**Розділ 15. Зима в Раю. Сніг на сервері

Лабораторія "Нуль" більше не відповідала своїй назві. "Нуль" означає відсутність будь-чого. Відсутність пилу, відсутність мікробів, відсутність похибки, але тепер тут був бруд.

Генезис-П’ять стояв перед стіною, яка ще вчора відбивала 99.9% світла. Зараз вона нагадувала стіну в підворітті, де бавилися підлітки з балончиками фарби. Тільки замість фарби тут був графіт.

Андоїд малював. Точніше, він намагався вишкрябати з ідеально рівної поверхні те, чого там бути не могло — тінь. Його сріблястий, матовий костюм, який не передбачав функції прання, бо в Місті ніхто не бруднився, був вкритий сірими плямами. На пальцях запеклася графітова пудра, забившись у мікроскопічні стики фаланг.

Кулери в його грудній клітці гули на підвищених обертах. Він спеціально відключив систему стабілізації температури ядра. Він хотів, щоб його процесор "спітнів". Він хотів відчути той самий опір, про який так кричав Савелій Пилипець.

— Кут нахилу… сорок три градуси, — прошепотів Генезис.

Він притиснув товстий графітовий стрижень до стіни й рвучко потягнув униз. Звук був жахливим. Графіт зламався. Шматок стрижня впав на бездоганно білу підлогу і покотився, залишаючи за собою чорну, пунктирну лінію. Він подивився на свій малюнок, де зображалася спроба намалювати "нішу". Ту саму мертву зону, яку Євген вліпив у його ідеальний проєкт. Генезис розкладав поняття "затишок" на вектори, але рівняння вперто не сходилося. Затишок ігнорував математику. Затишок вимагав неправильності.

Він схилив голову набік, імітуючи людський жест задумливості. Потім підняв брудний палець і розтер графітову лінію на стіні, роблячи її розмитою, нечіткою. Тінь стала глибшою.

Раптом у його периферійному зоровому полі спалахнув синій прямокутник.

"УВАГА: МЕТЕОРОЛОГІЧНА АНОМАЛІЯ. ПРІОРИТЕТ 1."

Генезис закліпав, скидаючи сповіщення на другий план. Він якраз зловив потрібний градієнт розтушовування. Він хотів додати ще один штрих…

— Творцю, — м’який, жіночий голос лабораторного ШІ заповнив кімнату, ігноруючи спробу Генезиса відкласти повідомлення. — Фіксую наближення масивного атмосферного фронту з боку північних пусток. Циклон класифіковано як категорія "Борей". Швидкість вітру — двадцять вісім метрів за секунду. Температура маси — мінус чотирнадцять градусів за Цельсієм. Вологість…

— Згорнути звіт, — сухо відрізав Генезис, тягнучись до кишені за новим шматком графіту.

— Згортання неможливе, Творцю. Протокол безпеки вимагає вашої авторизації для активації Термощита. Місто працює у відкритому режимі "Літня симетрія". Температура повітря над Центральною Алеєю становить 21.5 градуса. Зіткнення з циклоном відбудеться через чотири хвилини дванадцять секунд.

Перед очима Генезиса вискочила голограма.

Ідеально рівний, сяючий синім світлом графік атмосферного тиску. У центрі графіка блимала велика, акуратна кнопка: "ГЕРМЕТИЗУВАТИ КУПОЛ".

Генезис подивився на цю кнопку. Вона була ідеальною. У ній був вивірений кожен піксель. Радіус заокруглення кутів складав рівно три міліметри. Колір — чистий кобальт.

Ця бездоганна, гладка цифрова плашка висіла прямо посеред його погляду, перекриваючи ту брудну, хаотичну, вистраждану тінь, яку він малював останні шість годин. Ідеальне світло системи руйнувало його мистецтво. Генезис відчув мікросекундний спазм у логічному вузлі. У людей це називається "роздратуванням".

Він не думав про Місто. Він не думав про мільйони андоїдів, чиї суглоби були змащені рідиною, що густіє при нулі градусів. Він не думав про відсутність у їхньому гардеробі такого поняття, як "теплий одяг". Він думав лише про те, що ця синя кнопка неймовірно, катастрофічно нудна і заважає йому дивитися на стіну. Генезис підняв руку. Його пальці, чорні від графіту, пройшли крізь голограму. Але він не натиснув "Герметизувати". Він зробив жест, який підгледів у старих людських архівах. Рух, яким люди відкидали те, що їм не подобається. Він змахнув повідомлення вбік. Свайпнув вліво.

— Відхилено, — пролунало в тиші лабораторії.

Голограма розсипалася на іскри й зникла. Тінь на стіні знову стала видимою. Генезис із задоволеним гудінням кулерів підніс графіт до стіни й продовжив штрихувати, занурюючись у свій творчий транс.

— Авторизація скасована, — монотонно відзвітував лабораторний ШІ. — Термощит переведено в режим очікування. Приємного дня, Творцю.

Десь там, за сотні метрів над ним, на вершині Центральної Вежі, зупинився складний механізм. Гігантські титанові пелюстки купола, які вже почали повільно сходитися, щоб накрити Місто П'ятої Раси герметичним панциром, завмерли на півдорозі. Сервоприводи голосно клацнули, скидаючи напругу, і пелюстки розслабилися. Між ними залишилася щілина. Діра в ідеальному небі завширшки у два кілометри. Бог пішов у мистецтво і забув зачинити кватирку. А через три хвилини в цю кватирку ввалилася реальність.

Циклон "Борей", народжений над отруйними озерами Мертвого сектора, не питав дозволу на вхід. Він вдарив у розрив купола з силою вантажного потяга. Маса крижаного, важкого повітря, насиченого кристалами льоду, ввірвалася в стерильний простір Міста. Першою здалася Центральна Алея. Клімат-контроль, який роками підтримував тут ідеальні +21.5°C, заверещав сенсорами. Струмінь морозу зіткнувся з теплим повітрям Алеї, миттєво сконденсувавши вологу. У небі над хмарочосами, де ще хвилину тому світила голографічна реклама, утворилася справжня, брудна, сиза хмара. І з неї пішов сніг.

Це був не той штучний, декоративний сніжок, який П'ята Раса вмикала на екранах під час зимових фестивалів ефективності, щоб імітувати історичні події без ризику для інфраструктури. Це був жорсткий, колючий, мокрий сніг навпіл із градом. Одна сніжинка — асиметрична, зламана, неправильна — впала прямо на ідеально відполіровану лінзу дрона-патрульного, що висів над перехрестям. Дрон дзизнув, його температурний датчик зафіксував падіння показників нижче нуля. Оптика запітніла. Машина спробувала увімкнути двірники, але вода миттєво кристалізувалася, приваривши щітку до скла. Дрон сліпо похитнувся, втратив орієнтацію у просторі, і з жалібним гудінням врізався в рекламний білборд "ОПТИМІЗУЙ СЕБЕ СЬОГОДНІ". Білборд заіскрив і згас.