. Багато тек зі справами, на стіні в рамках висять відзнаки, нагороди й сертифікати, акуратні горщики вазонів красуються на підвіконні. Все охайно розкладене, немає того хаосу з документами, який спостерігається у людей, що працюють з паперами. На стелажах поскладені книги з права, довідники, юридичні щомісячні вісники. Помічаю й художню літературу, а серед неї примірник віршів Ліни Костенко. Мене це навіть не дивує. Я чомусь так і думав, що за маскою строгого адвоката ховається романтична дівчинка.

Не можу відірвати очей від неї. Помічаю, що вона ніяковіє під моїм пильним поглядом, але нічого не можу з собою вдіяти. Я просто насолоджуюся, спостерігаючи за нею. Як концентрує увагу, як задумливо слухає Тимура, як хмурить тоненькі брівки. Така мила.

— Щось тут не сходиться, — каже Ангеліна, дослухавши Козака.

Я вирішую відвезти її до Зеленого, щоб поставити усі крапки над "і" у цій справі. Дорогою з'ясовую, що вона не заміжня і це мене чомусь страшенно тішить. Радію, як дитя, що побачило подарунок під подушкою на Миколая. Аж хвилювання охоплює душу. Дістаю цигарку, щоб запалити, та натикаюся на її прохання не палити. Дивно, але я погоджуюся. Вперше в житті послухав жінку. І це дивує ще більше, ніж новина про її незаміжність.

Ледь стримую невгамовані нерви, коли малий гівнюк починає хамити Ангеліні. Я надеру цьому пуцьвірінку зад, коли він опиниться на свободі. Проведу, так би мовити, виховну роботу. Навчу спілкуватися з людьми, а у першу чергу з жінками.

На вулиці вже вечір, коли ми виходимо з СІЗО. Ангелок кутається в шубку, а я не бажаю з нею прощатися.

— То що, Ангелок? Повечеряємо разом? — пропоную культурний варіант продовження вечора. — Я страшенно зголоднів. І ти теж нічого не їла.