Адвокат від диявола

Емілі і Діма сиділи за маленьким столиком у затишній кав’ярні. Парасольки від дощу ще крапали на вікно, а всередині було тихо і спокійно — повна протилежність напруженій судовій залі.
Діма взяв чашку кави і злегка усміхнувся:
— Ти адвокат від диявола… — тихо промовив він, з напівжартівливим тоном.
Емілі підняла брову, ледве стримуючи усмішку:
— Від диявола? — повторила вона, відчуваючи легкий присмак чорної кави. — Чому від диявола, а не від Бога?
— Бо ти… — Діма зробив ковток кави, — ти керуєш усім, ніби нікого іншого тут немає. Ти знищуєш опонентів навіть не підвладно страху, а підвладно розуму. Це… трохи моторошно.
Емілі тихо засміялася:
— Моторошно? Мені здається, що ти просто не бачив справжніх адвокатів, якщо це моторошно. Я роблю свою роботу — і роблю її добре.
Діма кивнув, посміхаючись:
— Так, добре… але сьогодні ти була просто непереможною. Навіть ФСБ, навіть Андрій і бізнесмен — усі рухалися за твоїми правилами.
Емілі відчула легке тепло усередині. Їй подобалося, що хтось бачив не лише її професіоналізм, а й силу, яку вона тримала у собі:
— Контроль — це не про страх, Діма, — тихо сказала вона, дивлячись йому у очі. — Це про знання, підготовку і точність. Якщо ти це розумієш, тоді ти знаєш, що навіть у хаосі можна залишатися спокійним.
Діма зробив ковток кави і трохи нахилився до неї:
— Спокійним… і небезпечним водночас.
Емілі лише усміхнулася, відчуваючи, що після всього хаосу це маленьке затишне місце і тепла компанія Діми — те, що їй зараз потрібно.
— Мабуть, — тихо сказала вона, — але сьогодні ми виграли. І це головне.
Діма кивнув, піднімаючи свою чашку у тості:
— За перемогу. І за те, що поруч такі люди, як ти.
Емілі підняла свою чашку, їх погляди зустрілися, і на мить світ здавався трохи спокійнішим, ніж будь-коли за останні дні.

легкий трепет. Вона відклала чашку, її погляд став ніжнішим, і на мить вони просто сиділи, дивлячись один на одного, дозволяючи світу навколо трохи відступити.
— Можливо, — тихо промовила вона, — можливо, колись.
Діма кивнув, і вони знову підняли чашки, але цього разу погляд говорив більше, ніж будь-які слова.

Після кави вони вийшли з затишної кав’ярні на холодне, але свіже повітря вечірнього міста. Ліхтарі відкидали тепле світло на мокру бруківку, і легкий дощ залишив після себе блискучі сліди на тротуарі.
Діма трохи нахилився до Емілі, голосом, який майже заглушував шелест дощу:
— Ти завжди так спокійно тримаєшся після всього цього хаосу?
Емілі трохи посміхнулася, піднімаючи плечі:
— Мабуть, у мені є щось, що любить порядок серед хаосу. І ще — трохи впертості.
Діма сміливо взяв її руку:
— А я люблю, коли поряд така людина.
Емілі кинула на нього швидкий, але теплий погляд:
— І ти не боїшся сказати це прямо…
Вони йшли повільно, не поспішаючи, насолоджуючись тишею міста і легким шумом дощу на парасолях. Кожен крок робив відчуття, що після всього хаосу сьогодні нарешті настає спокій.
— Знаєш, — промовив Діма, — сьогодні я побачив тебе не лише як неймовірного адвоката, але й як людину, яку реально важко забути.
Емілі злегка посміхнулася, відчуваючи, як всередині розливається тепло:
— Можливо, це тільки початок, — тихо сказала вона, тримаючи його руку міцніше.
Діма кивнув, і вони продовжили йти, крок за кроком розкриваючи один одному свої думки, насолоджуючись моментом, де не суди, не бізнес і не документи визначають правила, а лише вони двоє та нічне місто навколо.