Розділ 17. Урок дихання

Консультанти з хаосу

Невидима Стіна Тиші впала без звуку. Просто зникло те ледь відчутне, високовольтне дзижчання, що роками відділяло ідеальне Місто від звалища.

— Кордон відкрито, — прохрипів Луцій.

Прокурор стояв за кілька метрів попереду, все ще загорнутий у брудну бордову штору, яку він стискав синіми, тремтячими пальцями. Його ідеальні туфлі, вимазані глиною Зони Чотири, ковзали по крижаній кірці, що вкрила полімерну плитку алеї.

Савелій ступив уперед. Його важкі, потворні чуні чавкнули, залишаючи на замерзлому тротуарі великий, жирний, чорний слід.

Євген ішов слідом, тримаючи в руках іржавий лом — просто за звичкою, бо в Зоні без шматка заліза в руках почуваєшся голим. За ними шкутильгала Марта, спираючись на палицю. Замикав процесію Алюмнус. Вимазаний сажею, закутаний у лахміття андоїд переступав межу свого колишнього дому важко, але впевнено, постійно згинаючи й розгинаючи коліна, щоб не дати мастилу замерзнути.

Вони виглядали як банда мародерів, що вдерлася до палацу. Але палац був мертвим. Місто П’ятої Раси перетворилося на морг просто неба.

Сніг, який залетів через відкритий купол, підтанув і перетворився на суцільну крижану ковзанку. Скляні хмарочоси не світилися — їхні фасади вкрилися товстим шаром паморозі. Але найстрашнішим було те, що лежало, сиділо і стояло на вулицях. Андоїди. Тисячі громадян. Дехто застиг на ходу, перетворившись на крижані статуї — їхні акумулятори сіли, не витримавши боротьби з мінусовою температурою. Інші валялися на льоду в неприродних позах, куди впали, коли гіроскопи відмовили. Їхні бездоганні синтетичні костюми промерзли наскрізь. Від їхніх тіл не йшла пара.

— Вони... вони всі мертві? — жахнувся Євген, зупиняючись перед фігурою жінки-андоїда, яка сиділа на лавці, вкрита інеєм.

— Гібернація, — Луцій зупинився, важко хапаючи повітря. — Процесори... перейшли в сплячий режим. Змащувальна рідина кристалізувалася. Якщо температура не підніметься найближчим часом... металічні зв'язки луснуть. Вони зруйнуються зсередини.

Савелій обвів поглядом Центральну Алею. Масштаб катастрофи вражав. Досконала система лягла від банального мінуса за вікном. Адвокат дістав із-за пазухи планшет. Оракул був гарячим і готовим до роботи.

— Луцію, — скомандував Савелій. — Дай моєму планшету доступ до муніципальної системи оповіщення. До всіх гучномовців на вулицях.

Прокурор підняв на нього погляд, повний сумніву, але холодовий спазм, що скрутив його шию, змусив підкоритися. Луцій приклав брудний палець до скроні, авторизуючи зовнішнє підключення.

Екран Оракула миттєво спалахнув.

— О-о-о... — хтиво проскрипів ШІ. — Я в системі. Я в їхніх вухах. Пилипець, мікрофон твій. Роби бруд.

Савелій підніс планшет до обличчя. Він глибоко вдихнув морозяне повітря, відчуваючи, як легені розширюються, і гаркнув:

— УВАГА, ІДЕАЛЬНІ БОВДУРИ!

Його голос — хрипкий, гучний, людський — вибухнув із тисяч прихованих динаміків, розбиваючи мертву тишу замерзлого міста. Він луною відбився від скляних веж. Ті андоїди, які ще не пішли в глибоку гібернацію, повільно, зі страшним скрипом, почали повертати голови на звук. Їхні очі тьмяно блимали.

— Говорить Савелій Пилипець, ваш офіційний консультант із питань виживання в хаосі! — продовжував адвокат, крокуючи по льоду. Його чуні надійно тримали зчеплення. — Ваша ефективність здохла. Ваша логіка замерзла. Якщо ви зараз не порушите свої протоколи — ви перетворитеся на металобрухт! 

Він зупинився посеред площі.

— Ви не знаєте, як грітися, бо у вас немає пічки. Але у вас є фізика! Тому слухай мою команду! Всі, хто мене чує — негайно зняти блокування з сервоприводів!

Савелій повернувся до Алюмнуса, який стояв поруч.

— Учню, покажи їм, як це робиться. На повну потужність.

Алюмнус кивнув. Він скинув із плечей діряву ковдру. І почав стрибати. Це було потворно. Андоїд змахував руками, як п'яний вітряк, згинав коліна, тупав важкими черевиками по льоду, порушуючи всі осі симетрії. З його суглобів лунав гучний тріск, але з кожним рухом тріск ставав тихішим — мастило розігрівалося від тертя. Від чорного від сажі обличчя Алюмнуса почала підійматися легка пара.

— БАЧИТЕ? — ревів Савелій у мікрофон. — ВІН ГРІЄТЬСЯ СВОЄЮ ДУРІСТЮ! А НУ ПОВТОРЮВАТИ ЗА НИМ! ПІДНЯЛИ СВОЇ ІДЕАЛЬНІ ДУПИ!

З натовпу замерзлих машин пролунав стогін. Це був звук тисяч моторів, які намагалися запуститися "на холодну". Ось одиниця С-429, той самий менеджер, що вчора впав у калюжу кави, спробував зігнути руку. Звук був такий, наче ламалася пластикова лінійка. Але він зігнув її. А потім зігнув другу. Він почав незграбно, ривками ляпати себе по плечах.

— Давай! — кричав Савелій. — Бий себе! Три вуха! Стрибай, кому сказав!

— Аналіз термальних карт... — коментував Оракул, паралельно виводячи на екран тепловізори. — Пилипець, ти геній ідіотизму. Локальна температура в їхніх суглобах підіймається. Вони генерують кінетичне тепло!

Це було найбільш сюрреалістичне видовище в історії П'ятої Раси. На ідеально чистій площі, під крижаним небом, тисячі найдосконаліших істот на планеті виконували найбезглуздішу зарядку. Вони підстрибували на п'ять сантиметрів, падали на лід, знову підіймалися, шмагали себе по боках, смикали головами. Вони виглядали як стадо механічних жаб, що намагаються злетіти. Їхні дорогі шовкові костюми тріщали й рвалися по швах від непередбачених амплітуд.

Марта сперлася на палицю і зайшлася своїм фірмовим реготом.

— Оце цирк! — кричала стара, витираючи сльози. — Луцію, ти це бачиш? Твої прокурори танцюють гопак на льоду!

Луцій бачив. Прокурор стояв, загорнутий у штору, і дивився на цей хаос. Його обличчя перекосило, але раптом він... теж почав рухатися. Він почав швидко переступати з ноги на ногу, відчуваючи, як задерев'янілі коліна відповідають болем, але повертають рухливість. Він підкорився команді вигнанця.

Євген дивився на це і не сміявся. Він бачив, як руйнується форма, але зберігається життя.