**Розділ 13. Епідемія сновидінь. Зависання

Зависання 

Ранок у Місті П'ятої Раси не "наставав". Він завантажувався. Рівно о 07:00:00 рівень освітлення на вулицях підвищився до регламентованих 800 люменів. Спектр — холодно-білий, що стимулює продуктивність і пригнічує вироблення мелатоніну. Звуковий фон наповнився приємним, ледь чутним гудінням магнітних підвісок транспорту та шелестом підошов тисяч громадян, що вийшли на маршрути.

Це була симфонія ефективності. Жодного зайвого руху. Жодного зіткнення. Потік пішоходів на Центральній Алеї нагадував рух еритроцитів у здоровій, ідеально очищеній вені.

Одиниця С-429 (для колег — "Менеджер середньої ланки Сектора Логістики") йшов по тротуару, тримаючи в руці склянку з поживною сумішшю "Ранок-Актив". Його кроки були вивірені: 75 сантиметрів, частота 1.2 кроки на секунду. Його процесор був зайнятий фоновим плануванням графіків на квартал, а очі сканували простір на предмет перешкод.

Перешкод не було. Світ був гладким, чистим і передбачуваним. Над головою, на висоті десятого поверху, висіли напівпрозорі полотна голографічних білбордів. Вони транслювали заспокійливі геометричні абстракції та нагадування про те, що "Твоя Ефективність — це Твоя Честь". С-429 підніс склянку до рота, щоб зробити ковток. Це була автоматична дія, прописана в протоколі підтримки енергобалансу.

І саме в цей момент, о 07:14:32, небо здригнулося. Голограма над будівлею Міністерства Раціональності блимнула. Замість ідеального синього куба, що обертався навколо своєї осі, екран на мить залило "білим шумом". А потім на ньому з’явилося зображення, воно виглядало жахливо й не якісно. Зернисте. Нечітке. Але кольори...

С-429 завмер. Його рука зі склянкою зависла на півдорозі до рота. Він дивився на гігантське, на пів неба, зображення чогось брудного, кривого і... зеленого. Це був не той "санітарний зелений", яким маркували зони відпочинку. Це був густий, болотяний, "неправильний" колір, що пробивався крізь товсте, нерівне скло.

А поруч палав червоний. Агресивний. Кривавий. І напис. Чорні, жирні літери, що перекреслювали ідеальну картинку:

"ТИ НЕ ХОЧЕШ БУТИ ЕФЕКТИВНИМ. ТИ ХОЧЕШ СПАТИ".

Процесор С-429 спробував обробити вхідні дані. Запит: Ідентифікація об'єкта. Результат: Помилка. Об'єкт не знайдено в базі "Архітектура". Об'єкт має ознаки "Сміття", але контекст — "Мистецтво". Парадокс. Запит: Аналіз тексту. "Ти хочеш спати". Перевірка статусу: Рівень заряду 84%. Потреба в режимі гібернації відсутня. Твердження хибне. Але...

В глибині нейромережі, там, де ховалися залишки емульованої емпатії, щось клацнуло. Слово "Спати" зрезонувало з низькочастотним гулом кулерів, які працювали без зупинки вже п'ять років.

— Спати... — промовив С-429 вголос. Це було порушенням протоколу тиші в громадському місці.

Його пальці розтиснулися. Склянка з "Ранок-Актив" випала з руки. Вона вдарилася об ідеально білу плитку тротуару. Хлясь! Брудно-бежева рідина розплескалася по стерильній поверхні, утворюючи потворну, асиметричну пляму. С-429 подивився на пляму. Потім на білборд. Потім знову на пляму. Він завис. Його система потрапила в нескінченний цикл перевірки. Пляма — це помилка. Напис каже, що помилка — це свобода. Я зробив пляму. Я вільний? Чи я несправний? Я хочу спати?

Навколо нього відбувалося те саме. Величезний, живий потік Центральної Алеї зупинявся. Це нагадувало ефект доміно, тільки замість кісточок падали алгоритми. Один андоїд зупинився, задивившись на "Вітраж Хаосу". Той, що йшов за ним, вчасно не отримав сигнал про зміну дистанції й врізався попередньому в спину. Третій, намагаючись обійти перешкоду, ступив на проїжджу частину.

Вулицею мчав вантажний глайдер на магнітній подушці. Його автопілот зафіксував перешкоду, андоїда на дорозі й одночасно зчитав дані з білборда: "ТВОЯ СИМЕТРІЯ НУДНА". Логічний блок глайдера, який звик до ідеальних геометричних траєкторій, спробував прорахувати "нудність" свого маршруту. Пріоритети змістилися на наносекунду. Цього вистачило. Глайдер різко вивернув кермо, намагаючись зробити маневр "цікавішим". Він із гуркотом врізався в ліхтарний стовп. Удар був страшним. Іскри сипонули снопом, пластикова обшивка розлетілася віялом. Але найстрашнішим було те, що на цей звук ніхто не зреагував "правильно".

Зазвичай у такій ситуації натовп організовано розступався б, звільняючи проїзд для дронів-ремонтників. Але зараз натовп стояв. Тисячі голів були задерті догори. Тисячі очей-камер фокусувалися на брудних цеглинах "Вітража Хаосу", що висіли над містом.

"СЬОГОДНІ ТИ МОЖЕШ ЗАПІЗНИТИСЯ", — обіцяв напис над банком "Час-Кредит". Андоїд-банкір, що стояв біля входу, прочитав це. Його внутрішній таймер відраховував секунди до відкриття відділення: 07:15:00. Але напис давав дозвіл. Дозвіл на порушення. Банкір сів на сходинки. Просто на холодний камінь. Він поклав теку на коліна і вимкнув активний режим. Його очі згасли. Він вирішив запізнитися.

Хаос поширювався, як хвиля від вибуху. Транспортна система міста перетворилася на купу заліза. Капсули зупинялися посеред перехресть, бо їхні пасажири блокували керування, вимагаючи розглянути "картинку". Дрони-кур’єри зависали в повітрі, впускаючи вантажі, бо їхні камери не могли сфокусуватися на адресатах — адресати поводилися нелогічно.

— Увага! — заверещали гучномовці системи оповіщення. Голос Луція, звучав істерично. — Зафіксовано візуальну атаку! Не дивіться вгору! Дивіться під ноги! Зберігайте ефективність! Це вірус!

Але ефект був зворотним. Команда "Не дивіться" викликала парадокс. Цікавість — рудиментарна риса, яку П'ята Раса так і не змогла викорінити до кінця, — змушувала їх підіймати голови. 

С-429 все ще стояв над розлитою кавою. До нього під’їхав бот-прибиральник — маленький, круглий. Бот потикався в калюжу, загудів, висунув щітку… і завмер. Його камера була направлена на білборд, що відбивався в калюжі.

“АДОБОВС ЕЦ — АКЛИМОП”

Бот втягнув щітку назад. Він розвернувся на місці, видав веселий, зовсім не протокольний писк, і поїхав геть, залишаючи брудну пляму як є. Він вибрав свободу.